Репатріація зарічненців після Другої світової війни: долі людські

Картка остарбайтерки Чернякович Анни

З історичних джерел відомо, що у фашистській Німеччині восени 1941 року назріла криза робочої сили в промисловості та сільському господарстві. Тоді за ініціативою Германа Герінга була розроблена програма залучення до роботи на заводах і фермерських господарствах людей із захоплених Німеччиною територій Східної Європи. Першими такими працівниками стали військовополонені. 

Завезена з-за кордону робоча сила поділялась на декілька категорій за територіальним принципом, найнижчою з яких були «остарбайтери» — працівники зі сходу. Вони працювали 12 годин на добу 6 днів на тиждень, отримували близько 30% заробітної плати німецьких робітників, частина з якої йшла як оплата за харчування та житло. Вони були змушені носити спеціальний нагрудний знак з надписом «OST», що ідентифікував їх як приїжджих зі сходу, і в ряді випадків жити у спеціальних таборах під охороною. За спробу втечі остарбайтери каралися смертю або ув’язненням у концтаборі.

Картка остарбайтера Цезаря Івана

По-різному складалися долі наших краян, які потрапляли на примусові роботи в Німеччину. На сайті Державного архіву Рівненської області можна переглянути 15 фільтраційних справ та протоколів допитів жителів села Нобля: Шкльоди Антоніни Йосипівни, Ходневича Івана Артемовича, Куликовича Олександра Олексійовича, Куликовича Олексія Олексійовича, Віднічук Антоніни Романівни, Богдановича Івана Стапановича, Чернякович Анни та Ольги Климівних, Гуринович Ольги Романівни, Цесар Уляни Артемівни, Цесарів Івана та Михайла Артемовичів, Кричкевича Павла Гнатовича, Криневича Івана Омеляновича, Проневич Єфросинії Калістратівни.

Німецький паспорт Цезар Уляни

Цікавий запис 27 липня 1945 року в справі Богдановича Івана Степановича: проживаючи на окупованій території, він був заарештований «за відмову вступити у власівську армію», а далі був відправлений на роботи в Німеччину.

Деякі жителі Нобля потрапили на примусові роботи із фронту. Куликович Олексій Олексійовичі був призваний у польську армію в 1938 році й потрапив у полон, працював на лісопильному заводі, а потім був переведений на роботу до німецького фермера в село Фрізберг. Криневич Іван Омелянович теж із 1938 року служив у польський армії, а 18 вересня 1939 року – полон і примусові роботи. Кричкевич Павло Гнатович осінню 1939 року потрапив у полон під Варшавою, а потім був відправлений у Німеччину.

Частину жителів Нобля було вивезено за списками ще в 1942 році. У справі Гуринович Ольги Романівни записане її свідчення, що 20 травня 1942 року про це повідомив на зборах староста Нобельської сільуправи, яка діяла в часи німецької окупації. Проневич Єфросинія Калістратівна свідчила, що староста наказав збирати дуже швидко, «інакше голих із будинків будуть виганяти, а хто не поїде, сім’ї їхні будуть розстріляні».

Ходневич Іван Артемович та Куликович Олександр Олексійович були мобілізовані в Німеччину в 1944 році. У фільтраційній справі Олександра Куликовича записано: «Ніяких компроментуючих матеріалів не встановлено. Постановили вважати його перевіреним, а фільтраційну справу здати в архів 1-го Спецвідділу УМВС».

Що відбувалося на нобельському хуторі Битень, записано у справах двох родин: Клима Черняковича та Артема Цесаря. У родині Черняковичів забрали дочок Анну та Ольгу. Із їхніх розповідей стало відомо, що в березні 1944 року німці прибули на хутір, оточили його. Забрали дівчат і повезли спочатку на хутір Дуброжин, далі - в Прикладники, а тоді – в село Дубоє, звідки доставили бранців до Пінська.

Документ Чернякович Ольги

Детальніше про події того дня розповіли сини Артема Цесаря. У документах ДАРО 1919 року є інформація, що Артем Цесар був замісником солтиса Нобля. Ось свідчення Цесаря Михайла Артемовича, 1923 року народження: «До нас на хутір часто приходили за продуктами партизани. А вночі 9 квітня 1944 року на хуторі з’явилися німці та поліцаї. Вони оточили його з усіх сторін, так що втекти було неможливо. А тоді якраз партизани йшли по молоко. 

Німецький патруль їх помітив, почалася перестрілка. Німці зв’язали всю нашу сім’ю – 4 чоловіки: батька, мене, сестру Уляну та брата Івана. Відправили в місто Пінськ, там у таборі ми перебували чотири дні. А потім повезли в Німеччину. Я ще дома був хворий, і тут захворів на тиф. І мене відправили в лікарню. Лікувався цілий місяць, а тоді мене відвезли до батька, який працював на ливарному заводі. Там виготовляли прилади для авіації та суден. Там працював до 14 квітня 1945 року. Нас звільнили американські війська. На їхній території ми жили до 20 квітня, а потім нас передали Червоній армії й відправили у фільтраційний табір. Там двічі допитували, видали документи й відправили за місцем проживання».

