Нове про Тукальських-Нелюбовичів, котрі проживали на Зарічненщині

Святитель Йосиф. Фото із сайту https://newssky.com.ua/borecz-proti-moskvi-pershij-svyatij-pczu/

22 листопада 2021 року на Синоді ПЦУ Православною Церквою України був канонізований у лику святителів Йосиф Нелюбович-Тукальський, митрополит Київський, Галицький і всієї Руси. Днем його пам’яті визначено 8 серпня (26 липня за старим стилем). Це день його упокоєння (26 липня 1675 року).

Про життєвий шлях останнього Київського митрополита написано дуже багато. Свідчення інколи суперечливі. У рукописах останнього власника маєтку Мутвиця Героніма Тукальського-Нелюбовича (далі Т.-Н.) зазначено, що в їхньому будинкові на чільному місці висів портрет Йосипа й у родині дуже пишалися своїм далеким предком [9].

Доля Лілії Тукальської-Нелюбович. Доля її пам’ятника, що в місті Пінськ

Рік 1897 видався для мутвицьких поміщиків Станіслава Тукальського-Нелюбовича та його дружини Анни з Корсаків дуже щасливим: 22 жовтня в них народилася донечка. Через 4 роки у неї з’явився братик Геронім. Саме він, Геронім, розповість у своїх рукописах про долю його сестри, котра прожила всього 13 років.

Рік 1911 був дуже трагічним для родини Тукальських-Нелюбовичів: приблизно за місяць із життя пішли й батько, і дочка…

Відомий польський історик Матеуш Тукальський-Нелюбович - уродженець Ненькович

Нащадок історика Матеуша Северин у музеї Мутвицької школи

Частим гостем села Мутвиця став поляк Северин Тукальський-Нелюбович. Він не просто приїздить у гості, а щоразу привозить цінні матеріали з історії Полісся.

Северин - представник відомого в польських колах роду, який мав маєтки в Пінському, Лідському та Волковському повітах.

Ця родина налічує багато відомих особисто­стей: Ян - маршалок трибуналу Литовського (1589 р.), Єжи - пінський посол (1648), Йосип - український митрополит (1663), Матеуш - історик і правник, сек­ретар сейму (1784).

Северин Тукальський-Нелюбович - неспокійний нащадок славного роду

У село Мутвиця Зарічненського району часто приїздить поляк Северин Тукальський-Нелюбович.

Він нащадок відомого роду Тукальських-Нелюбовичів, син останнього господаря маєтку села Мутвиця. До останніх днів свого життя його батько Геронім розповідав своїм дітям про свої діяння на Поліссі. Любов до цього краю передав і своїм дітям, зокрема сину Северину.

Вклад сім'ї Тукальських-Нелюбовичів у розвиток села Мутвиці

Плідне господарювання Героніма Нелюбовича-Тукальського давало свій відбиток і на ведення господарства жителями села Мутвиця.

Вони могли закупити у пана племінну худобу, користувалися його порадами, вчилися, як правильно господарювати на піщаних поліських землях. Багато жінок і чоловіків йшло до поміщика, аби заробити грошей.

Остання доба поляка Героніма Тукальського-Нелюбовича в Мутвиці

Один із розділів своїх спогадів поляк Геронім Тукальський-Нелюбович назвав «Остання доба в Мутвиці». Ось деякі уривки з цієї розповіді:

"Із комісії скупу їхали мовчки. Що було говорити? Перехід більшовиками польського кордону перекреслив усі плани й не залишив жодної надії.

Полісся напередодні Другої світової війни

Із рукописів Героніма Тукальського-Нелюбовича можна дізнатися й про події, які відбувалися на Поліссі напередодні Другої світової війни.

Автор спогадів стверджує, що з перших місяців 1939 року відчувалася загальна напруженість і в політиці взагалі, і в житті селян на Поліссі.

Обряди та звичаї поліщуків

Чимало звичаїв місцевих жителів зафіксував Геронім Тукальський-Нелюбович. Розповів, наприклад, про поліську толоку.

Це спільна допомога селян для двору. Звичай походив ще із часів панщини. Всі до одного селяни збиралися разом, аби виконати для маєтку якусь нагальну роботу. На Поліссі цей звичай іще називали ґвалтом.

Бій у селі Кухче 1915 року (спогади Героніма Тукальського-Нелюбовича)

Досить детально розповідає у своїх рукописах поляк Геронім Тукальський-Нелюбович про події Першої світової війни на Поліссі. Ось уривки його спогадів. 

