Де брали наші давні предки сіль для споживання? Ніколи не задумувалася над цим питання. А от недавно до рук потрапила книга «Документы и матеріалы для исторіи евреевъ» за 1550 – 1585 роки, упорядкована істориком Сергієм Бершадським у 1882 році. Прочитане там інформація про Полісся змусила мене надовго зайнятися пошуками матеріалів на цю тему.
Насамперед переклала кілька сторінок декрету короля Сигізмунда Августа від 6 липня 1562 року. Там подані слова скарги нобельських міщан та відповідь євреїв, котрі поставляли сіль до Нобля. Доводилося шукати тлумачення багатьох слів, що містяться в декреті короля Сигізмунда.
Згодом опрацювала інші документи книги, пов’язані із соляним промислом поліщуків. І нині вже вирішила все це узагальнити. Цікаве вийшло дослідження…
Отож нинішня моя розповідь про пінське чумацтво. Зазвичай під чумаками ми уявляємо вози з фурманами. А от у нас, на Поліссі, це були плисаки, котрі доставляли сіль човнами. А називали їх ком’ягами. Місткість ком’яги в ті часи вимірювалася возами.
У ХVІ столітті Пінськ був великим торгівельним центром, у якому було збудовано один з небагатьох соляних складів. Соляна комора у місті була відкрита королем Сигізмундом Августом у 1561 році. Доставлялася сіль водним шляхом і до містечка Нобель.
8 серпня 1561 року соляний склад у Пінську був відданий в оренду брестським євреям Хаїму та Аврааму Рубіновичам, Товіяшу Богдановичу та Ісааку Мойсієвичу «на 3 года, съ уплатою ежегодно по 220 к. гр.».
Ще однією королівською грамотою від 8 серпня 1561 року доводилося до відома всіх жителів Пінського староства: «Въ виду того, что соль бѣлая въ головкахъ, привозимая въ Пинскъ изъ Коломии и Луцка, продается, особенно въ бездорожье, по весьма высокой цѣнѣ, т е. по 20 и болѣе грошей за 1,000 головокъ соли, устанавливается въ Пинскѣ соляный складъ, поступающій на откупъ къ вышеупомянутымъ евреямъ на 3 года съ тѣмъ, чтобы соль одинаковаго качества съ тою, которая теперь продается въ Пинскѣ, продаваема была бы ими всегда не дороже, какъ по 15 гр. за 1,000 головокъ». Отже, мета була благородна: зменшити ціну за сіль.
Крім того, у цій грамоті вказувалося, що купувати сіль можна лише в цих євреїв: «Покупка соли въ Луцкѣ и продажа ея, помимо воли и согласія евреевъ-откупщиковъ, воспрещается; корчемная соль арестуется и половина ея идетъ на Государевъ замокъ, а половина откупщикамъ; арестъ этой соли долженъ быть производимъ не иначе, какъ при участіи Королевскаго дворянина Ваеилія Федюшка, нарочито для того состоящаго при откупщикахъ. Противъ лицъ, которые вздумали бы препятствовать откупщикамъ въ отправленіи ихъ занятій, Король назначаетъ штрафъ въ 10,000 копъ грошей».
10 січня 1562 року король попереджує війтів усіх містечок, щоб жителі королівських маєтків не купували солі, яку «разныя лица привозять изъ за Нѣмана и продаютъ въ мѣстечкахъ княжескихъ, панскихъ и духовныхъ».
А 6 липня 1562 року був виданий декрет короля Сигізмунда Августа «По дѣлу Пинскихъ соляныхъ откупщиковъ». Нобельські міщани жаліються, що єврей Хаїм доставляє сіль «не в суцільних толпах, а в отирках». А слуга тих сільничих Давид продає сіль дуже дорого – по 6 пенязів. «А це велика шкода нобельцям, вона приводить їх до зубожіння», - записано в цій скарзі.
Євреї-орендатори ж повідали, що вони не веліли слузі так робити. І той Давид має перед «урядом замковим у Пінську» свідчити, якщо сіль в «отирках» продавав. А коли скарга ноблян виявиться правдою, він має повернути кошти міщанам. «А где бы ся до того знати не хотѣлъ, тогды маеть отприсягнутися…» Виявляється, тоді сіль продавали суцільними товпами й ціну тоді вона мала вищу. Якщо ж товпи руйнувалися, то в «отирках» сіль була дешевшою.
А ще нобельскі міщани жалілися, що в цій солі багато бруду, піску, соломи. Хаїм же випрадовувався перед ноблянами, що «ижъ дей не може быть безъ того, абы соль везучы не потерлася». А закупівельники солі мають при закупці брати в митників відповідний документ - «квитъ ихъ на врадѣ замку Его Королевское Милости Пинского оказати».
Війт та міщани Нобля були обурені поведінкою місцевих сільничих, які ходили по хатах і забирали придбану для господарчих потреб сіль або «пенязьми отмычывали», тобто трохи оплачували. Єврей Хаїм стверджував, що його слуги робили це законно, адже все, що забирали, фіксували в спеціальному реєстрі. Виявляється, вся незаконно придбана сіль тоді вилучалася, після чого її продавали на місцевому ринку. Згідно з королівським указом, половина конфіскату йшла на замок, а друга на користь сільничих.
Цікаво, що серед міщан Нобля тоді були міщани королівські та міщани владичі. Так-от міщани владичі свідчили, що солі в них не конфісковували, зате забирали «пенязи». І знову Хаїм пропонує розглянути ті реєстри, які складалися в Ноблі, і тоді виплатити втрати міщан.
Нобляни жалілися, що в декого зних сіль забирали, а іншим її залишали. Євреї ж стверджували, що «мы вездѣ въ кого соль знашли побрали, а никому не отпускали». А дворянин Федюшко повідав, що коли знаходили в міщан «добру» сіль, то її забирали, а коли «недобру», то її залишали.
Чимало скарг на євреїв-орендаторів пінського складу солі написали й пінські міщани. І 3 липня 1563 року король велів передати соляні склади пінському війту та пінським міщанам.
Ось якими «пробивними» ще в ті часи були нобельські міщани..
P. S. Між іншим, у книзі Бершадського вказано, що в ті часи євреєв у Ноблі ще не було...
Немає коментарів:
Дописати коментар