неділя, 21 червня 2015 р.

Пам'ятні літературні сторінки Зарічненщини (Іван Пащук)


У кожному регіоні, а то й у багатьох населених пунктах завжди яскравою сторінкою в історично-краєзнавчому літописі як минувшини, так і сучасності є так звана “літературна карта”.

Вона цікава не тільки для тих, хто вивчає і популяризує історію своєї малої батьківщини – краєзнавців, дослідників літературних процесів, життєписів чи творчих шляхів письменників, а й для багатьох мешканців, яким не байдуже усе, що стосується їхніх рідних куточків.
Не обділений у цьому відношенні і один з глибинних і найвіддаленіших поліських районів Рівненської області – Зарічненський, який створений у березні 1946 року. 

Піщаними дорогами краю ходили чи мандрували водними плесами Стиру і Прип’яті, відомого озера Нобеля польський етнограф і фольклорист Оскар Кольберг (1814-1890), залишивши для нащадків, зокрема, свої книги “Казки з Полісся” і “Весільні звичаї та обряди з Полісся” (1889), “Волинь” (1907) [1].

Відома польська і українська письменниця Ванда Василевська (1906-1964), яка у другій половині 30-х років двадцятого століття на човні мандрувала річками Прип’ять і Стир, побувала на озері Нобель, про що писала у “Щоденнику письменника”, нарисі “Подорож по Турії”, у статті “На дорогах війни”, використала побачене і почуте у відомій трилогії “Пісня над водами” (1940-1951) [2].

Село Нобель – батьківщина відомого білоруського письменника, лауреата Державної премії Білорусі Сергія Граховського (1913-2002), автора багатьох поетичних і прозових книг, який був репресований сталінськими поплічниками. 

Відвідав місця дитинства у 1984 році, де зустрівся із відомим українським байкарем із сусіднього Висоцька Петром Красюком (1924), з яким тривалий час листувався [3]. Ось що написав у вітанні своїм землякам-нобельцям під час моєї зустрічі з ним 11 січня 1993 року в Мінську (подаю у перекладі на українську мову): 

“Дорогі мої земляки! Уперше синє небо, сонце і казкове озеро я побачив у селі Нобель. Там колись гойдалася моя колиска, там я в своїм дитинстві почув і полюбив мову і пісні неньки України.

Тепер, як не дивно, ми залишилися у різних, сусідніх, але рідних країнах. Час у нас складний, тяжкий, навіть гіркий. Але все минає, минуть і наші незгоди.

Бажаю усім Вам, мої близькі і рідні земляки, мужності, терпіння, віри у краще, світліше завтра, а воно залежить від кожного з нас.

Здоров’я вам, злагоди у вашому домі, спокою душі вашій, щастя вам, дітям, онукам і правнукам вашим! Сергій Граховський. 11.І.93р. Мінськ”.

Редактором морочнівської районної газети “Червона зірка” у 1939-1941 роках працював Юхим Тосенко (1903-80-і рр.), пізніше автор двох прозових книг “Далекі обрії” (1969) і “Під крильми жайворонка” (1978), багатьох публікацій у різних журналах і газетах [4].

У роки другої світової війни, коли у навколишніх поліських лісах діяли численні радянські партизанські і підпільні загони, а пізніше і угрупування Української повстанської армії (УПА), після її переможного закінчення вийшло багато документально-художніх книг про цей період. Їх авторами виступали керівники і рядові бійці.

Серед таких були Антон Бринський (1906-1981) – автор книг “Мальчик в клетчастой кепке” (1960), “По ту сторону фронта” і “Партизанский курьер” (1961), “Боевые спутники мои” (1969) тощо [5], Михайло Корчев – “Битва в лісах” (1973) [6], Олександр Сабуров (1908-1974) “За линей фронта” (1965), “У тяжкі роки” (1973), “Відвойована весна” (1975) [7], Володимир Павлов (1921-1975) – “По закону верности” і “Закон мужества” (1971), “Соль партизанской земли” (1973) та інші [8], Олексій Федоров (1901-1989) – “Остання зима” (1965) і “Підпільний обком діє” (1971) [9], Михайло Наумов – “Західний рейд” (1969) [10], Іван Федоров (1911-90-і рр.) – “Партизанские верствы” (1990) [11].

У Дібрівську в роки війни розміщалася редакція обласної підпільної газети “Червоний прапор”, де її редагував Гнат Бескромний (1907-1979), котрий видав документальні книги “Лесная правда” (1953) і “Огненный лес” (1964), видавався і машинописний літературно-художній і військово-політичний журнал “Народный мститель”, у якому друкувалися партизанські поети Федір Циганков, Петро Темников (1919-1943), похований у селі Вовчиці, Микола Ражев [12] та інші. 

Художнє оформлення здійснював Андрій Дугинець (1919-1990), пізніше член Спілки письменників СРСР і Рівненської письменницької організації, автор багатьох прозових документальних і художніх книг, серед яких “Стохід” (1969), “Сини” (1987), “Клеванські джерела” (1987) [13]. 

Книги про воєнні роки у районі залишив Лука Кизя (1912-1974) – “Народні месники” (1960), “Шляхи нескорених” (1964, у співавторстві), “Правди не затьмарити” (1965), “Вирушали в похід партизани” (1972).

У місцевій райгазеті у другій половині 50-х років працював український прозаїк, перекладач і сценарист Анатолій Таран (1940-2005), учителем у Річицькій і Ніговищанській школах на початку 50-х років – відомий сучасний історик і музеєзнавець, професор Рівненського інституту слов’янознавства Гурій Бухало (1932) після закінчення Рівненського державного педагогічного інституту, автор багатьох книг. 

