суботу, 25 лютого 2017 р.

Новосільська трагедія 1943 року

Лаврентій Марчук
На кладовищі села Новосілля є дві незвичайні могили. У них покояться цілі сім’ї Сидорчуків та Марчуків. Це відгомін участі наших односельців у вирі історичних подій воєнного часу.

Дослідник діяльності ОУН на території Зарічненського (тоді Морочнівського) району, завідувач відділу «Інституту дослідів Волині» Ігор Марчук стверджує, що «через низький рівень освіти місцевого населення до різних ідеологій у Зарічненському районі ставилися досить прохолодно. 

Найбільшого успіху досягла комуністична партія Західної України, використовуючи зубожіле становище поліщуків та вміло займаючись демагогією про комуністичне майбутнє».



Про тогочасних комуністів нашого села, на жаль, не знайдено ніяких документів, але із розповідей старожилів відомо, що комуністичну ідеологію підтримувало чимало новосільців. Це Яків Вакуліч, Сава Веремейчик, Прохор Борисюк. 

Як доводилося переховуватися в лісі Якову Вакулічу, розповідала його дочка Марія. До її матері приходили німці, аби видала чоловіка. Діти стояли поруч, тримаючи маму за спідницю. Що відчували вони тоді, до цих пір пам’ятає Марія Яківна.

Через те, що чоловік і син були комуністами, дружину Веремейчика Сави Юхимію мали стратити оунівці. Її покійна дочка Надія Савівна розповідала, як це відбувалося: «Ми з мамою були дома одні. Батько тоді вже воював на фронті, а старший брат партизанив у лісі, старшу сестру німці відправили в Німеччину. 

Усі в селі знали, що нас можуть стратити через батька і брата, тому ми переховувалися по сусідах. А це теж було небезпечно для наших односельців. Оунівці часто приходили до нашої хати, але нас там не заставали. Але час від часу ми все ж приходили додому. І ось одного разу побачили через вікно, що до нас прямують озброєні чоловіки. 

Мати поклала мене під сінник (поліський матрац) і наказала мовчати, що б не трапилося. Увійшли ті чоловіки і стали розпитувати маму, де її чоловік і син. Вона відповідала, що не знає. Тоді її поставили біля груби і хотіли розстріляти, але в цей час до хати прийшов чоловік її сестри, який був теж в оунівцях. Він наказав припинити вбивство. Так ми залишилися живими».

Цю сім’ю обійшло лихо. А от доля родин Сидорчуків та Марчуків виявилася трагічною. У третьому томі «Книги скорботи України» знаходимо такі дані про вбитих жителів села Новосілля: 

Марчук Лаврентій, 1882 року народження, українець. Вбитий партизанами. Похований у селі Новосілля.

Марчук Флор Лаврентійович, 1922 року народження, українець. Убитий партизанами в 1943 році. Похований у селі Новосілля.

Сидорчук Федот Карпович, 1895 року народження, українець. Убитий партизанами в 1943 році. Похований у селі Новосілля.

Сидорчук Іван Федотович, 1928 року народження, українець. Убитий партизанами в 1943 році. Похований у селі Новосілля.

Сидорчук Степан Федотович, 1925 року народження, українець. Убитий партизанами в 1943 році. Похований у селі Новосілля.

Що сталося того страшного для села дня, розповіла Марія Яківна Марчук: «Ми жили поруч із Карпуками. Так називали родини Наума та Федота, бо їхній батько був Карпо. Наум мав дочок Юхимію і Наталку та сина Миколу. А в Домині та Федота були Степан, Іван, Поля, Олександр та Антоніна. Найкрасивішими були Іван та Степан. За ними дівчата бігали, особливо за Іваном. Женихи були на все село.

Під час війни сини Федота Степан та Іван пішли в ліс. Разом з ними був син Марчука Лаврентія Флор. Цю родину називали в селі Шевчуками. Хтось із Острівська повідомив, що хлопців замучено в Боровій. Батьки поїхали своїми кіньми забирати синів. 

