Про власників серницьких земель

Село Серники в уяві кожного читача асоціюється із прізвищем Полюхович. 

Дійсно, це особливий феномен в історії Полісся. Про те, що в деяких поліських селах проживало більшість людей з одним прізвищем, часто можна прочитати в історичних документах.

Але в давні часи власниками серницьких земель були й інші видатні особистості. Зокрема, в актах 1340 – 1506 років, що відносяться до історії Західної Росії, є запис, датований 1449 роком: «…подумавши есмо съ нашими князьми и паны, съ нашою вѣрною радою, даемъ и дали есмо пану Олизару Шиловичу, въ Луцкомъ повѣтѣ, Серники, а Любьче, а Гороховъ, а Губинъ, а Марковичи, а къ тому приселки....»

У третій книзі Литовської метрики опублікована така ж грамота на Серники, датована 24 червнем 1450 року. Щоправда, дається вказівка, що село це знаходиться в Мельницькій волості Луцького повіту. Тут же вміщена присяжна грамота Олізара Дмитровича на вірне служіння королю при утриманні Луцького замку. 

Деякі застереження відносно приналежності зарічненських Серник до Луцького повіту подає «Словник географічний Королівства Польського»: «У скарбу Даниловича під 1449 роком читаємо, що король Казимир Ягелончик віддає Серники разом з іншими маєтками в повіті Луцькім Олізару Шиловичу. Можна припустити, що це ті самі Серники на Пінщині».

Дослідник Роман Горошкевич на початку ХХ століття був переконаний, що в грамотах короля Казимира мова йшла про Серники Пінського повіту. Прослідкуємо інші давні документи. 

«Дворъ Серники по смерти Олизара Шиловича перешелъ во владѣніе великаго князя, который въ 1502 году записалъ его на вѣчность князю Андрею Сангушковичу и его потомкамъ», - записано в книзі М. Любавського «Областное деление и местное управление Литовско-Русского государства».

Згадуються Серники в описі меж села Іванчиці 1522 року. Князь Федір Ярославович дарує 2 дворища в Серниках художнику Навоші. Це відомий митець ХVІ століття: йому було доручено розписати замок пинського князя Федора Ярославича, Благовіщенську церкву в Супраслі. 

Білоруський дослідник Олександр Лозіцький написав про нього статтю «Навоша, маляр наш пінські». У 1525 році Бона підтверджує право на володіння землями Серник сину Навоші Михну, стверджуючи при цьому, щоб його потомки й надалі служили «службу малярську».

Королева в 1524 році пише підтверджувальну грамоту Івану та Сеньку Велятичам на володіння дворищем Махнович у Серниках, яке їм дарував князь Федір Ярославович. 

Цей давній рід мав земельні володіння у багатьох поліських селах, а у Велятичах (звідки й пішла назва роду) згодом буде організовано культурний центр Полісся, відомий як «Велятицький гурток». 

Тут працював над «Історією народу польського» Адам Нарушевич та його секретарі Матеуш Тукальський-Нелюбович та Фабіан Сакович. 

І лише в 1526 році дарчою грамотою Бона надає тут землі Лук’яну Полюху й дозволяє перейти від тяглої служби до військової. Отже, легенда про те, що Серники заснували Полюховичі, мабуть, недостовірна. 

Відзначені були Полюхи за сумлінність та активний захист королівських угідь від зазіхань волинського князя Чорторийського. 1537 року Бона Сфорца звільнила Полюховичів від сплати за півдворища та підтвердила статус їхнього шляхетства.

У 1551 році зафіксований запис про надання земель у Серниках Домановичам. У ХVІ столітті в Серниках було десятки землевласників із різними прізвищами. Під час обміру земель тут записано 4 дворища: Мисевичі (тримали Мисевичі, Ігнатович, Іванович, Ністкович, Юхнович, Мальцикович, Труханович, Мішутич), Велятичі (Зетковичі), Костюковичі (Костюковичі, Давидович, Іванович), Хилимоновичі (Хилимоновичі, Несторович). 2 волоки землі мав пінський війт Андрій Рощина. 

Друга половина дворища Білотковичі за листом королеви Бони належала Полюховичам. Ці бояри володіли й дворищем Полюхович. 

Цікаві топоніми Серник: Чисте болото, Детинець, Глинища, Приборець, Хвойнище, Гаті, Кроздина, Клинці, Хлівище, Колодниця, на Островці, на Прибоку, на Моравинцю, на Рудениці, на Веретенках, за Горою, у Рові, на Острові, у Голях, у Бору. 

Під час ознайомлення з топонімами цього села особливу цікавість у мене викликала назва урочища «Королівський дуб». Який же це король під ним відпочивав. Чи це він так розрісся пишно, що його назвали королівським?! 

Чимало сторінок історії цього села пов’язано із проживанням там євреїв. Вони оселилися тут у ХVІІ столітті. У 1882 – 1903 роках Серники були закриті для вільного поселення євреїв, у 1918 частини Директорії влаштували тут єврейські погроми. У «Єврейській енциклопедії» зазначено, що в Серниках народився єврейський поет та публіцист Яків Маринов. 

Цікавий опис осади Серники можна знайти у Юзефа Крашевського.

Я захоплююся тим, як представники роду Полюховичів вивчають своє родове коріння, часто заходжу на сторінку фамільного сайту Полюховичів. Нещодавно прочитала таке повідомлення: «Всі Полюховичі, які є по світу та в Серниках, взяли початок від Дмитра Полюховича, у якого було 6 синів». 

Цікаве й наступне твердження: «Грин, Богдан, Степан та Малець дали початок 4 віткам дворянського прізвища Полюховичів, а Сенько та Лук’ян померли без потомків». 

На фамільному сайті цієї родини розміщені унікальні документи: лист польського короля Яна ІІІ дворянам Серницьким Полюховичам 1680 року, гетьмана ВКЛ Яна Казимира 1690 року, депутатських зборів 1802 року, документ з підписом польського короля Михайла Корибута-Вишневецького та печаткою ВКЛ, список дворян Полюховичів, які отримали свої прізвища від прізвиськ, на 13 сторінках.