Досліджуючи скаргу ноблян на пінських сільничих 1562 року, натрапила на вираз, значення якого пояснити не могла. Коли розбиралася ця скарга, міщанин Гринь Денисович доказував, що в нього Єврашка забрав пів тисячі його власної солі, яку він не для продажу тримав, шість грошей литовських.
Хаїм-єврей не погоджувався, що його посланець таке зробив. Тоді «Грицъ до вижа ихъ, который имъ ураду приданъ, ставилъ шапку». Дослівно перекласти не змогла. Мабуть, так чинити – «ставити шапку» - було дозволено тодішньою владою.
Хаїм же шапки «приставити» не хотів, а на дворянина Федюшка посилався. Тоді Гриць повідомив, що той Федюшко «четвертку перцу въ мене взялъ, бо ми хотѣлъ домъ запечатати». І дворянин Федюшко підтвердив це…
Що ж це за звичай? Що «ставленням шапки» хотів доказати міщанин Гринь?
Пояснення відшукала в праці кандидата юридичних наук Ковальова: «У судових актах XV – першої половини XVII ст. часто згадується так зване «ставлення шапки»: одна зі сторін, посилаючись на свідка, на знак своєї впевненості у тому, що його показання будуть на її користь, закладала певну суму грошей; як символ закладу на стіл покладалася шапка.
Інша сторона або відмовлялася приставити свою шапку, що означало визнання правоти супротивної сторони і відмову від подальших судових дебатів, або приймала виклик і «приставляла шапку». Суддя визначав термін представлення в суд свідка і вирішував справу згідно з його свідченням. Закладена сума частково йшла на користь суду, частково – стороні, на чию користь давав показання визначений свідок».
Ось такий звичай побутував на наших землях…
Світлина з мережі Інтернет.
Немає коментарів:
Дописати коментар