Вони думали, що хтось покаже їм, де хлопців можна знайти, але теж були вбиті. Їх мучили, навіть руки зв’язали. Усіх п’ятьох привезли в село, потім закопали. Ховали таємно, без голосного оплакування, щоб не накликати ще більшу біду».

У «Книзі Пам’яті і Слави Волині» знаходимо такі дані про загиблих: «Загинули в селі Боровому. Були членами формувань ОУН- УПА». 

У доповідній записці про діяльність ОУН на території Ровенської області, підготовленій Секретарю ЦК КП(б)У Хрущову та начальнику Українського штабу партизанського руху Строкачу, згадуються ці жителі нашого села. 

Тут вказується, що «націоналісти організовують заходи для проникнення в партизанські загони з метою їх розташування та вбивства командирів. Арештований 25 квітня цього року житель села Новосілля Морочнівського району Марчук Флор Лаврентійович на допиті сказав, що мав зв’язок із відомим місцевим оунівцем Ковенком Антоном. 

Від Ковенка в присутності Сидорчука Івана 18 квітня отримав пряме завдання вбити командира об’єднання партизанських загонів Ровенської області Федорова. Для цієї мети повинен був вступити в один із партизанських загонів, що входив в об’єднання. «Я обіцяв Ковенку Антону це завдання виконати при першій можливості», - сказав на допиті Марчук Флор».

Ці слова ви можете знайти на багатьох сайтах Інтернету. Пам’ятають українські історики імена Сидорчука Івана та Марчука Флора. А що трапилося насправді, бережуть у пам’яті старожили села. Їхні свідчення теж суперечливі. Одні розповідають, що батьки були вбиті, коли поїхали забирати тіла своїх синів, аби похоронити їх за християнським звичаєм. Інші звинувачувють у цій трагедії своїх же односельців, які були причетні до цього трагічного випадку. Історія завжди зберігає багато таємниць.

Зрозуміло тільки одне: у невеличкому селі Новосілля були юнаки, які вірили в майбутнє самостійної України. За це вони віддали своє життя.

«Книга Пам’яті і Слави Волині» вміщує інформацію про учасника формувань ОУН-УПА із села Левінча – Шершеня Каріча, але тут про таку людину, на жаль, не пам’ятають.

У нашому селі проживав учасник формувань ОУН-УПА Філончук Михайло Самійлович. Він мав псевдонім Колос, а під час німецької окупації був старостою села. Саме при його допомозі врятовано життя багатьох наших односельців. Марія Яківна Марчук розповідала про дружні стосунки її батька-комуніста Якова Вакуліча та оунівця Михайла Філончука. 

Не було між односельцями великої ворожнечі. Про це свідчить спогад, який більше півстоліття береже Марія Яківна: «Якось прийшов Михалко до батька і каже: «Я прийшов до тебе, Яків, поговорити. Як мені правильно поступити, щоб і я живим зостався, і щоб мого сина з жінкою не чіпали потім? Я так зроблю, що навіть пташечка в цьому селі не постраждає». А батько відповів: «Тобі зараз треба ховатися, а якщо ти так просиш у Бога, то він тебе й врятує».

Пізніше партизани вистежили Михалка, хотіли вбити ще в селі, але він втік через вікно». Загинув Філончук Михайло Самійлович на хуторах біля села Залізниця Любешівського району Волинської області. Його дружина Філончук (Марчук) Ольга Іванівна була засуджена до концтаборів смерті. Разом із сином Миколою вона все своє життя провела на лісоповалах, а коли вже була реабілітована, трапився нещасний випадок, тому на батьківщину не повернулася.

Пам’ятають про родинну трагедію і в родині Марчуків (Шевчуків). Чимало цікавих фотографій зберегла донька Софії Флорівни Марія. Дружиною Лаврентія була Харитина з Новосілля. Це вона відправить на війну сина Івана, поховає чоловіка Лаврентія та сина Флора і все життя буде носити траур за їхні душі.

Відомими стануть онучки баби Харитини, дочки Софії - Олександра та Марія. Марія Василівна – Заслужений учитель України, Олександра Василівна – Заслужений працівник лісового господарства України. 

Немає коментарів:

Дописати коментар