Важливе місце у художній спадщині польської письменниці Ванди Василевської посідає трилогія «Пісні над водами».
Першу її частину – роман «Полум’я на болотах» – письменниця закінчила писати у 1939 році у Варшаві, другу – роман «Зорі в озері» – в 1941 році у Львові, третю – роман «Ріки палають» – у 1951 році в Києві.
Незвичайна доля перших двох книг. Рукопис роману «Полум’я на болотах», відданий для публікації у Варшаві в 1931 році, був переданий друзями письменниці у Львів уже після падіння польської буржуазної держави та надрукований у 1940 році.
Рукопис «Зір в озері» під час фашистської окупації було заховано в одному з Львівських підвалів, а знайдено аж через чотири роки. Його опубліковано в 1946 році.
Перша частина трилогії відтворює життя і боротьбу українського селянства загарбаної в 1920 році білополяками Волині проти соціального і національного гноблення.
«Історія національних меншостей у Польщі в період між двома війнами, - констатує письменниця, - це суцільне плетиво кривди, утиску і переслідувань. До «нормальної» експлуатації, якої зазнавав польський селянин, до «нормальних» селянських злиднів та лиха тут долучалося ще й національне гноблення. Тут панували сваволя поліції, нескінченні судові вироки, катування під час слідства. Села, де жили поспіль українці і білоруси, були найбідніші в усій Польщі».
Осадництво було чи не найбільшим лихим для західноукраїнського села. Уряд давав тут земельні наділи відставним військовим. Це були офіцери, які мали стати тут центром полонізації, опорою уряду, помічниками поліції, символом могутньої сили.
Ванда Василевська у своїй «Автобіографії» згадує, що життя Західного Полісся та Волині, незважаючи на те, що вони розташовані недалеко від польської столиці, громадськості відоме дуже мало: до неї долинав звідси лише відгомін «пацифікацій», дим спалювальних сіл та скирт хліба.
У романі «Полум’я на болотах» письменниця прагне головну увагу зосередити на антигуманності самої системи управління, на антиприродності будь-якого гноблення.
Немає коментарів:
Дописати коментар