Пози́ка

Я тому́ Мікола́йови бі́льш зро́ду горі́лки ни пози́чу. Прійшо́в є́кось до мине́, про́съіть;

- На́сти, пози́ч горі́лки, я ско́ро бу́ду гна́ти, то одда́м.

 Я́, бі до́брій ду́ринь, і пози́чіла плє́шку.

А гето-во́ па́ру дні́в наза́д, захо́дъіть до мине́ в ха́ту:

- На́сти, сто гра́м ви́піти хо́чиш?

- Спасі́бо-г, Мікола́йку, я ни хо́чу.

- Ну, то зо мно́ю ля компа́нії, хоть по́рцію поню́хай.

- Ну, єк зара́ді компа́нії… 

Поста́віла я на сті́л огуркі́в соло́нъіх, са́ла нарі́зала, конце́рву одкри́ла, хлі́ба вкро́їла… Сі́ли за сті́л. То я́ мо' грам п'ядъісє́т ви́піла, а він всю́ ту плє́шку і ви́трубів. Розчірвоні́вса, висе́лъій таки́й… 

- Мікола́йку, а коли́ ж ти мні мій до́лг ве́рниш? – піта́ю.

- Так ге́то ж він і є́, ти його́ п'є́ш, – ка́жи мині́.

 Ни́ц я йому́ ни сказа́ла, розъійшли́са ми́рно, по-лю́дску, али єк він ще́ раз при́йди до мине́ за таке́ю пози́кою – смоли́ я йому да́м, а ни горі́лки.

Використано матеріали сайту http://ok.ru/nobelnobly/photos