Про що розповідають давні топоніми села (Галина Погорілець-Супрунюк)

Назви урочищ, зафіксовані в Новосіллі Хвальчевським п’ять століть тому, можуть чимало нам повідати. Серед них є назви-орієнтири: Заброди знаходилися за бродом, Перехрестя – на перехресті лісних доріг, Острів – на острові серед болота, Верхній ліс – десь далеко від села. 

Поблизу населеного пункту стояв млин, тому одне з урочищ назване Млином. В Ольшаному, напевне, росла вільха, у Лосиному Мохові – мох, в урочищі Яблуньці хтось колись посадив яблуньку.

Королева Бона дозволяла селянам на певних умовах ставити гаті на річках та річечках, от одне із таких місць біля річки так і називали наші земляки – Гать.

«Назва Зарудичі (Зарудиччя) пов’язана із добуванням залізної руди на болотах Полісся. У певний період історії це було дуже популярне заняття поліщуків», - пояснила нам старший науковий співробітник музею Білоруського Полісся Северин Катерина.

Окремі топоніми, названі Хвальчевським та його помічниками, пояснити ми не змогли. Що означають колишні назви Скучидохи, Підтеменище, Прудель, Стрижин, залишилося загадкою…

На військовій карті Варшавського географічного інституту за 1931 рік теж позначено деякі урочища біля Новосілля: Ставища, Зимній Лад, Оробина, Березов, озеро Оріхове. Із часом на околицях села з’явилися нові топонімічні назви: Міжимоща, Грабовки, Кобилівка, Відроваха, Красниця, Вилки, Коссє, Турка, біля Польчака, Біла гора, Глибокі Лози, Гуцульська Будка, Березове, Семенюкове, Турецька Смуга, Татарський брід.

Є в селі урочище Дігтярка (Дохтєрка). Свою назву воно отримало від давнього заняття поліщуків – дігтярства. Саме тут колись добували новосільці дьоготь. Його витоплювали у спеціальних ямах. 

Стіни ями викладали круглими колодами, на дні робили дерев’яний поміст, щільно обмазуючи його глиною. Зверху теж накривали колодами, а потім засипали товстим шаром землі. Посередині однієї з бокових стінок залишали отвори для запалювання щіпи. Сировиною для дьогтю була березова кора, а паливом – березові дрова.

Від старожилів села Новосілля записано декілька цікавих пояснень наших топонімів.

Є неподалік села Бодалева Осина. Ось як про цю місцевість розповідають новосільці. Жив колись давно чоловік на ймення Бодаль. Зрізав він у лісі велетенську осину, щоб зробити з неї корито для миття. Забрав найтовщу частину дерева, а решту залишив. Усі, хто приходили на це місце, переказували один одному, що зрубав велетенську деревину Бодаль. 

Викопали в давнину жителі села яму, в якій напували корів. І назвали те місце Копанцем. Загір’ям нарекли болото, розташоване в лісі, за горою. Представники старшого покоління пам’ятають, що тут споконвіків було дуже багато гадюк. 

Ідучи сюди, треба було брати із собою палицю, щоб захиститися від цих плазунів. А нині це улюблене місце молоді Новосілля. Там ранньої весни розцвітає сон-трава, і споглядати цю красу поспішають хлопці та дівчата села. 

Просто і зрозуміло пояснюються назви Міздоріжжя та Заброди. Міздоріжжя – це колишнє поле, розміщене між дорогами. Знаходиться воно поблизу села. А от щоб потрапити до Забродів, треба було пройти три броди. 

Майже ніколи в них не висихає вода. Ще й зараз новосільські грибники та збирачі чорниць, йдучи до Забродів, переходять вбрід ці місця. 

Біля урочища Польчак новосільці нині пасуть своїх корів. А колись тут жили поляки Семен та Юхим. В іншому місці проживав Валявка – польський легіонер. Донині це місце називають Валявкою. На Політку мали землю два брати, один із яких звався Іполит, звідси, пояснюють старожили, і назва урочища – Політок. 

Навіть гуцули бували на наших землях. Про це нагадує топонім Гуцульська Колиба (Гуцульська Будка, Гуцульська Землянка). По-різному називають це урочище новосільці, але пояснюють всі однаково: тут колись жили гуцули, яких наймали поміщики для вирубки лісу. В урочищі Коссє мали мешканці нашого села місця для сінокосів.