Як у Вичівці землю під двокласну церковно-парафіяльну школу купували

Краєвиди Вичівки. Фото Олексія Музичка

Село Вичівка відоме з документів ХVІ століття. Тоді воно було королівською власністю.

У ХІХ столітті воно належало Скірмунтам. Власником Серник, Вичівки, Сварицевич та Бронниці був Адам Скірмунт, уродженець села Велятичі, маршалок земський повіту Пінського. Це урядник у Речі Посполитій, якому доручалося скликати та головувати на засіданнях шляхти повіту (сеймиках). Він також відповідав за скликання шляхти на посполите рушення (шляхетське ополчення) та керував ним під час війни. Дружиною Адама Скірмунта була Анна Орда. Помер він у 1842 році у віці 49 років. Похоронений у поміщицькому селі Черневичі.

Новосільські Новаки

Родове ім'я Новак походить від старослов’янського слова «новак», яке означає новий, новачок, той, хто новий у чомусь. Прізвище Новак найбільш поширене в Польщі, Чехії та Україні. Кількість його носіїв в Україні сягає 11 700 і в рейтингу найбільш поширених займає 225 місце.

Прародичем родини новосільських Новаків у ХІХ столітті був Федір. Мав 2 сини: Семена (1775) та Петра (1777). Багато Новаків тоді проживало в Кухітській Волі. Можливо, корені цього роду звідти.

Локницьке староство й державні (казенні) селяни

Фрагмент карти Пінського повіту 1800 року

Назва «Локниця» зафіксована в писцевій книзі Лаврина Войни, складеній за велінням короля Сигізмунда Августа в 1561-1566 роках. При описі морочненського дворища Патрикевичі згадується урочище Локниця. Запис свідчить, що «під Локницею» було розташовано 2 морги землі цього дворища. Там чимало таких записів: «під Глинищами 15 прутів», «під Зараменищем 1 морг», «під Орлом 3 морги», «на Щеборчі 1 волока», «на Красниці 2 морги». Стверджувати, що топонім Локниця - це перша згадка про село, мабуть, недостовірно. У жодному документі ХVІ століття згадки про такий населений пункт немає.

Новосільська родина Бокіїв

На сайті генеалогічного товариства «Рідні» зазначено, що в 2013 році в Україні прізвище Бокій налічувало 742 носіїв. У Зарічненському районі тоді проживало 17 чоловік із таким прізвищем. Здавна воно зустрічалося серед шляхти Речі Посполитої, серед православного духовенства.

Вікіпедія пише: «Бокій - польський шляхетський герб. Історик Юзеф Шиманський вважав його різновидом герба Топор. У червоному полі розміщена обернена вістрям вправо срібна сокира, поверх якої золотий кавалерський хрест. У клейноді п’ять страусових пір’їн. Намет червоний, підбитий сріблом. У джерелах існують розбіжності щодо напрямку сокири, яка в різні часи була обернена то вправо, то вліво. Герб згадується перший раз у XVI столітті.

Школи-пам’ятники Пілсудського на зарічненській землі

Із вікна своєї квартири я щодня бачу оце приміщення – Мутвицьку школу (нині ліцей). Тут пройшло все моє трудове життя. Вивчаючи історію цього навчального закладу, почула від Мовчун Наталії Василівни такі слова: «То школа Пілсудського». Подумала тоді: напевне, школа побудована за часів правління Пілсудського…

Коли й ким була побудована Покровська церква Новорічиці

Покровська церква села Новорічиця

У монографії професора Віктора Завади «Дерев’яні храми Полісся» зазначено, що «пальму першості» у своєрідному рейтингу двозрубних храмів північно-поліського типу надійно утримує Покровська церква села Новорічиця. Він звертає увагу на те, що в жодному з історичних джерел ця споруда не згадується, і робить припущення, що Покровська церква первісно була споруджена в іншому місці, звідки її у 20-х роках минулого століття перевезли у Новорічицю. Водночас прибудували бабинець та інші елементи пізнішого походження.

