Про млини зарічненської землі, про млинних справ майстрів та про Мельників: факти різних сторіч

Млин у Ноблі. Фото Обухівського 1938 року 

Як же цікаво вивчати давні документи!!! Кожен із них поокремо багато розповідає, а коли маєш можливість порівняти інформацію з різних джерел, це вже новий рівень дослідження!!! ПРЕЦІКАВИЙ!!!

Один раз у житті я бачила млин наяву в скансені (етнографічний музей під відкритим небом) Сарненського історико-етнографічного музею. А потім десятки разів читала про млини нашого зарічненського краю. У різних джерелах різних століть. Пора розповісти про них усім зацікавленим, а особливо тим, чиє прізвище – Мельник.

Ковалівський рід Зота Івановича Марчука з Острівська

Михайло Зотович Марчук із дружиною Явдохою Федорівною з Кутина

Найдавніша писемна згадка про рід Марчуків знайдена в документі 1766 року.

У Центральному державному історичному архіві, що в місті Львові, зберігається інвентар фільварку Кухче, належного Пінському єпископові Юрію Булгаку, та контракти, які уклав єпископ з подружжям Христомом та Елеонорою Ліпницькими на оренду фільварку Кухче.

Юрій Булгак - василіянин, архимандрит Лещинський і Супрасльський, єпископ Пінської єпархії Руської Унійної Церкви. У березні 1730 року отримав номінацію на Пінсько-Турівську єпархію. Зоставивши в Пінську адміністратора, сам замешкав у єпископському маєтку в Храпині. Помер у Храпині 1769 року.

24 квітня 1766 року Пінський єпископ укладає контракт на оренду фільварку Кухче терміном на 3 роки. Там подано список підданих фільварку. В оренду віддавалося 7 димів, тобто 7 нерозділених родин. Серед них Гриць Марчук із "братією" (трьома братами).

Про що розповіли клірові відомості Борівської церкви кінця ХVІІІ- початку ХІХ століття

Церква села Борова. Бохніг, 1929 рік

Відомо, що село Борове (Борова) від часу заснування містечка Рафи належало до Волині. На картах початку ХІХ століття воно вже позначене в Мінській губернії. За кліровими відомостями Борівської Свято-Миколаївської церкви, які нині доступні в мережі, можна визначити, що до 1817 року церковна інформація подавалася до Житомирської єпархії, а село належало до Луцького повіту Волинської губернії. У 1817 році клірові відомості від Борівської церкви в Житомирську єпархію вже не надходили. Значить, село було приєднане до Мінської губернії.

Локницька лісова дача

У 1929 році нащадки Генріха Радзевича, учасника повстання 1863 року, звернулися в Пінську до представників тодішньої польської влади з проханням повернути їм землі їхнього предка, які належали нині до Локницької урядової дачі. Генріх Радзевич до 1863 року володів маєтком Морочно.

19 лютого 1929 року староста Пінського повіту надіслав до війта Морочненської гміни лист, у якому вимагав негайно особисто провести відповідні дії. Насамперед той мав встановити, «як сільський маєток Морочно, із якого правдоподібно була створена Локницька урядова лісова дача з площею приблизно 3241 десятина землі, нині цілком чи частково знаходиться у володінні Польської Держави».

Родина новосільських Марчуків від Федора

Дружина Степана Вакуловича Марчука з дочками та племінницею

Найдавніших Марчуків я зафіксувала в документі ХVІІІ століття. Тоді Пінському єпископові Юрію Булгаку належав фільварок Кухче. 24 квітня 1766 року він уклав контракт на оренду цього фільварку з подружжям Ліпницьких. Там працював Гриць Марчук із трьома братами. На жаль, імена братів невідомі.

Як село Погост стало містечком Погост

Про історію утворення містечок у ХVІ-ХVІІ століттях написано багато наукових праць. Жаль лише, що там практично не згадується наш Погост, названий згодом Зарічним. Сьогодні виправимо цю ситуацію: дізнаємося, коли й ким було утворено містечко Погост.

Неоціненним джерелом дослідження нашої історії є писцеві книги Пінського князівства та Пінського староства, написані старостами Станіславом Хвальчевским та Лаврином Войною.

Книга Хвальчевського має назву «Писцовая книга Пинського и Клецкого княжеств, составленная пинским старостой Станиславом Хвальчевским в 1552–1555 гг.». У передмові до неї К. Снітко пише, що ця книга створена за наказом королеви Бони. У ній описано проведене по волі королеви вимірювання земель, які їй належали. Визначені умови, на яких роздавалися тоді землі.

Як серницькі, сварицевицькі та городенські випускники церковно-парафіяльних шкіл складали іспит у Сварицевицькій школі

У ХІХ - на початку ХХ століття на наших землях були різні види шкіл: народні, церковно-парафіяльні, школи грамоти. На Зарічненщині діяло 7 церковно-парафіяльних шкіл: Нобельська, Серницька, Вичівська, Неньківська, Моровинська, Локницька та Борівська. Якщо випускник такої школи отримував свідоцтво про її закінчення, йому надавалася пільга під час військової служби: він мав право служити не шість років, а чотири. А ще такі випускники згодом могли працювати вчителями у школах грамоти.