Заріччя: З історії маєтку Миколаєво

На різних давніх картах поблизу сіл Серники та Дібрівськ позначено поселення Миколаєво, Миколаєво Старе, Миколаєво Нове, Миколаєво Гольє. А поруч - річечка Миколаївка. Ось так вона нині виглядає.

Напевне, засновником цієї місцевості колись був якийсь Миколай. Як і село Дібрівськ, Миколаєво виникло на землях, котрі належали селу Серники. Найдавніший знайдений документ про Миколаєво датований 1834 роком. Розглядаючи карту 1855 року, можна зробити висновок, що тоді панський маєток був на місці позначеного населеного пункту Миколаєво.

Зберігся список парафіян Пінського костелу, котрі в 1834 році отримали щеплення від віспи. У панському дворі Миколаєво тоді було зафіксовано 13 чоловік католиків. Чи жили тут ще й місцеві православні жителі, невідомо.

У 1834 році господарем маєтку був 45-річний Гнат Онуфрійович Скірмунт, за дружину мав 36-річну Францішку Анджейчикову. Гнатові, прикордонному судді Пінського повіту, належали села Бродниця й Дубрівськ, а маєток його був розташований у Миколаєво. У дворі Миколаєво жила Кароліна Скірмунтова. Можливо, сестра Гната. Вона помирає від віспи.

Гнат та Францішка Скірмунти мали одну дочку Теофілу. Вона народилася в Тулятині 1810 року. Це білоруське село розташоване за 17 км від Пінська У 1827 році Теофіла вийшла заміж за старшого на 26 років графа Мартина Красицького. Це був його другий шлюб. Вони мали двох дітей – Леонтину (1828) та Артура (1832). Артур народився в селі Жабчиці, яке належало Красицьким. Граф Мартин Красицький був президентом межового суду Пінського повіту. Красицьким належав також маєток Красичин. Згодом Миколаєво перейде до сина Теофіли Артура Красицького. А він продасть маєток. У Національному історичному архіві Білорусі зберігається справа 1897 року «Дело о совершении купчей крепости о продаже графом А.М. Красницким жене Коллежского регистратора А.И. Шереметьевой, недвижимого имения Николаев-Голье, расположенного в Пинском у. Минской губернии». Тоді вже маєток мав назву Миколаєво Гольє.

Другим чоловіком Теофіли Скірмунт був Міхал Лапицький, судовий радник, голова Мінської цивільної палати. Їхнє весілля було в 1842 році. Вони мали дочку Гелену та сина Петра. Теофіла померла у віці 53 роки.

Джерело: https://baza.rodro.pl/Polesie?p=teofila;n=skirmunt;oc=1

У спискові на щеплення 1834 року зазначено ще 10 чоловік католиків із Миколаєва. Напевне, вони були працівниками двору, яких Гнат Скірмунт привіз із собою із маєтку Тулятин, що нині в Білорусі. Або ж вони проживали в маєткові здавна.

Була тут ціла родина Жаркевичів: господар Антон, дружина Маріанна, син Міхал, дочки Антоніна та Петрунеля. Хресною Міхала була Францішка Анджейчик (згодом Скірмунт) Він народився 1828 року в селі Тулятині. У 1837 році вже в Миколаєво в Антона народиться син Онуфрій. Хресною була графиня Леонтина Красицька.

Згодом родина Жаркевичів переїде в Красичин, маєток чоловіка Теофіли Скірмунт. Тут і помер Антон Жаркевич у 1838 році.

А Жаркевичі порідняться зі Смаглюками з Дібрівська. 3 лютого 1846 року в Серницькій Дмитрівській церкві будуть вінчатися селянин Сильвестр Данилович Смаглюк із Дібрівська та Петрунеля Жаркевич. Батько Петрунелі на той час помер, але було вказано, що він був "вольним хлєбопашцем", а про Петрунелю записано, що вона була «новонаверненою», а її православне ім'я - Пелагія. До заміжжя Петрунеля була католичкою, але перейшла в православ’я. Напевне, дівчина після заміжжя стала кріпачкою, бо ж чоловік її був кріпаком Гната Скірмунта…

А ще цей Сильвестр Данилович дуже часто фігурує у записах як свідок на весіллях. Мабуть, був дуже шанованою людиною. Або дуже харизматичною, якщо вільна селянка Петрунеля вийшла за нього заміж.

Подібні історії, напевне, траплялися й у інших селах, бо прізвища, зазначені в цих списках, згодом стануть побутувати на наших землях. Вартує лише дослідити їхнє поширення.

Маєток Миколаєво часто продавався. Строжили розповідають, що інколи його навіть програвали в карти. У 1906 році маєтком володіла поміщиця Анастасія Мещерська, у 1909 – поміщик Ситник.

У документах перепису населення на Поліссі в 1921 році зазначено, що у фільварку Миколаєво Старе вже ніхто не проживає. Можливо, трапилася пожежа. Зате з’явився новий фільварок – Миколаєво Нове. Там тоді проживало 46 жителів: 24 чоловіки й 22 жінки; 42 з них були поляками, а 4 – українцями.

У 1938 році власниками Миколаєво Гольє були брати Турчинські. У фондах Державного архіву Рівненської області зберігається документ про те, що в Морочненській гміні в 1937 році славилися рибальські водоймища Антона, Казимира та Андрія Турчинських.