Як у Вичівці землю під двокласну церковно-парафіяльну школу купували

Краєвиди Вичівки. Фото Олексія Музичка

Село Вичівка відоме з документів ХVІ століття. Тоді воно було королівською власністю.

У ХІХ столітті воно належало Скірмунтам. Власником Серник, Вичівки, Сварицевич та Бронниці був Адам Скірмунт, уродженець села Велятичі, маршалок земський повіту Пінського. Це урядник у Речі Посполитій, якому доручалося скликати та головувати на засіданнях шляхти повіту (сеймиках). Він також відповідав за скликання шляхти на посполите рушення (шляхетське ополчення) та керував ним під час війни. Дружиною Адама Скірмунта була Анна Орда. Помер він у 1842 році у віці 49 років. Похоронений у поміщицькому селі Черневичі.

Після смерті Адама Скірмунта цими маєтками став управляти його син Генріх-Адам. Поміщицький двір був у Вичівці. Тут Скірмунти тримали парову мельницю. У Вичівці в Генріха Скірмунта та його дружини Ванди-Марії-Єви Стравінської народилося 5 дітей: Аніела, Марія, Болеслав, Казимир, Ольгер. Помер Генріх у Сварицевичах у віці 74 роки. Похоронений на пінському кладовищі, що на вулиці Спокійній (Skirmunt. Polesie. Вaza Rodro. URL: https://baza.rodro.pl/Polesie?m=NG&fn=&sn=skirmunt&n).

Згодом Скірмунти продали вичівські землі предводителеві дворянства Хорольського повіту Полтавської губернії Вікторові Родзянко. Про це розповідає у своїй статті «Камергер з Пинщини» український громадський діяч у Білорусі, історик, голова Української науково-педагогічної спілки Білорусі «Берегиня» Віктор Місіюк.

Донька Віктора Родзянка Наталія стала дружиною Іллі Папа-Афанасопуло, грека за національністю, сина дворянина Полтавській губернії Афанасія Папа-Афанасопуло. Частину Вичівського маєтку в Пінському повіті Ілля Папа-Афанасопуло отримав в дар від тестя. 

Ілля Папа-Афанасопуло отримав посаду почесного мирового судді Пінського повіту, став членом Пінського повітового відділення Пінської єпархіальної училищної ради. Як опікун оплачував частину коштів на на опалювання, ремонт, придбання книг та навчальних посібників. Із 1911 року й до останнього моменту існування російських земств Папа-Афанасопуло був гласним Пінського повіту.

З історії села Вичівка, складеного місцевими краєзнавцями, відомо, що він доживав віку в цьому селі.

А тепер нові факти. Історія про те, як Мінською єпархіальною училищною радою була придбана садиба Вичівської двокласної школи. За матеріалами «Мінських єпархіальних відомостей» за 1913 рік.

Там зазначено: «Среди непроходимыхъ пинскихъ болотъ, въ 50 в. отъ уѣзднаго г. Пинска, расположено село "Витчевка". Своею живописною мѣстностью - (небольшая рѣченка, сосновый боръ и прилегающее имѣніе) село "Витчевка", по своему контрасту съ окружающей мѣстностью, всегда останавливало на себѣ вниманіе случайно попавшаго въ эти края путешественника и производило впечатлѣніе оазиса среди пустыни.

Усе, що залишилося від річки Стубла. Фото Олексія Музичка 

«Вотъ какая запись имѣется о прихожанахъ с. Витчевки за 18... годъ; всѣ они крестьянскаго сословія и занимаются хлѣбопашествомъ. Въ приходѣ нѣтъ ни народной, ни церковно-приходской школы. Грамотныхъ во всемъ приходѣ найдется не болѣе 20 человѣкъ.

Имѣніе "Витчевка" находится во владѣніи помѣщиковъ-католиковъ Скирмунтовъ. Населеніе правда достигло болѣе солидной цифры, оно возрасло до 1000 человѣкъ. Устройство парка съ множествомъ заграничныхъ растеній, придало ему красоту. Благодаря культурнымъ усовершенствованіямъ, поднялась цѣнность прилегающаго имѣнія».

