Старий і Смерть

Пойшо́в старе́нькій дидо́к у ліс по дро́ва. Назбіра́в сухи́х гольлє́й, нав'яза́в в'є́зку. Хоті́в на пле́чи взє́ти, а в кре́жох щось єк стре́лъіть!

Таки́й біль, єк бу́ттоби хто коло́м по кре́жох валну́в, аж спаріжо́вало всього́.
Ки́нув він ту в'є́зку, запла́кав і ка́жи прі́сплач: "Ох, і де́ вжи та сме́рть хо́дъіть!"

А смерть ту́т єк ту́т, за пличи́ма: "Я ту́т, ді́ду, чого́ ти зва́в мине́?"

Поба́чів дід Сме́рть, зальокоті́в з пирилє́ку, али ви́ду ни пода́в, що зляка́вса, і сказа́в: "Пудда́й мні в'є́зку на пле́чи!"