Репатріація зарічненців після Другої світової війни: долі людські

Картка остарбайтерки Чернякович Анни

З історичних джерел відомо, що у фашистській Німеччині восени 1941 року назріла криза робочої сили в промисловості та сільському господарстві. Тоді за ініціативою Германа Герінга була розроблена програма залучення до роботи на заводах і фермерських господарствах людей із захоплених Німеччиною територій Східної Європи. Першими такими працівниками стали військовополонені. 

Завезена з-за кордону робоча сила поділялась на декілька категорій за територіальним принципом, найнижчою з яких були «остарбайтери» — працівники зі сходу. Вони працювали 12 годин на добу 6 днів на тиждень, отримували близько 30% заробітної плати німецьких робітників, частина з якої йшла як оплата за харчування та житло. Вони були змушені носити спеціальний нагрудний знак з надписом «OST», що ідентифікував їх як приїжджих зі сходу, і в ряді випадків жити у спеціальних таборах під охороною. За спробу втечі остарбайтери каралися смертю або ув’язненням у концтаборі.

Репатріація зарічненців після Другої світової війни

Документи архівів таять багато сторінок нашої історії. У Державному архіві Рівненської області зберігаються справи наших земляків, які в роки Другої світової війни опинилися в різних країнах і мусили пройти репатріацію. Репатріація — це повернення на батьківщину з поновленням громадянських прав військовополонених та цивільних осіб, які під час війни опинилися за межами своєї країни та перебували тривалий час поза батьківщиною. 

У заголовках їхніх справ зазначено: «Управление МГБ (Міністерство державної безпеки) Ровенской области Заречнянский райотдел». І далі «Справа на репатріанта (прізвище, ім’я, по батькові), який проживав у селі (назва) Зарічнянського району Ровенської області». Справи ці дуже різні: одна вміщує до 40 сторінок, інша – усього 5. Раніше такі справи були засекречені, нині ж їхні електронні версії є у вільному доступі.

У пошуках земляків-однодумців із сіл Зарічненського району

                                                           

Спочатку про відзнаку за любов до Полісся. Саме із цими словами в мене асоціюється подія, яка відбулася 23 квітня в Рівненській обласній науковій бібліотеці. Це церемонія відзначення переможців конкурсу "Краща книга Рівненщини". Щороку читала про цей конкурс, але не вникала в деталі. Думала, що він для книг, які вийшли в поточному році…

Любинський хутір Карповичі

Родина Барабашів із хутора Любинь

Загадкове це село – Любинь. Ніяк не можу упорядкувати знайдені про нього матеріали, бо ще дуже багато незрозумілого. Назва Любинь згадується в писцевих книгах 16 століття: у писцевій книзі Хвальчевського серед урочищ дворища Олисеєвичі села Задовжа, а в писцевій книзі Войни – серед урочищ дворища Неліповщина цього ж села. Назва тоді звучала як «Любыни». Було тут і урочище Лядо на Любині.

Родовід Борисюків із Новосілля

Остап Борисюк із дружиною Марфою

У моєму рідному селі проживає єдина людина з прізвищем Борисюк – мій троюрідній брат Михайло. Це він дозволив мені в 2002 році зняти в будинку його бабусі Марфи оцей рушник із берегинею, який став символом музею, котрий я створила в Мутвицькому ліцеї. 

Сьогодні моєю вдячністю йому стане це дослідження родоводу Борисюків, адже мережаний рушник Марфою Борисюк. 

Історія шлюбу в Морочному 1792 року

Весілля в Морочному. Світлана із сайту «Archiwum Muzyki Wieskiej»

У Морочненській церкві збереглися унійні метричні книги. У книзі реєстрації шлюбів прикріплений документ 1792 року, який має назву диспенсація. Це спеціальний дозвіл на укладення шлюбу, право на відступ від норм церковного чи юридичного права для конкретної особи, виданий церковною владою через близьку спорідненість наречених.

Від кого пішло село Дубрівськ: 18 родин 1765 року та 31 родина 1811 року

Світлина із фондів РОКМ. Оригінальна ступа для зерна із села Дубрівськ 1940-х років

Село Дубрівськ було «осаджене» на серницьких островах на початку ХVІІ століття. Воно було державним. Хто вони, ці перші поселенці, невідомо. А от про жителів ХVІІІ століття є конкретна інформація з тарифу 1765 року. Тут записано 18 дубрівських родин.

Найбільше в селі було Ковтуновичів: Петрук (мабуть, Петро) – син Семена, Петрук – син Васька, Гриць та Патей. У селі діяла мельниця, тому тут жило три родини Мельників: Семен, Андрій та Михайло. Три сім’ї носили прізвище Смаглюк: Гнат, Борис та Ілля. В одному варіанті прізвище це записане як «Шмаглюк». Було дві родини Біленських - Денис та Дмитро. Мабуть, вихідці із сусіднього села Біле.