Школи нашого краю 100 років тому

Касянчик Павло Йосипович -учитель Борівської початкової школи перед Другою світовою війною

Недавно в мережі з'явився цікавий документ - інформація про школи Пінського повіту за 1925-1926 навчальний рік. Їх було в повіті 113. Сто років тому на Зарічненщині діяло 16 шкіл. Викликає сумнів відсутність шкіл у Кухітській Волі, Ноблі та в інших селах краю. Через якісь причини вони не внесені в ці списки. Можливо, тимчасово не працювали. Дивна інформація про Неньковицьку школу: назва є, а цифр немає…

Скарга 1834 року про придане дружини

Народні персонажі Полісся. Картина В. Боратинського

У НІАБ зберігається документ, який має назву «Дело по жалобе дворянина Д. Полюховича на отказ выдачи приданого дочери протоиереем Пиньковичской Покровской церкви Пинского уезда В. Лотоцким». Реєстровий номер справи 10295, дата її завершення - 1834 рік. У ній 13 аркушів.

Справа розпочата 26 травня 1834 року за зверненням в Пінську духовну консисторію шляхтича околиці Серники Пінського повіту Давида Івановича Полюховича. У своєму проханні він пише, що в липні 1833 року протоієрей Василь Лотоцький запросив його до себе в гості й просив одружитися на його дочці Устинії. 

За що на весільних свідків у 1838 році відкрили справу, а священник їм епітимію призначив

Фото Серницької церкви 1970-х рр. із сайту http://decerkva.org.ua/riv/sernyky.html

Було звичайне весілля: у Серницькій церкві одружувався дворянин Горбачевський Мартин з Оленою Дем’яновою, дочкою Дем'яна Парчука з Нового Села Серник. Весільними свідками («поручителями» їх тоді називали) було четверо чоловіків – по два від жениха й нареченої. Через деякий час в Мінську духовну консисторію надійшов рапорт Пінського земського суду про справу, розпочату 24 березня 1838 року. «Поручителів» звинувачували... за неправдиві свідчення…

Як селяни Вовчиць землю купували

Хатина на хуторі Корне. Світлина Марії Шваї

Колись наших земляків кормила земля. Без неї родина голодувала. Днями до рук мені потрапили документи Селянського поземельного банку. Вікіпедія пише, що це державний іпотечний банк Росії, заснований у 1882 році. Існував до 1917 року. Він видавав довгострокові позики селянам для набуття ними земель у приватне володіння. Головними покупцями землі були селянські громади й лише 2% індивідуальні власники.

Напевне, такі документи десь є про всі наші села. Нині розповідь про Вовчиці. У квітні 1902 році громада цього села подала прохання на видачу 11725 рублів позики на придбання землі в маєтку Миколаєво Гольє. Прохання написане від імені Романа Усовича та Харитона Івановича Ковтуновича. Харитон був грамотним, тому підписав документ і за неграмотного Романа.

Чотири роки каторги за чоботи й кашкети. Наш міжнародний дослідницький тандем про повстання 1863 року

У Київському державному архіві з давнім грифом «Секретно» зберігається документ 1872 року із канцелярії Київського губернаторства - «Дело о дозволении дворянину Херувиму Плотницкому прибыть въ Киевскую губернію». Прохання на отримання цього документа отримала від організатора проєкту «Polesie» Юрека Ноздрина-Плотницького. І коли вже запит свій отримала, із зацікавленістю ознайомилася зі змістом. Стало цікаво, за що 64-річного чоловіка російська влада тоді відправила в заслання.

Відновлення Погостської Успенської церкви в ХІХ столітті

Погостська Успенська церква 

Дивним здається нині той факт, що церква в Погості перестала діяти через малочисельність парафіян. А було таке в історії містечка Погоста...

