Репатріація зарічненців після Другої світової війни: долі людські

Картка остарбайтерки Чернякович Анни

З історичних джерел відомо, що у фашистській Німеччині восени 1941 року назріла криза робочої сили в промисловості та сільському господарстві. Тоді за ініціативою Германа Герінга була розроблена програма залучення до роботи на заводах і фермерських господарствах людей із захоплених Німеччиною територій Східної Європи. Першими такими працівниками стали військовополонені. 

Завезена з-за кордону робоча сила поділялась на декілька категорій за територіальним принципом, найнижчою з яких були «остарбайтери» — працівники зі сходу. Вони працювали 12 годин на добу 6 днів на тиждень, отримували близько 30% заробітної плати німецьких робітників, частина з якої йшла як оплата за харчування та житло. Вони були змушені носити спеціальний нагрудний знак з надписом «OST», що ідентифікував їх як приїжджих зі сходу, і в ряді випадків жити у спеціальних таборах під охороною. За спробу втечі остарбайтери каралися смертю або ув’язненням у концтаборі.

Репатріація зарічненців після Другої світової війни

Документи архівів таять багато сторінок нашої історії. У Державному архіві Рівненської області зберігаються справи наших земляків, які в роки Другої світової війни опинилися в різних країнах і мусили пройти репатріацію. Репатріація — це повернення на батьківщину з поновленням громадянських прав військовополонених та цивільних осіб, які під час війни опинилися за межами своєї країни та перебували тривалий час поза батьківщиною. 

У заголовках їхніх справ зазначено: «Управление МГБ (Міністерство державної безпеки) Ровенской области Заречнянский райотдел». І далі «Справа на репатріанта (прізвище, ім’я, по батькові), який проживав у селі (назва) Зарічнянського району Ровенської області». Справи ці дуже різні: одна вміщує до 40 сторінок, інша – усього 5. Раніше такі справи були засекречені, нині ж їхні електронні версії є у вільному доступі.

Що розповіла про трагедію в Перекаллі «Книга скорботи України»

Великий резонанс викликала публікація Ірини Романової-Мосійчук про спалених живцем жителів Перекалля. Дехто з її земляків уперше довідався про цю трагедію часів Другої світової війни.

Вважаю за доцільне доповнити щемну розповідь очевидця подій сухими й сумнити фактами із «Книги скорботи України», яка була видана до 60-ї річниці Перемоги. Ця інформація, можливо, допоможе жителям Перекалля уточнити, хто ж вони були, ті заживо спалені односельці.

Ось дані із цього видання: «Перекальська сільська рада

Трагедія 1944 року в селі Перекалля (Мосійчук-Романова Ірина Яківна)

Зробити цей допис до 76-ої річниці з Дня Перемоги у Другій світовій війні мене наштовхнула одна чудова жінка, наша землячка Валентина Тумаш-Ляховець, якій я дуже вдячна. Вже багато років вона вивчає та досліджує історію нашого Полісся, займається краєзнавчою діяльністю і намагається якнайбільше знайомити нас з минулим рідного краю.

Мені теж захотілося зробити посильний внесок і розповісти про трагічну історію, яка сталася в моєму рідному селі Перекалля під час війни.

Це був 1944 рік. Німці відступали на захід, а відступаючи, у селах часто чинили безчинства та страшні розправи над місцевими жителями, які були зовсім беззахисними перед озвірілим ворогом.

Подвиг 19-річного солдата з Мутвиці

Два роки обдумую інформацію про подвиг 19-річного солдата з Мутвиці. Усе хотілося довідатися більше… Кілька днів тому достеменно дізналася про долю фронтовика від його племінниці – Надії Іванівни Корнійчук.

Коли в 1944 році оголосили про мобілізацію, її дідусь Корнійчук Никифор довго розмірковував, як бути із сином Домініком. Хлопцеві ще не було 18 років, він замолодий, аби йти на війну разом із батьком, але бути під час боїв поруч із сином і оберігати його – це кращий варіант, ніж відпустити потім його одного. «Все одно пізніше заберуть на війну», - розмірковував батько. Тому після довгих обговорень вирішили пішли на фронт удвох…

Мобілізовані в 1941...

Травень 2020... Травень 1945…

Своїм землякам, що цінують минуле, присвячую…

Минає 75 років від переможного Дня 1945. А скільки не знаного нами можна прочитати нині про дідів та прадідів, що приблизили ту Перемогу. Я довго шукала інформацію про свого дідуся, який був мобілізований на фронт ще в 1941 році. І марно… Мені відповідали, що на війну із Морочненського району забирали лише в 1944 році, коли звільнили район від німців. А моя сусідка Марія Яківна розповідала, що на фронт із нашого села Новосілля в 1941 році пішли ті, хто став активістом радянської влади…

Ця жінка з Мутвиці не дочекалася чоловіка з однієї війни, а сина - із другої...

Доля розпорядилася так, що свій трудовий шлях я розпочала в селі Мутвиця й заприятелювала тут із жінкою-сусідкою Антоніною Герасимівною Шпаковською (дівоче прізвище - Мовчун). Вона часто розповідала мені про свого батька, який не повернувся із Першої світової війни, та про брата, який загинув у роки Другої світової. Їй так хотілося дізнатися більше про їхні долі.

Прізвища тих, хто похований у братській могилі в Зарічному

У центрі Зарічного знаходиться братська могила, де похоронені 24 партизани, 43 військовослужбовці та 37 невідомих осіб.

Бетонна скульптура на ній була встановлена в 1954 році, залізна скульптурна композиція - у 1977 році.

Про це свідчать ось ці архівні документи.

