пʼятниця, 17 квітня 2015 р.

Документ, якому більше 500 років (з історії села Неньковичі)



Нині кожен українець знає  ім'я історика Михайла Грушевського, його вклад у розвиток історичної науки. А ми, поліщуки, маємо пам'ятати й про іншого Грушевського - Олександра, брата Михайла Грушевського, дослідника історії України, літературознавця, журналіста, автора понад 100 наукових праць з історії, історіографії, етнографії, історії літератури.

Деякі монографії вченого стосуються нашого регіону. 
Це дослідження «Пинское Полесье» (1901), «Очерки истории Туровского княжества» (1902), «Города Великого княжества Литовского в 14—16 веках» (1918). Олександр Грушевський розпочав вивчення Полісся ще студентом Київського університету. Тісні зв'язки Турівської області з Києвом змушували автора звернутися до подій та фактів київського політичного життя XI-XIІІ століть.

Надзвичайно цікаве дослідження «Пинское Полесье: Исторические очерки». Цінність цієї двотомної праці криється в документальній історико-етнографічній базі, на якій вибудовується науково-популярна розповідь, що охоплює події ХІ - ХVІ століть на Пінському Поліссі.

У праці над першою частиною автор користувався цінними порадами відомих істориків В.Антоновича, М.Грушевського, В.Іконникова.
     
Друга частина має вигляд самостійної праці: у ній автор аналізує соціальні й економічні порядки в Турово-Пінському князівстві, характеризує життя й побут різних верств населення, розкриває схему стосунків князів із місцевими правителями, а також зовнішню і внутрішню політику тодішньої княжої держави. До книги вчений включив 110 актів. Цінність цих документів полягає у точності відображення місцевого побуту й провінційного життя.
   
Серед цієї сотні актів зберігається документ, який стосується села Неньковичі Зарічненського району. Олександр Семенович Грушевський подає акти Пінського Полісся 1471 - 1566 років, п'ятнадцятою в цьому списку значиться така дарча грамота: «Я, князь Федір Іванович Ярославович, із княгинею Оленою жалуємо владиці Пінському Вассіану на Пречистенську церкву три з половиною дворища в селі Неньковичах та наділяємо входами владичне дворище П'ядчинське. Даруємо дворища Горошкевич, Костич, Невиробич та півдворища Сермановського у Рогізні».
     
Дворище - це господарська організація, селище великої сім'ї, групи родичів, що включала 5 - 10, а то й більше сімей. Вони вели спільне господарство, користувалися спільним інвентарем, порівну розподіляли продукти.
 
Називає автор імена тодішніх жителів Ненькович, яких подаровано владиці: Івана Омельковича, Панаса Гапоновича, Яцка Манича, Лучка Селивоновича, Хому Сидоровича, Марка Федоровича, Гацка Першутича, Федька Завгиця, Федька Савчича. Вони переходили до владики разом «із дітьми, челяддю, з усіма землями орними та неорними, сіножатями, болотами, озерами, гатями на річках, Прип'яті, по всіх річищах, з ловами рибними, в'юнними, пташиними, звіриними, з відділеними їм лісами та борами, з деревом бортним, з усякими входами і островом Свідно». Між іншим, при описі володінь острова Свідно згадується і топонім Мутвиця.
   
І мав владика користуватися цими дворищами так, як і Морочненськими: Русанович та Незнавщизна, які були суміжними з Неньківськими. Дозволив князь Федір розширити входи владичного дворища П'ядчинське в Морочному.
   
Дуже цікаві останні фрази цього акту: «А хто це надання наше посміє порушити, той з нашими душами зустрінеться перед милостивим Богом на страшному суді. Писаний у Пінську, літа Божого 1513, місяця квітня, дев'ятого дня».
   
Декілька разів згадується село Неньковичі (інколи Няньковичі або Нюньковичі) в іншому середньовічному документі - «Ревізії пущ та переходів звіриних» Воловича. Після смерті князя Федора колишній володар Ненькович Олізар Дмитрович жаліється королеві Боні, що в нього та його брата Івана незаконно було забрано це село й віддане владиці Вассіану. А отримали Дмитровичі Неньковичі ще за часів правління князя Вітовта та Сигізмунда. 4 березня 1534 року  королева Бона велить розібрати скаргу Олізара.
     
Пізніше третьою частиною Ненькович володіє Михайло Тенюка. Йому подарував Олізар Дмитрович частину маєтку 27 червня 1545 року, а 13 лютого 1554 року віддає у володіння й Неньківський «дворець».
   
Так, із допомогою дослідження Олександра Грушевського, ми довідалися про багатовікову історію села Ненькович. А таких відкриттів було б набагато більше, якби вченому не заборонили продовжувати вивчення минувшини Полісся.
     
 Отже, нині описаному давньому документові вже більше 500 років.





Немає коментарів:

Дописати коментар