Помѣщикъ (и его управляющій), а также и власти совершенно не заботились о просвѣщеніи Витчевскихъ обывателей».

Далі автор статті стверджує, що єдина людина, яка піклувалася про жителів села, був священник Созонт Савич. І розповідає, як він відстоював будівництво школи.

Пан Родзянко постійно проживав у своєму маєткові Пан-Івановка в Полтавській губернії. У 1898 році він вирішив продати маєток Вичівка. Охочих придбати його було багато, але він і зять, якому належала третя частину маєтку, вирішили продати його місцевим селянам. При цьому зі значною поступкою: замість 275 000 рублів – 240 000. Згодом маєток було оцінено в 500 000 рублів.

Оскільки селяни Вичівського товариства не могли зразу віддати Родзянкові таку значну суму, вони вирішили скористатися послугами Відділення селянського Поземельного банку. 15 лютого 1899 року було підписано купчу грамоту («крепость»), згідно з якою банк вносив Родзянку 240 000 рублів і починав розпоряджатися маєтком, 2 роки «эксплоатируя рабочія силы крестьянъ с. Витчевки». Згодом Банк виручив 300 000 рублів за ліс, інвентар та посіви. А 8 000 десятин землі уступив селянам за 50 000 рублів із виплатою на 50 років.

Місцевий священник Созонт Савич вирішив використати панські будівлі для облаштування школи. У 1896 році Созонт Савич, уродженець села Бучин Пінського повіту, із Дольської церкви Пінського повіту був переведений у Вичівську церкву. Він закінчив Пінське духовне училище й Мінську духовну семінарію. Батько його був псаломником у Параскевській Бучинській церкві.

Созонт Савич хотів, щоб хоч одне кам'яне приміщення панської садиби було пристосоване під школу. Він звернувся до директора Банку Мельника з таким проханням. Той згодився, і для прміщення школи було подароване кам'яне приміщення, покрите очеретом. Згодом воно використовувалося під гуртожиток.

18 січня 1899 року до Вичівки прибули спостерігачі – єпархіальний та повітовий. Вони оглядали приміщення, аби встановити, якого ремонту потребує воно. Тоді єпархіальний спостерігач Пінкевич сказав: «От би тут зробити двокласну школу!» «У чому ж справа? - відповів священник Созонт. – Спробуйте й Ви щастя в Банку. А раптом Вам вдасться придбати цю садибу на вигідних умовах».

Місце, де стояла двокласна школа. Фото Драки Юлії

Навесні 1899 року до Вичівки прибув разом із землеміром директор банку Рубінштейн. Були присутні Ілля Папа-Афанасопуло, священник Созонт та уповноважені від місцевих селян. До панської садибної землі було додано кілька десятин соснового лісу та сінокосу. Цю землю та 7 будівель (3 кам’яних та 4 дерев’яних) Банк оцінив у 15 000 рублів, а потім знизив ціну до 7 500 рублів.

Ілля Папа-Афанасопуло наполягав на тому, що оскільки його тесть продав маєток зі знижкою, то й нині садиба під школу має бути перепродана за подібною ціною. Адже в ній будуть навчатися селянські діти.

І тут виникло непорозуміння, яке вплинуло на подальший розвиток подій. Коли проводився продаж вичівського лісу, то після втручання Іллі Папа-Афанасопуло торги були проведені не на користь Банку. Директор Банку, звісно, розсердився. Він викликав до себе повірених від селян Вичівки при покупці маєтку й порадив їм їхати до Петербурга аж до Ради Банку. Там настоювати, щоб поміщицький маєток не продавався під школу, оскільки місцеві селяни не можуть без нього обійтися. Ніби це єдине місце для нового поселення.

Тут важливо уточнити. У дослідження краєзнавця Олексія Музичка записано: «У 1853 році у Вичівці сталася велика пожежа. Згоріла стара будівля церкви, новий, побудований у 1852 році, будинок пономаря, і вся вулиця, що понад річкою в бік Бродниці. Залишилася купа жару. Можливо, із того часу й носить та вулиця назву Купожар. 

