Як із Борового до Локниці вузькоколійку будували

Не чути в нашому краї звичного «ку-ку». Раніше працюєш на полі чи збираєш у лісі ягоди, а в певні години чуєш протяжні звуки «поїздка», котрий курсував нашими селами. Мабуть, не повернеться він на рейки, які ще чекають бути колись корисними…

Історія вузькоколійки Антонівка- Зарічне розпочалася в ХІХ столітті. Перечитала десятки статей, переглянула матеріали в групі «Антонівська вузькоколійка (Поліський трамвай)». Жоден ферроеквінолог так і не встановив дату початку будівництва цієї вузькоколійки.

Ферроеквінологами називають любителів та дослідників залізничного транспорту й потягів. Ця група чимось схожа на моїх читачів: вони слідкують за публікаціями з історії нашого краю, коментують окремі з них. У нас своя група шанувальників минувшини)))

День 10 лютого 1940 року в житті Зарічненщини

Діти "ворогів народу" в радянському товарному вагоні. 1940-ий рік.
Фото із сайту "BBC News Україна"

10 лютого 1940 року розпочався перший етап депортації населення із Заходу України. Інформація із сайту Українського інституту національної пам'яті: «Після включення Заходу України до СРСР почалася радянізація краю. Першою складовою політики радянізації та справжньою трагедією для населення стала депортація. Для комуністичної влади депортації були засобом політичного переслідування та адміністративного покарання. Протягом 1939 – 1941 років ці акції повинні були зруйнувати структури польського державного й адміністративного апарату, «буржуазної» системи управління і власності.

У ході акції, що розпочалася 10 лютого 1940 року, до Сибіру, Казахстану та північних районів СРСР насильно вивезено до 220 тисяч українців та поляків. На підготовку до виселення людям давали годину. Брати із собою дозволялося лише одяг, взуття, продукти харчування на один місяць. Перевозили людей у товарних вагонах під озброєною вартою, бо ж депортували «ворогів народу».

Куркульські господарства Зарічненщини 1947 року

Хутір Піщаниця 

На Поліссі не було поширеним в ужитку слово «куркуль». Принаймні, я в дитинстві його не чула. Заможних людей у нас називали «багатирами». І хоч селяни не використовували слово «куркуль» у повсякденному мовленні, в офіційних документах воно фігурувало.

Вивчаючи скарги післявоєнних років, дізналася, що такі списки куркулів складалися ще в 1939-1940 роках. Шоломіцький Антон із хутора Коник пише, що його господарство було занесене до куркульських ще в 1940 році. Жаль, архівних документів того часу не вдалося відшукати. Дивні речі тоді відбувалися. Жителька Мутвиці Корнійчук Єва в 1948 році вже повернулася додому «з виселки». Її з чоловіком виселили в 1939 році, бо вони тримали в Мутвиці бакалійну лавку. Жінка вимагала повернути забране житло, її прохання задовольнили. А от Апончук Ганні з Млинка відповіли: «Ваша сім’я в 1939 році була репресована, а все майно перейшло до держфонду. Після війни дім було передано під школу, тому повернути його не можна».

Земельні громади Зарічненщини

Був у житті нашого краю період, коли в селах організовувалися земельні громади. Ще до війни в багатьох селах Зарічненщини були створені колгоспи, після війни їх відновлювали. Але водночас у сільських радах проводилися засідання, на яких селян об’єднували у земельні громади.

Інформація з мережі. За постановою Раднаркому УРСР у травні 1945 року радянська влада почала масово створювати в селах західних областей України земельні громади. Формально вони об'єднували селян для допомоги безкінним господарствам, вдовам та інвалідам війни під час польових робіт. А ще - здійснювали облік безгосподарних, фондових земель та впорядковували використання пасовиськ.

Велика історія маленького села Новосілля

                               

Ота таємниця мого села, що було Левінчою й стало Новосіллям, не дає мені спокою. І вже давно. Коли вивчала документи ХVІ століття, упевнена була, що дворище Половинчичі, яке належало до села Кухче, - це моя Левонча. Сумнів був у тому, що дворище належало не до Храпина. А в доступних мені джерелах воно значилося власністю храпинського поміщика Ридзевського.

Вивчала нові й нові документи. Й ось мої достотні твердження з історії мого села. Багато інформації взято із писцевих книг ХVІ століття Хвальчевського та Войни. Половинчичі і при першій, і при другій помірі належали до села Кухче. Наявність кореня –лов- у назві цього дворища свідчить про те, що біля нього організовувалися лови.

Сумні сторінки зселення на Зарічненщині

Околиця Парської

Це слово ввійшло в мій лексикон недавно. Я чула про період переселення жителів хуторів у села, але не знала, що існував для цього явища дивний офіційний термін – «ЗСЕЛЕННЯ»… А за ним сльози й біди сотень родин…

За часів входження нашого краю до Російської імперії тут на початку ХХ століття впроваджувалася Столипінська реформа. Відбувався перехід селян до хутірського та відрубного землекористування. Він тривав у 1906-1911 роках і був спрямований на руйнування селянської общини (громади) та створення шару заможних селян-власників, які мали стати опорою для царської влади. Кожен домохазяїн мав законне право в будь-який час вимагати закріплення своєї частини общинної землі у приватну (особисту) власність.

Як Морочнівський район став Зарічнянським: архівні матеріали розповідають

Краєвид Зарічного. 1946 рік

Ровенська область у складі Української РСР була офіційно утворена 4 грудня 1939 року Указом Президії Верховної Ради СРСР після входження західноукраїнських земель до складу Радянського Союзу. Спочатку область поділялася на повіти, а згодом на райони, кількість яких неодноразово змінювалася (від 30 до 16, а після адміністративної реформи 2020 року їх залишилося 4).

У 1939 році Ровенська область мала 5 повітів: Ровенський, Дубнівський, Здолбунівський, Костопільський та Сарненський. За часів Другої Речі Посполитої на Зарічненщині було 3 гміни: Морочнівська, Вичівська та Кухоцьковільська. Із приходом радянської влади вони вже як волості ввійшли до складу Сарненського повіту.

У січні 1940 року замість повітів та волостей було створено 30 районів. Із Морочнівської та Кухотськовільської волостей Сарненського повіту було утворено Морочнівський район. Села Вичівської волості були віднесені до Висоцького району. Такий поділ був і після Другої світової війни.