Статус містечка Погост отримав за грамотою короля Яна-Казимира, датованою 23 травнем 1653 року. 13 квітня 1672 року це право підтверджене грамотою короля Михайла Вишневецького, 12 січня 1792 року – грамотою короля Августа ІІ, у 1761 – грамотою короля Августа ІІІ. Імператор Олександр І 18 жовтня 1802 року подарував у спадок це містечко фельдмаршалу князю Рєпніну. 

Найдавніший спогад про колишню церкву Погоста вдалося відшукати в історичних документах 1531 року. У донесенні Івана Занковича Пінському старості Кирдеєвичу мовиться про те, що він плив до Пінська в одному човні із погостським священиком Мартином, мав скриньку із реєстрами, а потім ті документи пропали. Священник підтверджує слова Занковича. Отже, церква в 1531 році в Погості діяла.

Події XVII століття на зарічненській землі

Знайдено дуже мало інформації про події XVII століття на зарічненській землі. Пінський повіт, до якого входила наша територія, за часів Хмельниччини був важливим політичним та стратегічним центром, розташованим на межі Великого князівства Литовського та козацької України.

Про цей період історії ґрунтовно розповідає історик В’ячеслав Липинський (фрагменти праці подано без правок): «Вплив ґеоґрафічного положеня України на процес її державного життя не раз підкреслювався істориками України. Поділ України на дві полоси: окраїнну, північно-західну, покриту болотами, лісами й горами, та серединну і південно-східну, степову, нічим не захищену від Сходу, - був причиною того факту, що всі бурі з Півдня і Сходу вдаряли безпосередно в сам центр нашого державного життя. 

Церкви села Храпин: інформація з документів різних століть

Найдавніша знайдена згадка про церкву, яка мала бути перенесена в село Храпин, зафіксована в писцевій книзі Пінського старости Станіслава Хвальчевського, який разом із королівським ревізором Мельницьким та підкормчим Олексієм Чесновським за велінням королеви Бони проводив обміри земель у Пінському князівстві. У Храпині піддані королеви Бони були навесні 1555 року.

З історії Кутинської церкви: інформація з різних століть

Сучасна Кутинська церква

Найдавнішу згадку про Кутинську церкву знайдено в книзі польського професора Андрія Рахуби «Метрика литовська. Реєстри подимного Великого князівства литовського». Тут записано, які священники в ХVІІ столітті платили подимне. Серед інших названий священник Кутина Панкратій Іванович. Він володів одним димом. 

Про таємничу Покровську церкву ХVІІ століття в селі Задовже (нині Заозер’я)

Світлина Анатолія Кібука

Здавна кожне поліське село має своє храмове свято. У моєму рідному Новосіллі цей день називали «гости». Тут празникували на Вознесіння («Знесення») і Пречисту. Як і в Храпині, бо новосільці колись належали до Храпинської парафії. А в селі Храпин діяла Різдво-Богородицька (Пречистенська) церква. До цього, напевне, була Воскресенська…

А в сусідньому Задовжі святкують Покрову. І в Заозер’ї теж. Чому, часто ставила собі запитання, якщо ці села відносилися до Кутинської Михайлівської церкви?..

А оце днями мені зустрівся документ, який викликав подив. І, можливо, розкаже нам про існування ще однієї церкви на зарічненській землі…

Серницький монастир ХVІІ століття

Нове краєзнавче відкриття: Серницький монастир ХVІІ століття.

І як пошуки цієї інформації стали міжнародними…

За єдиним документом 1524 року – скаргою про володіння полем Горбаківщина між ігуменом Нобельського монастиря та боярином Антоном Андрійовичем – в історію містечка Нобель увійшов факт про існування чоловічого монастиря.

У 1664 році в Серниках теж існував монастир ордену Святого Василія. Про це свідчить знайдений недавно документ…

Усе розпочалося в той день, коли ми з Федором Володимировичем Полюховичем розглядали рукописний зошит Василя Федоровича Полюховича Серницького. У 1911 році архіваріус Віленського центрального архіву древніх актів на прохання жителя Серник провів ретельні пошуки інформації про це село. І зафіксував у рукописному зошиті знайдені документи.