Коли німці взяли Варшаву, фронт все ближче підходив до Пінського повіту. Поширювалися чутки про пожежі маєтків, про спалене на корені збіжжя. На дорогах з’явилися біженці.

Школа на Поліссі за часів панської Польщі

Школа села Мутвиця побудована в 1939 році

Політика польського шкільництва, як вважав пан Геронім, була досить недосконалою. По-перше, було недостатньо вчительського персоналу.

На східні окраїни ніхто не хотів вільно їхати. І нічого тому дивувати: відлюддя, відсутність комунікацій, відсутність товариства, відсутність культурних розваг, а до того ж низька зарплата.

Взаємовідносини селян та володарів маєтків у Пінському повіті (Храпин, Морочне, Мутвиця)

У спогадах Героніма Тукальського-Нелюбовича дуже часто звучать роздуми про взаємовідносини поляків і поліщуків, яким судилося довгі роки прожити поруч.

Зокрема, у селі Мутвиця взаємовідносини селян та володів маєтку в основному були приязними.

Заняття поліщуків та їхній матеріальний стан

Як же йому, поліщуку, жилося в глухій глибинці Полісся? Ознайомившись із змістом спогадів Героніма Тукальського-Нелюбовича, дізнаємося про окремі деталі життя поліського люду.

Геронім говорить, що селяни на Поліссі ніколи не бідували, жили безбідно. Мається на увазі, що селянин мав їжу, бо трудився зранку до ночі.

Легенда про поліщука

Легенду, яку ми будемо переповідати за рукописами пана Героніма, можна зустріти в багатьох польських виданнях.

На одній із виставок за кордоном були представлені експонати з Полісся, і для відображення більш повної картини цього краю взяли сюди селянина в свитці та в постолах.

Хтось із відвідувачів звернувся до нього: «Чоловіче…» Селянин не зреагував. «Але ж, чоловіче, я звертаюся до вас», - продовжував відвідувач. «Я не чоловік, я поліщук», - відповів селянин.

Польське повстання 1863 року на теренах Зарічненщини

Владислава Тукальського-Нелюбовича в родині називали повстанцем, бо був він учасником польського повстання 1863 року.

У 1863 - 1864 роках це повстання проти Росії охопило територію Королівства Польського, Литви й частково Білорусії та Правобережної України. Повстанці поділилися на два політичні табори: «білих» та «червоних».

Мутвицький павільйон на Пінському ярмарку

Геронім Тукальський-Нелюбович був активним учасником поліських ярмарок, які проводилися в Пінську. Він отримав там три медалі за поставку худоби. Ярмарки проводилися щороку в серпні.

Автор спогадів описує, яким чудовим був краєвид тієї місцевості, де відбувалися ярмарки.

Гостинність мутвицького двору

Про гостинність родини Тукальських-Нелюбовичів було відомо далеко за межами Пінського повіту.У двох томах своїх спогадів пан Геронім називає кілька десятків прізвищ гостей маєтку.

Звичайно, описати кожного із них ми не маємо можливості, але про найцікавіші постаті розкажемо.

Як мутвицька пані гриби збирала

У Мутвицю в маєток спеціально запрошували гостей на збирання грибів. А росло їх тут дуже багато.

Коли селянам видавали квитки для збору грибів, їм забороняли відвідувати урочище Рижковаху, бо воно було найближче до двору й славилося як грибне місце.

Пожежа 1926 року в селі Мутвиці

Про те, що колись село Мутвиця пережило пожежу, знає кожен цього житель. Як це було насправді, розповідає у своїх спогадах пан Геронім Тукальський-Нелюбович.

Якось дзвін, що стояв у панському маєтку, задзвонив несвоєчасно і дзвонив дуже довго, сповіщаючи тим самим про пожежу.

Цікаві факти з історії села Мутвиці та найдавніші мутвицькі роди

У рукописних матеріалах Героніма Тукальського-Нелюбовича є карта доріг Пінського повіту. А на ній позначена залізнична дорога, яка закінчується біля села Мутвиця.

Нині вузькоколійка Антонівка-Зарічне проходить мимо нашого села. Старожили села пам'ятають нам місце, де колись закінчувалася ця вузькоколійка: воно знаходиться на околиці Мутвиці.

Спогади старожилів села Мутвиці

Жителі села Мутвиця донині зберігають чимало спогадів про родину Тукальських-Нелюбовичів. За їхніми словами, самі поміщики безпосередньо господарюванням не займалися.

Всі організаційні виробничі справи виконували керуючі. Досить цінний спогад про життя у маєтку села Мутвиця зберегла Мельник Єва Никифорівна, 1929 року народження.