Воїни ВКЛ із сіл Зарічненщини

Із дитинства запам’ятала слово «драб»: часто чула його від своєї бабусі, коли та висловлювалася про когось бідного, нещасного. І лише на сьомому десятку свого життя дізналася про первинне значення цього слова, котре залишилося на Поліссі ще з часів середньовіччя. А дізнавшись про бідного воїна-драба, продовжила пошуки й дослідила всі три «пописи» (переписи) війська ВКЛ.

У 33 томі Литовської метрики, що має назву «Переписи войска литовскаго» вміщені результати перепису воїнів ВКЛ 1528, 1565 та 1567 років. У 1526 році великий князь литовський Сиґізмунд І уклав перемир’я з Москвою на десять років і спробував скористатися мирним часом для організації оборони. Із метою дізнатися, хто і як має служити, на вальному сеймі 1 травня 1528 року постановив провести по всій державі «попис» земських маєтків. Було винесено постанову, що вся шляхта повинна з кожних восьми служб людей виставляти у військо (в поле) «пахолка на добромъ кони, во зброи, зъ древом, съ прапором, на которомъ бы былъ панцеръ, прылбица, мечъ або кордъ, сукня цвѣтная, павеза и остроги двѣ» [1].

Про поліських драбів ХVІ століття, про обладунки середньовічних поліських воїнів із сіл Зарічненщини

Із дитинства запам’ятала слово «драб»: часто чула його від своєї бабусі, коли та висловлювалася про когось бідного, нещасного. І лише на сьомому десятку свого життя дізналася про первинне значення цього слова, котре залишилося на Поліссі ще з часів середньовіччя. 

А дізнавшись про бідного воїна-драба, продовжила пошуки й дослідила всі три «пописи» (переписи) війська ВКЛ.

У 33 томі Литовської метрики, що має назву «Переписи войска литовскаго» вміщені результати перепису воїнів ВКЛ 1528, 1565 та 1567 років. Трішки передісторії.

У 1526 році великий князь литовський Сиґізмунд І уклав перемир’я з Москвою на десять років і спробував скористатися мирним часом для організації оборони.

Із метою дізнатися, хто і як має служити, на вальному сеймі 1 травня 1528 року постановив провести по всій державі «попис» земських маєтків. Було винесено постанову, що вся шляхта повинна з кожних восьми служб людей виставляти у військо (в поле) «пахолка на добромъ кони, во зброи, зъ древом, съ прапором, на которомъ бы былъ панцеръ, прылбица, мечъ або кордъ, сукня цвѣтная, павеза и остроги двѣ».

Печатка герб "Наленч" із села Серник (Василь Полюхович)

Восени 2012 року, під час польових робіт, здійснюваних поблизу с. Серники, було знайдено печатку гербу Наленч (зображення круглої пов’язки, зав’язаної внизу, розташоване на щиті) із латинськими літерами «І Р».

Осінь 1939 року на хуторі Тараж

Інформація із сайту "Во-первых, я из Пинска"

Казимир Томаcевич, осадник-крестьянин, осада Фараж, гмина Кухоцкая Воля, повет Пинский.

17 сентября 1939 года по сигналу возникли сельские комитеты из людей, которые имели криминальное прошлое за поджоги. Председателем такого комитета было Иосиф Ситницкий, его брат стал комиссаром милиции (сидел 12 лет за поджоги крестьянских хозяйств), также там были Данило Рудник, Василии Мельник и тому подобное.

Были организованы обыски с целью изъятия оружия и документации. Были убиты крестьяне Григорий Падернис и ещё один, фамилию которого не помню. Везде происходили грабежи.

Были организованы предвыборные митинги с обязательным участием каждого. В избирательные комиссии вошли люди, которые занимались разбоем. Кандидатами были украинцы и евреи. Голосование было принудительным, даже больных принуждали к голосованию.

К. Томасевич

https://www.facebook.com/groups/Pinczuki/?fref=nf

1939 рік у Морочному: спогади очевидця

У спогадах Михайла Коваля 1943 року є відомості про події 1939 року в селі Морочне. Викладені факти по-новому розкривають деякі аспекти тодішнього життя на Поліссі. Матеріали із сайту "Во-первых, я из Пинска".

