Легенда про мертве озеро (про район Трьох озер біля села Острівськ)

У 2017 році Кірілкова Наталія Василівна, кандидат філологічних наук, доцент, видала навчальний посібник "Рівненське Полісся: зразки мовлення, тексти". 

Видання призначене для студентів спеціальності «Українська мова і література» як додатковий посібник для поглибленого вивчення особливостей говірок Середнього та Західного Полісся Рівненської області. Тут дібрано зразки мовлення й тексти, які представляють різні говіркові системи та містять культурну інформацію про їхніх носіїв.

Є в цьому виданні тексти, записані в селах Вовчиці та Борове Зарічненського району. Пропонуємо для ознайомлення легенду, записану в селі Борове:

Очі села Заозір’я (із досліджень Ніни Іванівни Каленчук)

Мандруючи світом, я вже багато разів повторюю, що моє село Заозір’я найпрекрасніше. І особливо велику роль в цьому відіграють озера - очі села. 

Одне з них - звичайне озеро, що розкинулося вздовж села. Утворення воно природного, а ось про інше існує легенда, яку в селі знає чи не кожна людина, як у нас кажуть – від малого до старого.

Походження прізвиська Козел

На Поліссі дуже популярне прізвисько Козел. Практично в кожному селі є родини, які донині називають Козлами. Пояснення дуже просте.

Шкіра здавна була популярним товаром ремісників та купців і тісно ввійшла в побут поліщуків. А тих, хто обробляв шкіру, називали просто - «козел». 

Ця професія дала прізвище та прізвиська багатьом місцевим жителям: Козлюк, Козляковський та інші. І навіть цілим селам: Козин, Козляковичі, Козачино.

Казка про те, як на Поліссі з'явилися пани

Казка про те, як з'явилися пани на Поліссі, розміщена на білоруському сайті "Репка". Цікаво читається  вона, бо пояснює походження багатьох поліських прізвищ...

Давно это было. И старые люди того уж не помнят и рассказывают то, что от отцов и дедов слыхали.

Гора королеви Бони в Старих Конях

У білоруського дослідника Романа Горошкевича є дослідження "Tradycje ziemi pińskiej" - "Традиції землі пінської". Книга видана у Варшаві 1935 року.

Серед багатьох фактів з історії нашого краю автор розповідає про гору королеви Бони у селі Старі Коні: "Podróżnemu, jadącemu statkiem z Pińska na południe, do Starych-Koni, przygodni towarzysze podróży pokażą na pewno, gdy rozmowa na te sprawy zejdzie, kurhan, na którym królowa Bona sądy odprawiała i miejsce, gdzie stał „czerwony dwór królewski" - Подорожньому, який вирішить подорожувати до Старих Коней, покажуть курган, де королева Бона організовувала суди, і місце, де стояв червоний королівський двір. 

http://www.zbaraszewski.pl/index.php/artykuly/81-tradycje-ziemi-pinskiej

Походження прізвища Грушовець (Родинна легенда)

На одному із сайтів є цікава легенда про походження прізвища Грушовець. Вона з'явилася в селі Морочне:

"Владелец имения Морочное до 1863 года Генрих Родзевич имел родного брата, который имел имение в деревне Грушево возле города Кобрин, теперь Беларусь. 

Так вот житель той деревне женился на девушки из села Новоречица, раньше Вулька Речицкая, и венчались они в церкви села Морочное, где записано было имя того человека и приставка  -Грушовец из деревни Грушево.

Легендарне та реальне в оповідях про Шматів дуб на Піщаниці (Павлович Володимир Володимирович, Ковтунович Тетяна)

Шматів дуб
Фото 1949 року

Урочище Шматів дуб - ще одна унікальна історична пам’ятка в урочищі Піщаниці. Урочище Шматов дуб зафіксоване на карті: "План имения Иванчиць Минской губернии Пинского уезда". Владения тайного советника Китицина Павла Тимофеевича. Копия плана сверена с хранящимся в Минском Отделении Крестьянского поземельного банка. 1902 год".

Поліські відьми на Піщаниці (Павлович Володимир Володимирович, Ковтунович Тетяна)

З давніх часів по оповідях старожилів до нас дійшли легенди про відьом та відьомські шабаші в урочищі Пішаниця.

Розповідають, що в певний час вночі тут збиралися поліські відьми круг Шматового дуба і проводили свої гулянки. Ось яку розповідь було записано нами від Полюхович А.М., 1946 року народження, жительки села Іванчиці.

