«Морочне стоїть у самій глушині Полісся, між Прип’яттю та її лівою притокою Стоходом… Це велике старе село з кривими дерев’яними будівлями, які підпирають одна другу, із великими гніздами лелек на дахах і скрипучими колодязьними журавлями на середині єдиної вузької вулиці.
Чорні від дощів та вічних болотніх туманів дранкові дахи хат і сараїв майже злилися один з одним, і лелеки по-царськи походжали із кінця в кінець села. Ні садочка, ні палісадника.
На все село красується одна-єдина груша із засохлою верхівкою. Зате ледве чи не перед кожним двором зловіщо, як віселиця, чорніє високий дерев’яний хрест, увішаний любовно вишитими рушниками та фартухами.
Бідно й тісно живуть морочляни. Та що ж робити? Все тут належить ясновельможному графу Жестовському, почесному члену польського сейму.
За кожний кусок сінокосу чи землі на болоті треба було платити пану чи відробляти. А ще в паперах написано, що тепер пана Казимира Жестовського слід величати ясним паном та ще й графом.
Із часом багато селян стали боржниками ясного пана. А згодом борги, як болотна трясовина, засмоктали все село».
Цими словами розпочинається роман російського письменника Андрія Дугінця «Стохід».
Книгу можна прочитати на сайті: litmir.me/bd?b=167356
Книгу можна прочитати на сайті: litmir.me/bd?b=167356
Немає коментарів:
Дописати коментар