"Михаил Коваль, взводный, сотрудник самоуправления гмины Морочное, повет Пинский, воеводство Брест над Бугом.

В 1939 году, когда красная армия вторглась на территорию Польши, а точнее в Пинский повет, НКВД сразу же сформировало милицию.

Про поліських «бізнесменів» 1929 року

Дуже несподівана інформація: на Поліссі й кооперативи тоді діяли, і човни будували, і навіть мило виготовляли… 

Ці факти знайдено в оцифрованому варіанті видання «Wojewodztwo Poleskie». У публікації названі власники земель, лісів, крамниць у наших селах. Згадуються тут майже всі населені пункти Зарічненського району, але я опишу вибірково найцікавіше.

У селі Кухче діяв кооператив «Рольник».

Повстання 1918 року в Неньковичах

Надзвичайно цікаву інформацію про сусіднє село прочитала нещодавно в опублікованому 2018 року Національною академією наук України, Інститутом української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського «Звіті Департаментів державної варти та політичної інформації» за 1918 – 1922 роки.

Це матеріали архіву Міністерства внутрішніх справ Української Народної Республіки: «Полесская губерния. В с[еле] Неньковичах Пинского уезда вспыхнуло восстание крестьян. Послан карательный немецко-украинский отряд к расследованию преступления».

Релігійні рукописні книги з Ненькович у відомій бібліотеці Татура

Нові факти з історії зарічненської землі можна відшукати, знайомлячись із дослідженнями білоруських істориків. В Олега Радкевича є цікава стаття - «Мінські бібліофіли початку ХХ століття». Там розповідається про долю бібліотеки відомого археолога-краєзнавця Генріха Татура, який зібрав у Мінську цінні бібліотеку та музей. Бібліотека складалася із книг та рукописів. На жаль, доля цих експонатів була незавидною: вони були перепродані в різні місця й різним людям.

Як конфісковували поліські землі після повстання 1863 року

Цю інформацію я відшукала в архівах «Віленської провінційної газети» за 1838 – 1917 роки. Там вміщено оголошення про проведення торгів із продажу майна та земель «политического преступника», тобто учасника повстання 1863 року, Генріха Родзевича. 

17 листопада 1878 року було прийнято постанову, згідно з якою 26 квітня 1879 року проводився продаж маєтку Сенчиці з хутором Заріччя та «имѣнія Морочно съ хуторами Глины и Иванчи». 

Маєток Сенчиці – це 1110 десятин землі: 174 десятин – орної землі, 313 – сінокісної лугової, під пасовищами – 41, під лісом, придатним для будівель, сосновим, листяним, кущами та зарослями – 9, на заливах – 37, під болотами – 439, під канавами – 12, під садибою, будівлями та фруктовим садом - 4 десятини.

Сад займає 24 сажні (2,16 метри) в довжину та 18 сажнів у ширину. Тут ростуть такі фруктові дерева: 1 яблуня, 11 груш та 6 вишень.

Повстанець із Ненькович

На околиці села Неньковичі є місце, де покоїться учасник польського повстання 1863 – 1864 років Владислав Тукальський-Нелюбович. Довгий час тут був сімейний склеп цієї родини. Ми бували там щоразу, коли в Мутвиці гостював поляк Северин Тукальський-Нелюбович. 

Він завжди їхав поклонитися цьому святому для нього місцю. Уперше ми довго продиралися заростями терену, доки нарешті відшукали стежину, яка привела нас до місця захоронення. Збоку лежали лише рештки розбитого пам’ятника. І все ж якась добра душа поклала поруч букетик квітів: хтось у Неньковичах ще пам’ятав польську родину. Нині ця могила упорядкована.

Автор рукописних спогадів Геронім отримав відомості про повстання від одного з його учасників – лісника Фелька Жолондієвського із села Чернин. Той розповідав, що кілька сотень повстанців було вбито в Глинному на території маєтку Уголець. Убитих було поховано в одній могилі, а над нею насипали курган. У мутвицькому маєтку був навіть список учасників повстання, які загинули в урочищі Глинному, але він згорів під час пожежі.

Владислав тоді був поранений. Фелько виніс його з місця бою, здолав із ним багато кілометрів лісових доріг. Після повстання лісник Фелько уникнув підозри, він спокійно дожив свої дні в мутвицькому лісі Свідно. А от Владиславу довелося переховуватися. 

