Документ 1545 року про Річицю

У Центральному державному історичному архіві України, що в місті Києві, зберігаються документи під назвою «Терлецькі – поміщики Правобережної України. 1540 – 1919».

Серед 104 справ одна має назву «Привілей Сигізмунда ІІ Августа про підтвердження права власності за Матвієм Войткевичом на с. Річиця Пінського пов. Брестського воєв., куплене у Щасного Іллінича в 1545 р. Випис з пінських гродських книг за січень 1672 р.»

Цей документ надає документальне підтвердження, що найдавніша згадка про село Річиця – рік 1545.

Як виникли села Дубрівськ та Озерськ

Родина Олександри Драки з Дубрівська

Даруйте мені, дубрівчани, але втретє буду вживати вираз «найдавніша згадка про Ваше село». Ну-от так щастить мені – зустріти цікаву інформацію про Ваш населений пункт.

Уперше знайшла 1658 рік, вміщений у 131 книзі Литовської метрики. Згодом друзі з містечка Городна підказали 1621 рік. Він зафіксована у великій судовій справі містечка Городна.

А нині називаю ще раніший – 1611 рік. Відшукала його у «Справі Полюховичів Серницьких». І не лише дату знайшла, а дізналася, як виникло Ваше село.

Грамота королеви Бони художникові Навоші на дворища в селі Серники

Грамота королевы Боны, подтверждающая пожалованіе Ф. И. Ярославича Новоше на две дворища и дворъ въ г. Пинске.1525 г. Апреля 20.

Подданый королевое ее милости повету Пинского Михно Новошычъ, которому отцу его Новошы, князь Федор Ярославичъ далъ две дворыщы в селе Серникахъ, а дворъ въ месте Пинскомъ, оказалъ прывилей королевое ее милости великой кнегини Боны на службе малерской, который ку замку служыти мел, на пергаменте писаный, подъ прывесистою печатью.

Маловідома грамота князя Федора Ярославовича 1510 року про Серники та Острів

У рукописному архіві села Серник зберігається чимало цікавих давніх документів. Серед них і грамота (декрет, лист – і так, і так названо в тексті) князя Федора Івановича Ярославовича про розмежування земель між селами Серники та Острів. Написано 21 квітня 1510 року.

Рукописну виписку із цього документа надано 19 березня 1924 року на вимогу Василя Федоровича Полюховича Серницького.

Як свідчить запис, зберігається грамота у Віленському центральному архіві древніх актових книг під №13030. Записана на листі 1013 актової книги Пінського гродського суду за 1682-1683 роки.

Ось зміст грамоти:

Імовірна версія: пінський скарб 1804 року було знайдено поблизу Храпина...

 

До такого висновку прийшла, перечитуючи матеріали про Ридзевських на Генеалогический форум ВГД. Там пошуковець із Санкт-Петербурга розшукує інформацію про шляхтича Ридзевського, який у 1804 році підніс у подарунок імператорові Олександру І 20 золотих монет. Пізніше 12 із них потрапили до колекції Ермітажу. За це імператор подарував Ридзевському перстень.

Найцікавіші ось такі слова: «Знахідка була здійснена чи в самому Пінську, чи десь недалеко».

"Справа Іванечка": брошура про злочин 1942 року в Серниках

Про трагічні події часів Другої світової війни на Зарічненщині розповідає брошура «Справа «Іванечка», видана в 2016 році прокуратурою Рівненської області (автор Людмила Суржук). 

Ось кілька неймовірно сумних уривків цієї «Справи»: «До 1941 року в селі Серники жили сотні жителів єврейської національності, після війни не залишилося із євреїв майже нікого.

У часи війни тут було створено гетто. Німці з усіх навколишніх сіл, міст, районів та навіть із сусідньої Білорусі зганяли сюди людей. За період існування гетто в урочищі Пісковате, згідно з протоколом огляду місця трагедії, розстріляли майже 700 осіб - в основному літніх людей, жінок та дітей. 

Грамота на пергаменті про Неньковичі

Погляньте на цю грамоту. Вона донині зберігається в архіві, а написана польським королем Стефаном Баторієм 20 липня 1582 року: "pergaminy, Pieczęć króla Stefana Batorego zawieszona na kolorowym sznurku". 

Документ підтверджує Пінському й Турівському єпископу Кирилу Терлецькому право на землі та "poddanych wsi Nienkowicze". Опублікована вона в «Актах, относящіхся к исторіи Западной Россіи: 1544-1587».

На вказаному сайті можна прочитати кожне слово грамоти:

https://polona.pl/item/stefan-krol-polski-zatwierdza-wyrok-sadu-ziemskiego-pinskiego-wydany-w-sporze-miedzy,NDUyNzU5NTE/

Що про Вичівку повідають документи і карти (Олексій Музичко)

Одну з перших згадок про село Вичівка знайдено Володимиром Перуніним  в “Огляді пущ” від 1553 року. 

А в публікації В. Тумаш "Дворища Вичівки" йдеться про обміри земель у селі Вичівка навесні 1555 року. Мова йде про велике село, яке мало 9 дворищ (“дворище” - сімейна родинна громада, яка об’єднувала в собі від 5 до 11 дворів).

