понеділок, 4 травня 2015 р.

Ванда Василевська про долю національних меншин у Польщі


Чому польська письменниця Ванда Василевська їхала так далеко, у глибинку Полісся? Що її там вабило?

Що хотіла вона там побачити?
Відповідь на ці запитання знаходимо в її "Автобіографії": "Історія національних меншостей у Польщі в період між двома війнами – це суцільне плетиво кривди, утиску й переслідувань. До «нормальної» експлуатації, якої зазнавав польський селянин, до «нормальних» селянських злиднів та лиха тут долучалося ще й національне гноблення.

Цілковита сваволя поліції, нескінченні судові вироки, катування під час слідства стали на «кресах» щоденним явищем. І водночас села, де жили поспіль українці та білоруси, були найбідніші в усій країні - ота сама горезвісна «Польща Б», занехаяна, віддана напризволяще місцевій адміністрацій й спритним підприємцям, на визиск поміщикам та осадникам, що переходили усі межі.

Розташовані неподалік од польської столиці, Полісся й Волинь здавалися якоюсь далекою, незнаною землею. До громадськості Польщі долинав звідси лише відгомін «пацифікації», дим спалюваних сіл та скирт хліба, короткі звіти про непослух селян, з вироками, тяжчими, ніж в усіх інших місцевостях Польщі".

Із розповідей старожилів ми знаємо, що такі страшні вироки, як страта, судилися і двом нашим односельцям.

Зрозуміло, що «за кордоном прогресивна інтелігенція вряди-годи протестували проти білого терору в Польщі, знала про те, що діється на цих землях, набагато більше, ніж знав пересічний поляк, відрізаний від правдивої інформації цензурою, дезорієнтований брехнею проданої преси».

Будучи представницею прогресивної інтелігенції Польщі, Ванда Василевська хотіла вочевидь побачити те, що діється на землях Волині і Польщі.



Немає коментарів:

Дописати коментар