Любинський хутір Карповичі

Родина Барабашів із хутора Любинь

Загадкове це село – Любинь. Ніяк не можу упорядкувати знайдені про нього матеріали, бо ще дуже багато незрозумілого. Назва Любинь згадується в писцевих книгах 16 століття: у писцевій книзі Хвальчевського серед урочищ дворища Олисеєвичі села Задовжа, а в писцевій книзі Войни – серед урочищ дворища Неліповщина цього ж села. Назва тоді звучала як «Любыни». Було тут і урочище Лядо на Любині.

На топографічній карті Фітінгофа 1846 року п'ять разів записано назву "Любин": село, маєток, два фільварки та застінок. 

На польській військово-топографічній карті 1903 та 1910 років позначення інші: село Любинь із 38 дворами, хутори Жирин, Карповича, Репецького, Любо-Поле Борейши. Близько до Храпина ще тричі записано Любинські хутори.

Довго-довго довелося шукати ревізькі казки Любиня. І не дивно. Найчастіше село належало одному поміщикові й мало одну ревізьку казку. А в Любині 1834 року було складено аж 10 казок! І було 10 різних власників.

Сьогодні розповідь про хутір Карповичі. Спікувалася з його жителями, запитувала, чому ж хутір мав таку назву. Не відали… А я ось знаю. І друзям своїм сьогодні розповім.

При Російській імперії складалися ревізькі казки, куди поміщики записували своїх селян-кріпаків. Це був основний документ перепису податного люду (селян, міщан), що фіксували зміни у складі сімей між ревізіями.

В одній із ревізьких казок Любиня 1834 року власником частини земель записаний поміщик Карпович Петро Антонович. Він мав у власності одну-єдину родину кріпаків померлого Мойсея Юшкевича. Тут були син Павло з дружиною Параскевією, їхні діти – Уляна, Єфросинія; син Омелян з дружиною Уляною та їхній син Талімон. Усього 7 чоловік.

Були Карповичі римо-католиками. У метричній книзі народжень і хрещень Любешівського римо-католицького костелу 26 листопада 1858 року зареєстроване хрещення Юзефа Карповича. Його мати - Розалія Карпович із застінка Любиня. Хлопчика хрестив селянин Юзеф Крацевич, Анастасія Репецька та Микола Борейша.

10 лютого 1859 року в цьому ж костелі хрестили близнят Миколу та Вікторію Карповичів. Вони народилися в застінку Любині 22 жовтня 1858 року. Їхні батьки – Адам і Катерина (дівоче прізвище Савицька) Карповичі. Хрещеними батьками були вільний хлібороб Андрій Репецький та дівиця Елеонора Борешанка. Отже, кумами Карповичі брали своїх хутірських сусідів – Борейші та Репецьких.

У ревізькій казці Йосипа Карповича вміщено «объявленіе», у якому йде мова про те, що документ складено у двох екземплярах про «три чоловічої й чотири жіночої статі селянські душі», які належать до частини маєтку Любиня. Таким було рішення Кухчанського ексдивізорсько-таксаторського суду 27 квітня 1828 року. Сам Карпович був грамотним, він власноруч підписав цей документ.

Ексдивізорсько-таксаторські суди (засновані в 1726 р.) - це спеціальні судові органи у Великому князівстві Литовському та Російській імперії (до першої третини XIX ст.), що займалися справами неспроможних боржників. Вони здійснювали оцінку (таксацію) та поділ рухомого/нерухомого майна між кредиторами, діючи в міру необхідності. Такий суд відбувся 27 квітня 1828 року в селі Кухче.

До цього землі Любиня належали поміщикові Апполінарію Орді. У його власності були й села Кухче та Кутин. Напевне, у поміщика були несплачені борги, тому й приїхали представники суду в Кухче, де й прийняли рішення про вилучення його земель і селян.

Цього ж дня, 27 квітня 1828 року, цей же суд визнав іншу частину Любиня поміщика Апполінарія Орди власністю землеміра Петра Чеховського. Той перепродав цю землю із селянами Гнатові Ієржеховичу.

Михайло Демчук та В'ячеслав Барабаш із хутора Карповичі

Розділяє хутір Карповичі та село Любинь річка Веселуха. Поруч був хутір Жирин. Здавна в Карповичах жили родини Барабашів, Бартишевичів, Троневичів та Репецьких. 

Жителі хутора Микола Барташевич, Ганна Барташевич та Анастасія Троневич

Раніше там було до 20 хат. На землях цього хутора донині стоять будинки. 

Дехто називав це поселення селом КарповичІ. Зрозуміло, що назва його походить від імені першого власника. 

Представлені фото орієнтовно 1962 року.

Так досліджено історію ще одного поліського хутора…