Документ Цезар Уляни

Такі ж свідчення надав і його брат Цесар Іван Артемович. Він теж працював разом із батьком на заводі. Тобто троє чоловіків родини Цесарів працювали разом на заводі в місті Ерфурт. В їхніх анкентих даних вказано, що вони селяни-середняки, хоч у більшості зарічненських остарбайтерів записано «селянин-бідняк». Уляна Артемівна Цесар, 1917 року народження, після приїзду в Німеччину теж захворіла. Лікувалася цілий місяць травень, а потім була відправлена на завод, де працювали її батько та брати. 

Чернякович Анна Климівна, 1927 року народження, працювала на заводі по виготовленню запчастин до радіостанцій: «Жили ми в таборі №22 міста Гера. На роботу й з роботи водили під охороною». У фільтраційній справі Анни Климівни вміщено багато її документів. Серед них довідка із перевірочно-фільтраційного табору, видана 14 липня 1945 року. Дійсна вона була до 30 липня 1945 року, але «видом на жительство» не могла слугувати. Після 30 липня Анна мала отримати новий документ уже за місцем проживання.

Документ Чернякович Ольги

Ольга Климівна Чернякович, 1925 року народження, була опитана 28 лютого 1946 року. Вона свідчила, що теж працювала в місті Гера на заводі по виготовленню запчастин до радіостанцій. Отож дві сестри були на примусових роботах у Німеччині разом.

Чернякович Ольга Дем'янівна (довоєнне фото) 

Історію життя нобельської остарбайтерки Чернякович Ольги Дем’янівни повідала її внучка Раїса Полівко із села Любинь. Сім’я Черняковича Дем’яна жила на нобельському хуторі Битень. По-місцевому його назва звучить як «Битьон». 

У сповідних відомостях Нобельської Преображенської церкви за 1923-1932 роки на цьому хуторі було записано три родини Черняковичів: Степана Омеляновича, Дем’яна Степановича та Семена Степановича. Дем’ян – син Степана та Пелагеї, уродженої Проневич. Його дружиною була Улянія Артемівна, уроджена Ходневич. Їхні діти: Марія (1920), Пелагея (1922), Ольга (1923), Степан (1925), Володимир (1927 – помер у 1935 році), Гнат (1928), Яків (1930 – помер у віці 1 місяць), Павло (1931), Катерина (1934), Володимир (1936), Євгенія (1938 – померла у віці 3 місяці).

Коли німці прийшли на хутір Битень, вони разом з іншими забрали й Ольгу Дем’янівну. Дев’ять місяців вона працювала в Магдебурзі. Сім’я Дем’яна була заможною, тому батько звернувся до тодішньої місцевої влади, аби повернути дочку додому. І йому це вдалося: Ольга приїхала назад у Нобель. 

А після того, як німців було вигнано з нашої землі, дівчину заарештували. В архівах СБУ зберігається її справа. Відомості про це вміщені в дев’ятій книзі «Реабілітовані історією. Рівненська область». Це видання стало можливим після ухвалення 9 квітня 2015 року Верховною Радою України Закону України № 316-VІІІ «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». Тоді було опрацьовано архівно-кримінальні справи на репресованих осіб, що продовжували перебувати на оперативному обліку МВС України. Прийняття цього Закону уможливило оприлюднення інформації про реабілітованих осіб з цього фонду в рамках проекту «Реабілітовані історією».

Ось які дані тут записано: «Чернякович Ольга Дем’янівна, 1923 р. н., с. Нобель Зарічненського р-ну. Українка, неписьменна, селянка. Прож. с. Нобель Зарічненського р-ну. Заарешт. 10 травня 1944 р. Обвинувач. за ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР. Засудж. ВТ військ НКВС Рівненської обл. 11 грудня 1944 р. на 10 р. ВТТ і 5 р. позбавлення прав з конфіскацією майна. Звільн. 6 лютого 1954 р. Реабіл. висновком прокуратури Рівненської обл. від 30 грудня 1992 р. (СБУ, 11098)».

Покарання Ольга відбувала в Пермській області. Разом з іншими жінками валила ліс. Не жіноча то була робота. Важко захворіла. Її вже вважали мертвою. Але серед засуджених був медик із Рівненщини, який приклав до її рота дзеркало й побачив, що дівчина ще жива. Після хвороби її перевели на легші роботи. Так і вижила. Повернулася додому через 10 років. Працювала в місцевому колгоспі. Прожила більше 97 років. Усе життя боялася розповідати рідним, що з нею сталося. Не хотіла, аби ці спогади не принесли родині нових випробувань. 

Ольга Дем'янівна після повернення додому (фото після таборів)

А в 1992 році Чернякович Ольга Дем’янівна висновком прокуратури Рівненської області була реабілітована. Тільки через десятиліття прокуратура визнала, що в її діях не було складу злочину. У 1995 році їй видали посвідчення реабілітованої особи. 

Ось яка важка доля дісталася жительці села Нобля та й іншим його мешканцям-остарбайтерам.

Кожен, хто цікавиться історією свого краю та історією своєї родини, може зайти на сайт «Інформація репресивних органів 1917-1991» і знайти справу, яка його цікавить.