Святиня Вогню - зарічненське городище (Роман Горошкевич, 1926)

Польський дослідник Роман Горошкевич називає зарічненське городище Святинею Вогню. Ось уривок його дослідження із краєзнавчого двотижневика:

"Pohost-Zarzeczny. Znachodzono tam przed wojną urny. O jedną wiorstę od mia­ steczka leży grodzisko, „Horodok", o którem tradycja mówi, że stała tam „Swiętynia Ognia". Grodzisko ma kształt owalny, leży nad bagnem i rzeką".

Як копали Прип'ять (Григорій Дем'янчук)

Плив один приїжджий чоловік човном по Прип'яті, бачить —на березі село.

— Як називається?— питає.

— Комори.

Пливе далі годину, другу. Бачить — село.

— Як називається?

— Комори.

Ходак Ходневич (Григорій Дем'янчук)

- Знаєте, чому в нашому селі багато Шукалевичів? — питає Савич.

- І Ходневичів?— підкидає своє Ходневич.

Шукалевичі, виявляється, пішли від того, що все життя шукали золото і не знайшли. Це, може, й так, а може, й ні: біля села є урочище Шукалево. То, мабуть, тих, хто жив там, і називали Шукалевичами. А Ходневичі?

Плисаки (Григорій Дем'янчук)

Широкий Стир, вибігаючи з-за обрію, вигинається біля пристані Топець, розливається навсібіч, і низенькі береги ледь-ледь стримують його. На березі, втомившись, затихли трактори; височіли гори навезеного лісу.

Віддалік, на тихому плесі, спокійно влігся довжелезний пліт, ніби вигріваючись на призахідному сонці.

"Косарі" - легенда про повстання в Ноблі (Григорій Дем'янчук)

У Котирі, там, де Прип'ять випливає з озера, на річці є Конюшний брід. Весною тут можна переправитися на поромі, а влітку він пересихає.

Поблизу нього та на висохлих місцях ще й нині знаходять стару зброю, самопали, колеса, осі від возів.

Легенда про виникнення села Дібрівськ

В основі цієї легенди лежить історія великого кохання. Юнак із бідної родини покохав багату дівчину. Вони потай зустрічалися. Але злі люди донесли про це батькові дівчини.

Розлютувався пан і вирішив віддати дочку за нелюба, багатого парубка. Та вночі перед самим весіллям закохані тікають якнайдалі від дому, щоб зберегти своє кохання.

Легенда про походження села Річиця

                                 

Це було в сиву давнину. тояло вже село, а назви воно не мало, бо  було невелике, закинуте в глибоких лісах та нетрях. Заселяли його сильні, роботящі та сміливі люди. Можливо, Сьохи, Палії чи Лідичі…

Поселення це лежало між великою річкою Стир та малою швидкоплинною річкою Вирок.

Татарський брід

Відчиняємо віконце в давно зниклий, малознаний світ минувшини рідного краю. Тут збереглися сліди багатолітнього двобою поліщуків з монголо-татарськими загарбниками.

Руйнівне крило віків ледь торкалося, може, тільки глухих сіл, а от для містечка Нобеля було воно вогненним і нещадним. Серед малих очеретяних джунглів, недалеко від Переволоки є Татарський брід.

Дівочий брід

Там, де змійкою губиться Прип’ять в густих поліських очеретах, між селом Млини та Омитом, є Дівочий брід.

Старенька бабуся Серафима, витираючи сльозу, сумно оповідає історію виникнення його назви: «Кілька днів блукали поліськими лісами татари - шукати дорогу, яка б вивела їх бодай до найменшого хутірця.

Бій з ятвягами (Григорій Дем’янчук)

Десь там, на північ від Прип'яті, серед лісів і боліт, жило плем’я ятвягів. А їхньому князю Скомунду хотілося стати найславетнішим і найбагатшим на Поліссі і в Литві.

І пішли ятвяги війною на мирні села й города своїх сусідів. Вимели до зернини засіки, забрали усю худобу, сплюндрували Пінськ, а Скомундові цього ще мало...

Гора Татарка (Григорій Дем'янчук)

Як розливається Прип’ять від Заборка до Омита, то на всій просторіні між островом чорніє лиш Переволока, через яку переходили з Нобеля в Омит.

Улітку вода збігає, та не вся: залишаються невеличкі річечки, які протікають в заростях очерету, осоки. Серед цих очеретів і знаходиться гора з білим піщаним берегом - Татарка. Це назва – пам’ятка далеких часів...

Косарі

                                                       

У Котирі, де Прип'ять виходить із озера, на річці є Конюшний брід. Весною тут можна переправитися на поромі чи на човні, а влітку вода висихає і його можна перейти.

Поблизу цього броду, на висохлих місцях, ще й нині знаходять стару зброю, самопали, колеса від возів. Дід Шкльода Леон, коли йому показували таке колесо чи вісь, починав розповідь так: