пʼятниця, 17 квітня 2015 р.

Партизани Першої світової (про бої у Невлі та Кухітській Волі)


Напевне, усім жителям Зарічненського району відомо, що на території села Кухітська Воля знаходиться німецьке кладовище часів Першої світової війни. Подібне поховання є і в білоруському селі Невель.

Чому саме в цих населених пунктах були захоронені німецькі солдати, учасники Першої світової війни?
Відповідь на це запитання можна відшукати в Пінську, у Музеї Білоруського Полісся. Старший науковий співробітник музею Северин Катерина Серафимівна була дуже здивована, що донині на Зарічненщині не знають про «поліського Сусаніна» часів Першої світової війни. Ось що вона повідомила.
   
У 1938 році під номером 9 вийшла краєзнавча збірка «Поліщук», а в ній на сторінці 54 - дослідження пінських краєзнавців «Відгук Світової війни». Тут же розміщена карта, на якій позначено лінію фронту в 1915-1918 роках. А ще - цікавий малюнок із зображенням нашого земляка.
 
Отже, події, про які йде мова в збірці, відбувалися на території колишнього Пінського повіту і в селах, які нині входять до Зарічненського району. Далі процитуємо окремі сторінки альманаху: «У руках німців були Пінськ, Дзіковичі, Хвійко, Стайки, Жидче, Прикладники, Сенчиці і Нобель. Росіяни мали Городище, Горноє, Кнубово, Вілятичі, М. Дворець, Паре, Неньковичі, Мутвицю, Морочне.
 
У листопаді 1915 року були сильні морози. Болота підмерзли. І от 27 числа цього місяця відділ російських військ вирушив із настанням темряви із села Морочне в сторону Невля. Поводирем у них був мешканець села Борове Олімпіуш Дяденчук, який добре знав усі стежки в близьких і далеких околицях. Дяденчук провів усіх через болота та село Комори, переправивши через річки Прип'ять, Струмень та Стохід.
   
Село Невель було обнесене колючим дротом. Тут, у маєтку Млодзіковських, знаходився німецький штаб і телефонна станція.
   
Росіяни мали на собі темний одяг, що робило їх невидимими для ворогів. Німці не чекали атаки. Це дало можливість росіянам захопити зненацька весь штаб разом із німецьким генералом та офіцерами. Росіяни забрали 30 полонених і тією ж самою дорогою вирушили   в   напрямі   Комор, Мутвиці, Старих Коней до Серник, де на той час стояв російський штаб. Тут німецький генерал позбавив себе життя, а офіцери були відіслані в глиб Росії».
 
Ось таку інформацію подають білоруські дослідники. Вони, звісно ж, зібрали її в наших селах, побувавши й у селі Борове, де на той час проживав отой «поліський Сусанін» Олімпіуш Дяденчук.
 
Після прочитання цієї замітки виникало запитання: «Чому ж кладовище у Невлі таке велике?» І відповідь знайдено в «Білоруській військовий газеті» за 2006 рік, де опубліковане дослідження пінчанина, підполковника запасу Володимира Заворошкіна. Він працював з архівними документами в Німеччині і знайдений матеріал узагальнив у статті «Партизани Першої світової».
   
Виявляється, перед тим, як провести наліт на село Невель, було проведено розвідку. У зведений партизанський загін під командуванням підполковника Остроградського ввійшли загони Оренбурзької, 1-ої Донської і 1-ої Терської козачої дивізії, Зведено-Гвардійської, 7-ої, 10-ої, 11-ої і 12-ої кавалерійських дивізій.
 
Село Невель і фільварк були розбиті на ділянки, і кожен командир загону мав свою територію. Загони провели переправу в районі злиття рік Стохід і Прип'ять о 22 годині 20 хвилин 27 листопада 1915 року й вирушили далі в домовленому порядку. По сигналу «Все готово!» загони одночасно пішли в атаку й ручними гранатами в різних місцях підпалили зайняті противником будинки. Німці вибігали із палаючих будівель, не встигнувши взяти із собою зброю.
   
У ході нападу найбільшого успіху домігся загін 11-тої кавалерійської дивізії, який атакував господарський двір. Частина партизанів взяла в полон штаб 27-го піхотного резервного німецького полку, а прапорщик У. Янбулатов з драгунами 11-го Ризького полку Кузнецовим та Хрипуновим захопили начальника німецької 82-ої резервної дивізії генерал-майора Зігрфріда Фабаріуса. Крім того, у дворі були знищені багнетами й гранами 150 солдатів ворога та 50 коней. Врятовані із вогню штабні документи та карти були передані в штаб 8-ої російської армії.
     
Втрати партизанів були такими: один убитий, вісім поранених і один зниклий безвісти. Ця операція виявилася нелегкою, так як сили німців у Невлі не були відомі. Як вияснилося пізніше, там стояв батальйон 271 -го піхотного полку, санітарна напіврота й паркова команда. У донесенні командуванню російської армії вказувалося, що на протязі години рукопашного бою ворог був повністю знищений. Загинуло біля 600 німецьких солдатів, більше 20 офіцерів, не рахуючи тих, хто загинув у вогні. Були знищені великі запаси інтендантського майна, фуражу та обози.
     
Про те, яка увага надавалася нападу на Невель, говорить той факт, що про її результати був інформований цар Микола II. Познайомившись із результатами бойової операції, він нагородив рядових п'ятьма Георгіївськими Хрестами 3-го ступеня і 15 Хрестами 4-го ступеня.
   
У цій же статті Володимира Заворошкіна розповідається й про іншу подібну операцію в селі Кухітська Воля. Вона відбулася дещо раніше. Восени 1915 року партизанські загони вели розвідку німецької оборони в районі Ковеля і Сарн, постійно відшукуючи «вікна», через які можна було б прорватися у ворожий тил. Інколи вдавалося проникнути на 3 - 4 км, але німці завжди розгадували цей намір.
   
У районі розміщення фільварку Величково знаходилися біженці із прифронтової смуги ворога. Серед них - і селянин Ковальчук, який багато років прослужив у тих місцях лісником і знав Пінські болота вздовж і впоперек. Ознайомившись із обстановкою на фронті й поговоривши із Ковальчуком, командири загонів вияснили, що тут, у болотистій місцевості, можна пішки, по пояс у воді, пройти далеко, а от кінний стрій використати неможливо.
   
20 жовтня (1 листопада) три партизанських загони в складі 250 чоловік пішки, з допомогою провідника із місцевих селян, непомітно підійшли до села Кухітська Воля. Це були два ескадрони драгунів, три взводи єгерів, робітнича рота, сапери та артилеристи.
 
Уночі без єдиного пострілу вони пройшли проволочну загорожу. Знявши вартових, увірвалися в село. Ворожий гарнізон був знищений у рукопашному бою. Ворог втратив більше 400 чоловік, 150 коней і весь обоз. Були взяті в полон 5 німців. Із партизанів один був убитий, 30 поранено, два пропало безвісти.
   
Звичайно, жителі села Кухітська Воля та навколишніх сіл теж донині ще зберігають спогади про події тих років. 


Немає коментарів:

Дописати коментар