На території Зарічненського району 29 пам'яток історії

На території Зарічненського району 29 пам'яток історії.

1 Могила партизана Романенко Ф.М. с. Олександрово

2 Братська могила радянських воїнів с. Бродниця

3 Братська могила радянських партизан с. Вичівка

Поіменний список загиблих воїнів Зарічненського району станом на 5 жовтня 1946 року

Скільки їх, солдатів Другої світової війни, не повернулося із фронтів тієї далекої війни. Дізнатися про своїх прадідів можна із поіменного списку загиблих, складеного на основі опитування та офіційних документів в 1946 році. У ньому вказано 108 прізвищ наших земляків.

Нині ці документи оцифровано й надано для користування. 

Спогади єврея-партизана Мейлаха Бакальчука-Фелина про розстріл євреїв Серник

Мейлах Бакальчук-Фелин - безпосередній свідок Холокосту та учасник єврейського Опору. У своєму творі "Спогади єврея-партизана" він розповідає про події, які відбувалися в роки Другої світової війни на теренах Полісся.

Народився він у 1904 році в містечку Серники, працював учителем у школах Західної України та Західної Білорусії. Після війни доля привела його в ЮАР.

Сповідь остарбайтерки із села Сенчиці (Царук Віра Олександрівна)

Чимало жителів нашого району були вивезені на примусові роботи до Німеччини. Про умови життя в неволі, про те, як проводилася облава на поліських юнаків і дівчат, якою була та ненависна дорога, про життя дітей у німецькій неволі пише в рубриці "Пам'ять заради майбутнього" Царук Віра Олександрівна:

"Я родилась 10 августа 1941 г. в селе Сенчицы, Зареченского района, Ровенской обл. Девичья фамилия — Лобан. 

В марте 1942 г. была вывезена в германские концлагеря и находилась там до мая 1945 г. Моя мать — Лобан Варвара Ивановна родилась 3 декабря 1906 г. в д. Невель, Пинского района, Брестской обл. Деревня Невель расположена в 5 км от села Сенчицы, Зареченского района Ровенской обл. Мать была здесь замужем.

Друга світова війна очима 88-річної Ольги Місюри із Вичівки

ГІ «Поліська Січ» відвідала с.Вичівка Зарічненського р-ну Рівненщини, де зустрілися з 88-річною жителькою цього села Ольгою Пилипівною Місюрою. 

Ольга Пилипівна дала свою аполітичну оцінку подіям Другої Світової війни, а також розповіла подробиці про участь в тих подіях односельчан з родини Музичків, з якої походить Олександр Музичко, більш відомий як «Сашко Білий».

Десятихатники Морочнівського району

Після війни в селах району проводилися спеціальні збори, які присвячувалися обговоренню роботи десятихатників. 

Це спеціально призначені особи з місцевих жителів, що проводили роз’яснювальну роботу в 10 закріплених за ними будинками.

Сільради Морочнівського району 1944 року

Після війни практично кожне село Морочнівського району мало свою сільраду. До неї були приписані хутори й невеличкі села. 

Наприклад, до Кухченської сільради приєднані були Майдан, Підмітла, Радовле, Острогонець, Перехрестя, Підвисач. Головою сільради був Харковець Трохим Євменович.

Морочне мало аж 2 сільради. До Великої Морочної належали Іванча, Глини, Підмостя, Замлиння, Забужжя, Підгруддя, до Малої - Свідно, Сельце, Пасіко, Дубище, Габрище. Головували тут Марчук Семен Олександрович та Літвінчук Іван Пилипович.

Локниця мала хутори Лисуха, Дерти, Заріка, Лап’є (голова Коханович Григорій). 

До Муравина відносилися Чернин, Парська, Коловорот (голова Кохно Микола Карпович). 

Якими були перші установи та сільради Морочнівського району

Приміщення тих мешканців Морочнівського району, які були репресовані або добровільно виїхали в Польщу, використовувалися для цілей сільських громад. 

У ДАРО зафіксована заява голови Храпинської сільради Мацерука та секретаря Пархомчука на право використання будинку «вимороченої» сім’ї Ч. Станіслава Івановича на хату-читальню.

Діти-сироти 1944 року

В одному з архівних документів ДАРО розповідається про дітей-сиріт.

Голова Морочнівського райвиконкому подає відомості, що в районі після війни залишилося багато дітей без опіки батьків, тому їх необхідно зібрати й організовано відвезти до дитячих будинків. 

Просить назвати державний заклад, куди можна було б відвезти і грудних дітей віком 2 – 3 місяці, тих, кому вже виповнилося 15 років.

Про відселення сіл Морочнівського району в травні 1944 року

Згідно із наказом Воєнної Ради Н-ської армії 1 травня 1944 року виселенню підлягали майже всі населені пункти Морочнівського району. Більшість сіл було евакуйовано. 

А населені пункти Залізниця, Судче, Острівськ, Кухотська Воля-1, Кухотська Воля-2, Перекалля, Береза не були відселені Причиною стало те, що військовий підрозділ, який там розміщувався, створив ситуацію, яка ускладнила завдання відселення.

Про дозволи на відкриття церков (1944 рік)

У жовтні 1944 року уповноваженому в справах церков при Ровенському облвиконкомі Головатому надійшло звернення 3 церков: Муравинської, Погостської та Морочненської. 

Общини просили зареєструвати їхні церкви й дозволити проводити тут богослужіння.

Кошти для танкової колони "Ровенщина"

Після визволення території Морочнівського району від німецької окупації розпочався збір коштів на танкову колону "Ровенщина".

Жителі району зібрали  на неї  понад 76 тисяч карбованців.