Дещо сумна статистика кінця ХVІІІ століття, або Про зарічні села з кладовищами й без них…

Люблю розглядати давні карти. Ось уже кілька днів вивчаю краєзнавчий подарунок Валерія Киселя – фрагмент карти Пінського повіту з атласу Мінської губернії за 1800 рік.

Вразила ось яка інформація. У більшої частини наших сіл тоді не було кладовищ. А в селі Неньковичі їх було аж 2: православне й католицьке. Кілька років тому мені разом із нащадками роду Нелюбовичів-Тукальських доводилося шукати залишки їхнього родинного склепу. Нині там стоїть хрест… Але саме розміщення двох кладовищ, позначених на карті, викликає роздум: нині вони геть поблизу в напрямі до села Мутвиця. А на карті 1800 року сільське кладовище на другій стороні села… Виникає й інше запитання: у ХVІІ столітті жителів Мутвиці хоронили, напевне, у Неньковичах?.. Мутвичани ходили до Неньківської церкви на службу, у метричних книгах цієї церкви вони реєстрували новонароджених, шлюби, померлих…

Життя – подвиг. Непроста доля Йосипа Тукальського-Нелюбовича – останнього митрополита Київського

Дослідження учня 11 класу Мутвицького ліцею, учасника гуртка "Історичне краєзнавство" Корнійчука Андрія.
Керівник гуртка - Тумаш Валентина Миколаївна.

ВСТУП

Актуальність дослідження. Я тримаю в руках монографію польського історика білоруського походження Антона Васильовича Мироновича «Metropolita Jоzef Nielubowicz». Цю книгу подарував шкільному музею поляк Северин Тукальський-Нелюбович, син останнього власника маєтку Мутвиця. Це він розповів нам, що його давній прародич був відомим українським церковним діячем.

Комори. Рік 1915

Біженка Сапега в гостях у штабу кавалерійського корпусу

Історія нашого краю розпорошена по всьому світу. Ця інформація опублікована в петербурзькому журналі "Жизнь беженцев" за 1916 рік. Про те, як проводилася евакуація 1915 року в селі Комори, розповідає в нарисі «Поліщуки» А. Бєдний. Він був уповноваженим від організації «Северопомощь», яка займалася евакуацією населення губерній Півчнічно-Західного фронту. Військовий ділиться враженнями від побаченого на Поліссі. 

Називає життя тут особливим і стверджує, що поліщук має замкнутий характер. Дивується селом, що одне-єдине розкинулося серед боліт - доля закинула його в Комори. У листопаді 1915 року це село кілька разів переходило від російських військ до німецьких. А потім потрапило в «мертву полосу», де завжди лунали постріли. Кілька будинків у селі було спалено, кілька жителів села загинуло від пострілів. 

Реформа 1861 року на Поліссі

У 1860 році в кожній губернії Російської імперії були складені описи поміщицьких маєтків. Вони були направлені в Міністерство внутрішніх справ і Редакційні комісії, які складали Положення про селян, що виходили з кріпосної залежності. До розгляду не бралися маєтки, у яких нараховувалося менше 100 кріпаків. Було опубліковано 6 томів «Відомостей про поміщицькі маєтки». В описі Мінської губернії є відомості про 77 поміщицьких маєтків Пінського повіту. Найбільшими на Зарічненщині були маєтки Борова Крашевського (602 кріпаки), Кухче Орди (266), Кухітська Воля І Орди (340), Кухітська Воля ІІ Орди (335), Іванчиці Ширми (191), Муравин Скірмунта (222), Неньковичі Нелюбовича (407), Погост Зарічний Цехницького (258), Річиця Терлецького (271), Храпин Ридзевського (367), Вичівка Скірмунта (528), Перекалля Орди (291).