Про таємничу Покровську церкву ХVІІ століття в селі Задовже (нині Заозер’я)

Світлина Анатолія Кібука

Здавна кожне поліське село має своє храмове свято. У моєму рідному Новосіллі цей день називали «гости». Тут празникували на Вознесіння («Знесення») і Пречисту. Як і в Храпині, бо новосільці колись належали до Храпинської парафії. А в селі Храпин діяла Різдво-Богородицька (Пречистенська) церква. До цього, напевне, була Воскресенська…

А в сусідньому Задовжі святкують Покрову. І в Заозер’ї теж. Чому, часто ставила собі запитання, якщо ці села відносилися до Кутинської Михайлівської церкви?..

А оце днями мені зустрівся документ, який викликав подив. І, можливо, розкаже нам про існування ще однієї церкви на зарічненській землі…

Цікава історія невеличкого села Задовже на Зарічненщині

Історія виникнення цього села зафіксована в книзі «Загублена у віках історія Заріччя». Її повідав наш земляк-історик Василь Расевич: «Я натрапив у виданні «Wiadomości kościelne» за 1877 рік на інформацію, що моє село Задовже в результаті конкордату 1847 року відірвали від Любешівської парафії римо-католицької дієцезії й насильно перевели на православ'я».

Тепер стали доступними дещо раніші документи - 1834 року. Тоді село належало Адамові Вікентійовичу Стравінському. Воно перейшло до нього від Карла Стравінського.

З історії села Заозер’я

Заозір’я. Воно ж Заозер’я… Є таке село на Зарічненщині. Воно розтягнулося однією вулицею вздовж східного берега продовгуватого озера, і половина дворів у селі мають вихід до озера.

Багато хто задумується: чому село біля озера Задовжанського має назву Заозір'я, а сусіднє село Задовже розташоване за кілька кілометрів на південний захід.

Ось цю таємницю спробуємо розкрити.

Розкрита ще одна таємниця зарічненської землі – надпис на заозірському кладовищі

В історії села Заозір'я. записана така інформація: "Унікальною пам’яткою села є камінь на сільському кладовищі. На ньому викарбувана дата – 1809 рік. За спогадами старожилів, він лежить на могилі панського управителя Михайла Шепила, який був жорстокою людиною по відношенню до селян. Тому, мабуть, замість хреста йому поклали на могилі камінь".

Кандидат історичних наук, замісник директора Національного архіву Білорусі Денис Лисейчиков розвіяв поліську легенду про те, що камінь на місці хреста був покладений на знак людського гніву за поведінку панського управителя. Денис пише, що такі камені на могилах були на початку ХІХ століття звичайним явищем.