Пізніше він повернувся в маєток батьків Неньковичі, а згодом став господарювати у власному маєтку Мутвиця.

На світлині Северин Тукальський-Нелюбович та його сестра Анна на місці родинного склепу.

Дві карти й польське повстання на теренах Зарічненщини

У 2018 році минає 155 років польського повстання 1863 – 1864 років. Вивченням подій того періоду я захопилася більше 10 років тому, коли прочитала в рукописах поляка Героніма Тукальського-Нелюбовича, що неподалік нашого села є поховання учасників цього повстання. На саморобній карті пана Героніма, що зберігається в Інституті географії Варшавського університету, хрестиком позначено це місце поховання.

Чому шведи не пішли на Зарічну сторону Полісся (майже легенда)

   

З уроків історії всі ми чимало знаємо про Північну війну. А чи бували тоді шведи на території нинішнього Зарічненського району?  Відповідь на це питання можна відшукати в публікаціях білоруських істориків.

Святиня Вогню - зарічненське городище (Роман Горошкевич, 1926)

Польський дослідник Роман Горошкевич називає зарічненське городище Святинею Вогню. Ось уривок його дослідження із краєзнавчого двотижневика:

"Pohost-Zarzeczny. Znachodzono tam przed wojną urny. O jedną wiorstę od mia­ steczka leży grodzisko, „Horodok", o którem tradycja mówi, że stała tam „Swiętynia Ognia". Grodzisko ma kształt owalny, leży nad bagnem i rzeką".

Сім чудес Зарічненщини (одна із версій)

Видання "Рівненщина від А до Я" опублікувало статтю "Сім чудес Зарічненщини".

1. Миколаївська церква Миколаївська церква початку XVIII ст. у с. Іванчиці розташована на невеличкому пагорбові. Точна дата будівництва храму невідома, проте наявність вздовж його периметру парних стовпів ("лисиць") для зміцнення стін зрубів дозволяє вважати дату спорудження пам’ятки не пізнішою ніж перша половина XVIII ст.

Адам Міцкевич про поліську мову

Великий польський поет Адам Міцкевич дуже високо оцінив поліську мову.

Він не тільки виділив її як особливу, а й  відмітив красу поліського говору в одній із своїх лекцій про слов'янські літератури в знаменитому паризькому Коллеж де Франс: "Со всех славянских народов русины, это значит крестьяне Пинской, частично Минской и Гродненской губерний, сохранили наибольшее количество общеславянских черт.

"Серницька осада" Юзефа Крашевського (замальовки із Серник)

60 Іванів Івановичів у Серниках

У селі Серники проживає 60 Іванів Івановичів Полюховичів. Односельці розрізняють їх за вуличними прізвиськами — Ковпачок, Ябетка, Льотчик, Ризикант. 

У 2011 році на виборах сільського голови балотувалися відразу 17 Полюховичів. 

Городище давньоруське поблизу Зарічного

Паспортна інформація

Зарічненське городище

Пам’ятка археології ХІ-ХІІ ст.

Розміщення:

Рівненська обл., Зарічненський р-н, смт Зарічне, на правому березі р. Стир.

Загальний опис:

Зарічненське городище знаходиться на правому березі р. Стир, проти смт Зарічного в урочищі Погост Зарічнянський безпосередньо на лузі в заплавині ріки.

Луцький поліський гостинець вів до Нобля (про доставку солі на Полісся)

Луцький поліський гостинець - історична дорога на Волині. Уперше згадується у фундушному записі грамоти 1322 року луцького і володимирського князя Любарта-Дмитра Ґедиміновича.

У XVI – XVIII століттях цим шляхом на Волинське Полісся, Білорусь та Литву возили, зокрема, галицьку сіль з «жуп руських».

Документи з історії Морочнівського району у фондах ДАРО (Леонова Л. А.)

Державний архів Рівненської області був створений в березні 1940 р. і почав комплектувалися документами установ польської влади, яка існувала на території сучасної Рівненщини у 1921-1939 роках.

А, як відомо, населені пункти сучасного Зарічненського району в цей період входили до складу Пінського повіту Поліського Воєводства (Погост Зарічний став центром сільської ради Морочнівського району Рівненської області в 1940 році).