Історична присяга 20 червня 1657 року: "Обіцяємо, що ніколи не будем думати ані про зраду, ані про розірвання злуки нашої з Військом Запорозьким"
Подається за книгою В'ячеслава Липинського «Україна на переломі. 1657—1659». (Відень, 1920. — С. 11—17).
Присяга їх милостивих панів шляхти пінської, дана гетьману Богдану Хмельницькому 20 червня 1657 року
Во ім’я Пресвятої Тройці, Отця, Сина і Святого Духа. Амінь.
Великі війни з двояким бувають для кожної держави допущені наслідком. Або для повнішого і безпечнішого потім, на довгі людські літа, миру,— або для остаточного в заїлості і непокірності занапащення та ізкорінення.
Дізнало такого допусту на собі й Велике князівство Литовське, котре, руйноване ріжними військами, ледве одплакалось від остаточного знищення, даючи тим міру своїм гріхам і покутуючи гірко за їх число велике. Особливо в тім загальнім пожарищі покараний був повіт Пінський.
Порадившись між собою, щоби запобігти близькій і вже над людьми видимій Божій карі, через висланих з-поміж себе честі достойних людей такий обговорили з Його Милістю Паном Гетьманом Запорозьким і всім Військом союз, який,скріпивши присягою, тими словами заключать:
Ми, Лукаш Єльський, маршалок, Адам Спитек Бжеський, стольник, урядники повіту Пінського, яко прислані посли своїм і всієї братії (шляхти) повіту нашого іменем присягаємо Богу, в Тройці Святій Єдиному, Найсвятішій Матері Божій і всім Святим, згідно з обрядом і наукою віри нашої, нам через Апостолів даної і нами визнаваної — що то все, що ми з Й. М. П. Гетьманом Військ Запорозьких від імені і по дорученню всієї братії постановили, відносно вічного і нерозривного союзу — ми самі й ті, котрих іменем ті речі становимо, здержимо у всіх до нашого союзу належних умовах та пунктах і потомки наші — під обов’язком присяги, тепер нами даної, — здержати будуть повинні.
Обіцяєм, що ніколи не будем думати ані про зраду, ані про розірвання злуки нашої з Військом Запорозьким.
Не будем також таємно під’юджувати проти нього ніяких сторонніх ворогів, ані входити з ними, на шкоду того Війська, в ніякі порозуміння.
Натомість проти всяких його ворогів — хоч би й найближчих нам — ми разом з тим Військом стояти будемо, не вимовляючись близьким родством з ними. До того, всієї братії іменем, зобов’язуємось про всякі ворожі заходи проти Війська Запорозького, які б нам на нашім погряниччю стали відомі, завчасу повідомляти і про все, що на шкоду Україні й всьому Війську мало б готовитись, маємо перестерігати, ні в чим вірності союзницької не порушуючи.
Віри як Православної Грецької, так і Римської Католицької свобід і границь наших обопільних — коли б хто з ворогів на них наступати мав — одностайно з Військом нашим Запорозьким ми й нащадки наші боронити будемо.
Старшинства, уряди й зверхності, так земські, як і військові, з рук Й. М. Пана Гетьмана Запорозького одержувати маємо. Одначе ті уряди, які здавна були виборні, так само будуть вільно всією шляхтою повіту Пінського вибиратись, але затвердження їх по виборі у Й. Милості просити будем зобов’язані.
Так само уряди й власті військові — у Війську, коли тільки того треба, будучи — від його ж самого одержувати маємо, і повинні ми ждати приказу чи його самого, чи того, кого він над урядами нашими військовими захоче мати начальником.
І нікому, без його відома, самі не можем об’являти війни ані нападів робити на чужі краї, без його на те дозволу, важитись ви не повинні.
Через нього (Гетьмана), Царю Й. Милості, при Війську Запорозькім маємо вважати себе в вічнім підданстві, нічого неприятелям царським не дораджуючи ані їм явною чи таємною піддержкою не помагаючи.
Позаяк нас Й. М. Пан Гетьман заховав при давніх, даних нам Королями Польськими, правах, прероґативах, вільностях, судах і зверхностях, так ленних, як і доживотних здавна наданих, ні в чим їх ваги не нарушаючи — за винятком одібрання королівщин свіжо наданих і до Пінського староства належних, і умови, що надання доживотні по смерті особи, що на них має право, до Пінського староства мають бути прилучені — то і ми, яку мали для попередніх Панів наших (Королів Польських), таку ж і для Й. М. Пана Гетьмана теперішнього і будучих, і для всього Війська Запорозького приязнь і зичливість ми і нащадки наші заховаємо, в часах щастя та нещастя взаємно і непорушне на віки вічні заховати будем повинні, не йдучи за чужими лукавими листами та намовами.
Навпаки, коли б ми знали о таких, сусідніх з нами, краях польських та литовських, котрі вперто не хочуть пристати до союзу й злуки з Й. М. П. Гетьманом і всім Військом Запорозьким, то ми обіцяєм їx нашою намовою від тієї упертості одводити, пильнуючи того, чого союз наш взаємний з Військом Запорозьким вимагає.
Надто у всім тільки від Й. М. Пана Гетьмана Запорозького, тепер і на потім будучого, маємо заховати залежність, ніяких урядів собі, помимо Його волі, не присвоюючи. Тобто ані соймиків скликувати, ані стягання хоругв задумувати, без особливого від Й. М. Пана Гетьмана оповіщення ми не повинні, хіба б в наглій і гарячій пригоді.
Унію і всякі інші чужі віри, нам і Війську Запорозькому противні й неприязні, ізкоріняти одностайно ми зо, всією братією нашою повинні, не бажаючи для тих душам християнським зараз в повіті нашім місця і принади.
Наколи б одначе хто з осіб духовних (уніатів), повершувши до належного Митрополиту Київському послушенства, дістав від Митрополита свідоцтво про спокутування за своє відступництво і коли б за його гаряче духовенство просило, то для такого буде мати Й. М. Пан Гетьман свою панську увагу.
Врешті всі обов’язки, союзові присущі, хоч би тут про них і не згадалося, виконати обопільно й заховати ми повинні вічно. Так нам поможи, Господи Боже і невинна Мука Господа Христа.
А по виконанню присяги пойменовані Й. М. посли — Й. М. пан Лукаш Єльський маршалок, пан Адам Спитек Бжеський стольник повіту Пінського з братією нашою на той час будучою, для більшого ґрунтовного забезпечення союзу при печатках своїх руками власними підписалися, обіцюючи, що те саме всі Й. М. панове шляхта Пінська не зволікаючи учинити мають.
Діялось в Чигрині д. 20 червня 1657 року.
Немає коментарів:
Дописати коментар