неділя, 21 червня 2015 р.

Із Петра Вериги чекай відлиги (про Вериговий день та заготовку деревини на Поліссі)



У церковному календарі 29 січня співпадає з поклонінням чесним оковам апостола Петра. Оскільки кайдани в перекладі на грецьку означають вериги, то в народі цей день йменують Петром Веригою.

З ним не пов'язані — хіба що остерігалися прати білизну — будь-які обряди. Вважалося, що це останній день зими, а тому казали: «На Петра Вериги половина снігу, половина криги» чи «На Петра Вериги розбиваються криги».
Саме ця обставина змушувала селян лісової зони поспішати із заготівлею деревини для житла та розчищенням лісових ділянок під просіки, на яких висівали зернові культури. У давнину було за правило: вирубку лісів проводили не будь-коли, а лише взимку — «як дерево спить». 

Вважалося, що рушити, цебто рубати живого друга, коли починається сокорух,— великий гріх. Найкраще, на думку дайбожичів, робити це «в період спокою» — з січня і до середини березня — «бо дереву в цей час не болить».

Ці вірування обумовлювалися передовсім практичними цілями. Адже заготовлений у цей період лісоматеріал зберігає особливу цінність: його не точить шашіль, не вражають грибкові хвороби, дерево менше піддається псуванню й гниттю, краще тримає тепло, оскільки зрубане в «стані спокою» воно має найбільшу щільність. Вважалося, що будівля, зведена з таких плах, убезпечена від блискавок — «бо грім не влучає у чисте».

Відтак на Вериговий день селяни, зорганізувавшись у спілки, вирушали в далекі околи заготовляти ліс. Робили це в такий спосіб: вибирали ділянку й звільняли її од заростей; ділову деревину, тобто колоди, складали окремо, щоб потім перетранспортувати до села, а хмиз спалювали; попелом, коли весною розкорчовували просіки («пасіки»), удобрювали землю й заорювали.

Хоч лісу в ті часи не бракувало, селяни любовно ставилися до живої природи. Щоправда, згодом, коли Волинь і Полісся колонізувала Польща, розпочалося хижацьке винищення природи. 

Шляхта, використовуючи дешеву робочу силу, масово вивозила найкращі породи вікових дерев. Частину будівельного матеріалу сплавляли річками (на Поліссі працювали спеціальні загони робітників — плисаки) до Гданська, де його перепродували в обезліснену Європу, а решту спалювали на поташ, з якого виготовляли скло. 

Як засвідчують очевидці, за півтора століття на волинсько-поліських землях вирубано 60—70 відсотків усіх лісів. Це призвело до того, що в окремих місцях рівненсько-житомирського кряжу почалася ерозія грунтів— так звані пилові бурі, котрі спричинили утворення піщаних дюн, сліди яких збереглися й до нашого часу.

Щоб мати якомога найбільший зиск, чужинці жорстоко експлуатували місцеве населення. Про це мовиться в одному з прислів'їв: «На Вериги не заробиш в пана й криги».

Як уже мовилося, з Вериговим днем люди пов'язували закінчення зими, а відтак і прогнозували погоду.

Якщо вночі місяць «обгородився хмарами» — на вітер.

Розсілися на снігу гуси чи качки і махають крилами, буцімто пливуть — бути відлизі.

Розкаркалося гайвороння — невдовзі збереться метелиця.

Пес качається по снігу — потепління кличе в гості.

Мороз на Вериги віщує літню спеку.

Якщо напередодні Петра Вериги ніч місячна і на небі видно зорі — бути врожайному літу, а отже й щасливому року; якщо воно захмарене — на неврожай і пошесть на худобу.

Але якою б не була погода, люди все ж жили сподіваннями на весну, адже закінчується найхолодніший зимовий місяць — січень. Не зважаючи на його конозистий характер, селяни знали: «Із Петра Вериги чекай відлиги!»

Немає коментарів:

Дописати коментар