У Річиці народилася у 1953 році письменниця, голова Рівненської організації Національної спілки письменників України Лідія Рибенко (Воробей), авторка книг “Острів фіксованих” (1992), повістей “Некерована” (1994) і “Бо ти – людина” (1999), роману “Золото Мірабіліса” (2002), п’єси “Альбіноска” (2004) та інших [14]. 

У Зарічному живе і працює український гуморист Роман Демчук (1947), видавши книги “Катастрофа” (2001), “Книжка із сумним фіналом” (2002), “Шило у мішку з бляхи” (2003), один із ініціаторів і організаторів літературно-мистецького свята “Лауреат Нобельської премії” у селі Нобель (2003), де уже лауреатами стали гуморист із Клеваня Ростислав Солоневський, київські письменники Петро Осадчук, Василь Шукайло (Владислав Бойко) і Василь Довжик, Володимир Пушкар із Івано-Франківська [15].

У двотомній поетичній антології “Самоцвіти” (Київ, 1977) вміщено філософсько-інтимні вірші вчителя Річицької школи Василя Олешка [16], у яких проголошує:
То лиш здається – днів багато,
І все впізнаєш до пуття:
Не вийдеш ранок раз стрічати -
Й спізнивсь тоді на все життя.

У райцентрі і багатьох селах району в різні роки побували рівненські письменники і журналісти Григорій Дем’янчук (1936-2001), Володимир Грабоус (1935-2004), Євген Шморгун, Василь Басараба, Юрій Береза, Леонід Куліш-Зіньків, Петро Велесик, Степан Бабій, Андрій Ситай, киянин Григорій Штонь, львів’янин Роман Кудлик та інші.

Сучасну літературну карту представляють Іван Полюхович (1933), уродженець хутора Миколаєве, видавши збірку “Друга молодість моя” (2003) і представлений у колективному збірнику “Зоряні роси” (Хмільник, 2004) [17], Любов Полюхович (1959) із села Серники, авторка збірки “Світлини пам’яті душі” (2001), Аліна Корнійчук (1986) із села Мутвиці, видавши збірки “Подорож серцем”, “Біль Чорнобиля”, “Інтимне. 

Часто публікуються у теперішній районній газеті “Полісся” під рубриками “Поетична світлиця” і “Проба пера” Олена Троневич, Софія Гулюк і Дмитро Пуха із Локниці, Антоніна Корнійчук із Мутвиці [18], Марія Вакулич із Кухче, Марія Дубинська з Кутина, Галина Прохорович із Перекалля, Тетяна Климентович із Зарічного. 

Літературна карта району постійно поповнюється новими іменами. 

______________________
1.    Пащук І. Невтомний збирач і дослідник// Вільне слово. - Рівне.- 2004.-20 лютого.
2.    Пащук І. Вдивляючись у життя// Зміна. – Рівне.- 1975.- 21 січня; Пащук І. Літературно-краєзнавча енциклопедія Рівненщини. – Рівне. - 2005.- С.28.
3.    Красюк П. “Життя – натхненна це поема...”// Червоний прапор. – Рівне.- 1988.- 27 вересня; Пащук І.Вечір із Сергієм Грабовським// Вільне слово. - 1993.- 13 лютого.
4.    Пащук І. Серцем зігріте слово// Червоний прапор. - 1080.- 17 серпня; Він же. “Я працював у Морочному”// Вільне слово. - 2005.- 15 листопада.
5.    Подвигом уславлені .- Київ. - 1978.- С.80-83;  Пащук І. Його звали “дядя Петя”// Зміна. - 1976.- 12 червня.
6.    Петрушак К. Спогади комісара// Друг читача. - Київ. - 1979.- 22 серпня.
7.    Бречак І. Народний герой// Український історичний журнал. - 1978.- № 7.- С.130-133.
8.    Пащук І. Літописець партизанських подвигів// Червоний правор. - 1981.- 4 квітня.
9.    Літератуна карта Волині. Бібліографічний покажчик. - Луцьк. - 1988.- С.63-64.
10.    Подвигом уславлені. – Київ. - 1978.- С.236-239.
11.    Пащук І. Будні партизанської героїки// Червоний прапор. - 1990.- 10 серпня.
12.    Дем’янчук Г. Нескореність// Червоний прапор. - 1980.- 13 грудня.
13.    Пащук І. Андрієві Дугинцю – 70// Літературна Україна. - 1989.- 31 серпня.
14.    Пащук І. Літературно-краєзнавча енциклопедія Рівненщини. - Рівне. - 2005.- С. 27, 153-154.
15.    Басараба В. Нобель на озері Нобель. - Рівне.- 2003; Пащук І. Гумористи вдруге зібралися у поліському Нобелі// Вільне слово.- 2005.- 26 серпня.
16.    Пащук І. Таке буйне поетичне суцвіття// Вільне слово. - 1997.- 22 листопада.
17.    Пащук І. У “Зоряних росах” – рівняни// Вісті Рівненщини.- 2004.- 3 вересня.
18.    Корнійчук Н. Презентація збірки поезій за чашкою кави// Полісся. - Зарічне. - 2006.- 9 червня.

Посилання на джерело: Пащук І. Пам’ятні літературні сторінки
http://istvolyn.info/index.php?id=151&itemid=25&option=com_content&task=view 

Немає коментарів:

Дописати коментар