Хто ми: мужики чи музиканти? (Олексій Музичко)

Досліджуючи родовід по старих церковних сповідальних відомостях, знаходжу, що в 1720 - 1730 роках проживав у селі Вічувка Іоанн Мужичко. Сповідальні відомості складались писарем на початку року, а потім священик відмічав, чи був парафіянин на сповіді. У цих відомостях значиться, що сини Іванові та внуки носили прізвище Мужичко.

Ще кілька таємниць Нобля: нова археологічна пам’ятка та про що свідчить шар горілого шару в шурфах

Фото. Б.51 с. Нобель. Давньоруське поселення в центрі села. Південна стінка.

Це так цікаво – читати наукові публікації про рідний край. Одна з них потрапила мені до рук, коли ми з учнями вивчали історію Нобля. Там неймовірно багато інформації, а я повідаю вам лише її маленьку частину.

На фото - шурф №7, закладений у селі Нобель 2012 року, коли сектор археології та пам’яткознавства Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф за участю фахівців ІА НАН України проводив тут комплексні археологічні розвідки.

Звідки в жителів Нобля особливий гонор?

Над цим питанням задумувався не один із зарічненців. А таке перебільшене чванство притаманне ноблянам не одне століття. І ось я віднайшла відповідь на це питання. У книзі Миколи Єленевського "Время пастыря" є такі рядки: "У 1911 році російський уряд відзначав півстолітній ювілей відміни кріпосного права. У Пінському повіті святкування мали проводити в містечку Нобель.

У 1901 році селяни Привітівки спалили панський маєток

Ми часто чули на уроках історії про непокору селян, про селянські виступи в різних регіонах України. А про те, що таке бувало й у поліських селах, відомо мало кому. Цю прогалину ми надолужимо, прочитавши монографію білоруського дослідника Віктора Кохновича «Господарство в маєтках на Поліссі в період із 1861 по 1914 роки». Кілька сторінок його дослідження присвячено родині Терлецьких. Використані вченим архівні матеріали розкажуть читачеві багато нового про життя на Поліссі в минулому.

Маршрут: Задовже - Америка (Василь Расевич)

Тримав то в собі цілий час. Не хотів наперед загадувати. Я третій із маленького Задовжа на Поліссі, хто добрався до Америки. Першими в 30-х роках ХХ століття були двоє молодих чоловіків, що вирушили на заробітки. Звали їх: Самуїл Фрідріх та Александр Фрідріх. Вони не були родичами, так - односельчани. 

Будинок Ордів у селі Перекалля

Ось так виглядав будинок поміщиків Ордів у селі Перекалля. Його опис можна відшукати в дослідженні Романа Афтаназі "Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczpospolitej". У другому томі вміщено розповідь про родину власників Перекалля й власне про те, як виглядав перекальський двір.

У маєтку села Перекалля була картина Айвазовського

Цікаву інформацію про світлицю маєтку Перекалля вмістив журнал "Świętokrzyskie" за квітень 2014 року: "У маєтку Перекалля, розташованому на півдні Пінщини, народилася Яніна з Ордів Задарнавська.

Кримінальна справа за портрет Шевченка: подія з історії села Старі Коні, що на Зарічненщині

Ось такий портрет Шевченка чи, можливо, інший привіз у село Старі Коні Пінського повіту (нині Зарічненський район) священик Іван Проноза. Це було дуже сміливо, адже на наших землях тоді панувала польська влада. За цим фактом поліція порушила проти нього кримінальну справу.

У Кухітській Волі жив фотограф Ляховець

Уперше прізвище цього фотографа я зустріла в Музеї Білоруського Полісся, що в місті Пінськ. Там у фондах зберігаються старі світлини, зібрані в селах нашого району. Серед них унікальне фото жінок із села Кухітська Воля, одягнених у національні костюми. Автор того знімка – фотограф Ляховець. Тоді мене дуже зацікавила його особистість, адже моє дівоче прізвище теж Ляховець…

Що побачив дослідник Ісак Сербов у Морочному та Ноблі

Цитата із книги Сербова «Поездки по Полесью 1911 и 1912 года»: «У Синчицях я зійшов із пароплава й на підводі відправився в село Морочно, де дуже зручно влаштувався в чиновницькій кімнаті волосного правління. 

Тут я прожив біля тижня й об’їхав за цей час весь район Морочного та Нобля. Відмітив обряди та повір’я, що збереглися в народі, записав зразки народної мови, пісні з мотивами, а також зробив потрібні фотографічні знімки.

Ось якими були Сенчиці 100 років тому!!!

Село Сенчиці на Зарічненщині – нині одне з найменших населених пунктів району. Там лише кілька десятків жителів. А 100 років тому в Сенчицях вирувало життя! Про це пише Ісак Сербов: «За 5 верст від Нобля наш пароплав зробив велику зупинку в селі Сенчиці. 

Як сайт "Заріччя" допоміг зустрітися родині Моторків

15 лютого 2018 року наша районна газета «Полісся» розповіла про те, як краєзнавчий сайт «Заріччя» допоміг об’єднатися українській та польській родині Моторків. 

Рік тому на мою електронну адресу надійшло повідомлення від поляка Патрика Брутона, який розшукував своїх родичів у Зарічненському районі. Я допомогла йому налагодити зв'язок із родичами Моторками в селі Бутове. 

І ось споглядаю фото, на якому влітку гості з Польщі та Моторки-зарічненці зустрілися на хуторі свого предка Ярмоли.