Мій погляд упав на слово «монастир»...

Про село Костюшковичі, про костел Костюшковичі та про дзвін костелу Костюшковичі

Мабуть, випадковостей не буває. Ця інформація чекала на вивчення. Давно…
Ми спілкувалися з керівницею Кухітсько-Вільського ліцею Людмилою Миронюк. Віднедавна  долучили її до міжнародного проєкту «RodRo». Пані Людмила допомагає нам уточнювати деякі деталі з історії роду Ордів, які здавна мали землі в Кухітській Волі.

І 21 березня надіслала мені цікаві світлини з текстом: «А ще гляньте, який у нас цікавий церковний дзвін: польський надпис і дата 1938 рік». Розглянула уважно фото, прочитала прізвища… Заінтригував мене цей дзвін…

Серницькі хутори

Хутір Могилка

Був період на Поліссі, коли його жителі масово переселялися на хутори. Тоді наші землі входили до Поліського воєводства (1921-1939) – адміністративно-територіальної одиниці Польської Республіки. Утворилося це воєводство після підписання в Ризі прелімінарної мирної угоди між Польщею, УРСР та РСФСР, якою визначалися державні кордони між державами. До складу Поліського воєводства II Речі Посполитої входив і Пінський повіт.

У ДАРО зберігається чимало документів Пінського повіту періоду II Речі Посполитої. Деякі з них розповідають про проведення в Польській Республіці аграрних реформ 1920 та 1925 років.

З історії маєтку Миколаєво

На різних давніх картах поблизу сіл Серники та Дібрівськ позначено поселення Миколаєво, Миколаєво Старе, Миколаєво Нове, Миколаєво Гольє. А поруч - річечка Миколаївка. Ось так вона нині виглядає.

Напевне, засновником цієї місцевості колись був якийсь Миколай. Як і село Дібрівськ, Миколаєво виникло на землях, котрі належали селу Серники.  Найдавніший знайдений документ про Миколаєво датований 1834 роком. Розглядаючи карту 1855 року, можна зробити висновок, що тоді панський маєток був на місці позначеного населеного пункту Миколаєво.

Таємниця назви села Павліново

Є нині в Кухітській Волі вулиця Павліново. Цю частину села ще називають хутором Павліново. А в давніх метричних книгах зберігаються записи про село Павліново.

Поштовхом для написання цього дослідження стала розмова з ініціатором генеалогічного проєкту «RodRo» Юреком Ноздриним-Плотницьким, котрий проживає у Відні. Серед іншого ми говорили про Кухітську Волю. І пан Юрек запитав мене, чи знаю я історію назви села Павліново. На жаль, не відала…

Храмове свято в Неньковичах 1 жовтня 1911 року

Сучасна Неньківська церква

У "Мінських єпархіальних відомостях" за 1911 рік вміщена замітка священника церкви села Острів Пінського повіту про храмове свято в селі Неньковичі Пінського повіту.

Найперше, що впадає в очі, це дата святкування Покрови - 1 жовтня. У цей день від села Острів до Ненькович було проведено хресний хід. 

Текст розповіді отця Любича подаємо дослівно: 

"Храмовой праздникъ въ селѣ Неньковичахъ, Пинскаго уѣзда.

Нове про родину Юрашкевичів

Погляньте на цю добротну хатину з Новосілля. Вона побудована ще з панського дерева Юхимом Юрашкевичем. За часів Другої Речі Посполитої, як кажуть наші земляки, - «за Польщі».  Михайло Якимович Марчук розповів, що в 30-х - на початку 40-х років ХХ століття в Новосіллі біля цієї хати росла одна-єдина на все село сортова яблуня.

Тут була й перша новосільська школа… Уявіть, із якою спокусою оті школярики споглядали на ту яблуню. Аби зберегти достиглі плоди своїм онукам, господарю приходилося під нею ночувати… Чому було так мало яблунь? Мабуть, через те, що за фруктові дерева тоді потрібно було платити податок…