Після пожежі пан Скірмунт особисто склав проєкт побудови села по-новому. Якщо раніше вулиця була розташована зі сходу на захід, то за новим планом головну вулицю забудовано із півночі на південь. Причому забудова велася під шнур – саме тому стара вулиця у Вичівці така широка й рівна. Іншу вулицю, яка виникла пізніше, люди назвали Шнура». Напевне, жителі Вичівки тоді ще потребували землю під забудову.

Місцеві селяни не дуже й бажали мати школу в селі, тому послухалися поради директора Банку й поїхали в Петербург: «Конечно, когда явились въ Совѣтъ Банка полѣсскіе мужички въ своихъ оригинальныхъ костюмахъ да начали кланяться всѣмъ чуть не въ ноги, члены Совѣта сжалились надъ "разоренными мужичками", съ довѣріемъ отнеслись къ ихъ просьбѣ и дали обѣщаніе удовлетворить ее».

А потім до Ради Банку поїхав Ілля Папа-Афанасопуло. Він довів членам Ради фіктивність петиції повірених Вичівського сільського товариства.

14 вересня 1899 року священник Созонт після літургії розповідав своїм парафіянам про роль школи в життя села. «Бывшіе въ храмѣ крестьянѣ вполнѣ согласились съ доводами о. Савича».

А повірені, котрі щойно прибули із Петербурга, зібрали схід села й переконували односельців боротися проти відкриття школи у Вичівці. Ось які доводи вони приводили: «Второклассная школа, кромѣ непріятностей и убытка болѣе ничего имъ не доставитъ, а именно: "въ нее часто будутъ ѣздить разные начальники, а намъ постоянно дороги чини, наша скотина сойдетъ на школьную землю, намъ штрафы плати; въ эту школу будутъ принимать дѣтей другихъ лицъ, а нашихъ въ нее не допустятъ; наконецъ, грамота хлѣба не даетъ, здѣсь мѣсто учить нашихъ быковъ, а не сыновъ!"

Священник Созонт пише заяву на ім’я «Предсѣдателя Совѣта Свѣтлѣйшаго Князя Ливена о настоящемъ положеніи сего дѣла». Рада Банку знову присилає у Вичівку «особаго чиновника», а Мінський губернатор – цілу комісію з 4 чоловік «для разслѣдованія этого дѣла».

Навесні 1900 року, у пік бездоріжжя, комісія прибула у Вичівку. Селяни зустріли її з хлібом-сіллю. Зібралося до тисячі селян. Були навіть жінки із немовлятами. Вони просили не віддавати панську садибу під школу. Після огляду комісія вирішила, що навколо Вичівки достатньо землі, аби побудувати кілька поселень, а не одне. І що без панської садиби селяни повністю обійдуться. Священник Созонт розповів членам комісії про конфлікт, який виник між Іллею Папа-Афанасопуло та директором Банку.

21 вересня 1901 року була видана купча грамота «на продажу въ собственность Витчевской церкви, для устройства второклассной школы, усадьбы бывш. им. "Витчевки", принадлежавшей Минскому Отд. Кр. Поз. Банка, мѣрою 34 дес. 1730 кв. саж. за 7,500 рублей».

Місце, де стояла двокласна школа. Фото Драки Юлії

Із часу купівлі цієї садиби до відкриття в ній двокласної школи пройшло шість років. За цей час чимало збитків було заподіяно шкільній садибі: у ніч із 9 на 10 березня 1902 року згорів шкільний дерев’яний флігель, а в ніч із 24 на 25 червня 1905 року згорів кам’яний флігель.

«Вотъ при какихъ тяжелыхъ условіяхъ была пріобрѣтена та усадьба, въ которой теперь функціонируетъ Витчевская второклассная учительская школа».

"Исторія пріобрѣтенія Минскимъ Епархіальнымъ Училищнымъ Совѣтомъ усадьбы Витчевской второклассной школы, Пинскаго уѣзда» // «Минские епархиальные ведомости». - 1913. - №16.

Далі буде...