Сподня

Було́ теє в шисдъісє́тъіх роках, щи прі Хрущо́ви. В ба́тька з ма́тир’ю було́ нас дво́є съіні́в, а нищота́ була́ така́, що на́вить яку́сь дише́ву гану́чіну ни було́ за що́ купи́ти. 

Ма́ти була́ зда́тнъію до всього́, умі́ла роби́ти все́: і прє́сти, і тка́ти, і ши́ти, і вішіва́ти, і в’яза́ти – єк оде́жу, так і всилє́кі ґару́нки.

А в хазя́йстви було́ по́вно всє́кіх інструме́нтув: тернъіца, по́тись, по́так, вирста́ть (тка́цкій стано́к), бе́рда, чо́внъіки, со́тні циво́к, шве́йна маши́нка, всього́ я вжи́ й ни спо́мню – позабува́в.

В ха́ти були́ по́внъі кухрі́ поло́тьон: од то́нъінькіх, повібі́льванъіх до гру́бії мишкови́ни. А от фабри́чнъіх поло́тьон ни було́ нать за що́ купи́ти. Є́кось порва́ласа у ма́тира послє́дна робо́ча спо́дня, що в ї́ вона́ ка́жнъій де́нь ходи́ла. 

Що́ роби́ти? Гро́ший нима́є, одни́ї долги́, а грі́шни ті́ло тре́ чи́мся прікри́ти. Ма́ти риши́ла поши́ти спо́дню із просто́го полотна́: воно́ мі́цни, а єк покра́съіца, то й ни зна́ти бу́ди, що воно́ домотка́ни.

Ви́брала пудхо́жи полотно́, ви́кроїла, поши́ла і покраси́ла чо́рнъію кра́скою. Ну, і ста́ла помале́ньку розно́сьвати ту спо́дню.

Спе́рш бу́тто би нъіхто́ ни обраща́в вніма́нія, по́ки до спо́дні ни прідъіви́вса найбли́жчій сусі́д Кіри́ло, висилу́н і жарту́н ни в мі́ру:

 – На́сти, а в тибе́ що, сподни́ца з просто́го полотна́? 

– Да нє́, – застъіди́ласа ма́ти, – то полотна́ тако́го купи́ла.

– Купи́ла! В ку́хри! Ну й пріду́мала! Про́ста спо́дня!

І почали́са насмє́шки і глу́м. Ті́льки вона́ з ха́ти пока́жица, а Кіри́ло:

– До́брій де́нь, про́ста спо́дня!

Подо́їть ма́ти коро́ву, іде́ до ха́ти (а од ха́ти до хли́ва було́ дале́ко), а Кіри́ло ужи співа́є: 

– Про́ста спо́дня пошла́, молочко́ понисла́, бу́ди ка́шку вари́ти, дито́к корми́ти!

На ма́тиріни го́ри, на́ши подві́р’є мижова́ло з колхо́знъім дворо́м, і всі́ ге́тъі Кіри́лові жє́рти було́ чу́ти на брига́ди. 

Али чого́сь На́сьціна про́ста спо́дня нъіко́го ни заинтирисова́ла. Ті́льки па́ру бабе́й про́бовали понасмиха́тъіса з ма́тира, али щось ху́тко і вони́ осі́ли. 

А ма́ти все́-таки́ ве́льми застъіди́ласа і обі́дъіласа. Вона́ пириста́ла наклада́ти ту спо́дню, і є́кось стягла́са на но́ву, "фабри́чну". А ту́, домотка́ну, то́жи ни ви́кінула, а наклада́ла її́, єк копа́ла карто́пли. 

Та спо́дня була́ ве́льми мі́цна і наді́йна, і служи́ла її щи ни оде́н рі́к.

Використано матеріали сайту http://ok.ru/nobelnobly/photos