Цінності людського буття в творчості білоруського поета Сергія Граховського: мати - ангел-охоронець поета (Тумаш В. М., Барановська Катерина Іванівна)

Особливою щирістю зігріті поезії білоруського класика про матір. Їй присвячені вірші «Маці не спіць», «Усё ад маці», «Высокае імя», «З матчынага ліста», «Прыснілася маці», «Рукі», «Праводзіны». 

Основний зміст присвят матері – запізнілий докір сина й визначення провини перед найближчою людиною.

Читаючи їх, відчуваєш стриманість сина у відносинах із матір’ю. У поезії «Початок дороги» автор розповідає, як мати вперше проводжала його в дорогу. 

Донині він завжди бачив її лише в праці: то вона стеле льон, то місить удосвіта хліб у діжі. 

Присутність матері у своїй долі він відчував завжди. ЇЇ образ стає ангелом-охоронцем у житті поета. Навіть там, на засланні, він відчував її підтримку. У книзі «Круги надії» є вислів: «Сниться й сниться мати». 

Реальне й уявне тут поєднуються: мати приходить до сина, дивиться на нього скорботними очима й каже, що в тривожні роки спокутувала його вину разом із ним. Оберігаючи спокій сина, ходить скрізь поруч. Автор роздумує, що, мабуть, матір і на тому світі не має спокою. 

Неперевершеною за емоційною силою впливу є поема «Безсмертники», де поет прославляє Матір, її любов та пам’ять про синів, що загинули на війні. Вона йде від обеліска до обеліска, надіючись знайти там ім’я сина. Щоразу несе із собою безсмертники як символ безсмертя та вічної пам’яті. 

Нам відомо, що в роки Другої світової війни Білорусь, як і Україна, втратила багато своїх дочок і синів. Майже кожна родина похоронила рідних. Тому таким близьким і зрозумілим стає для нас образ цієї жінки, яка концентрує в собі кращі риси всіх матерів, їхній протест та надії, спрямовані проти війни. 

У поемі виведено й інший образ – скульптора, цікавої людини й талановитого митця. Зустрівшись із жінкою, він зрозумів її душевний біль, важкий шлях пошуків, незгасну пам’мять про сина й вирішив увіковічнити постать Матері на братській могилі. 

Цим епізодом поет стверджує, що обов’язок кожного митця - віддати любов, повагу й шану жінці-матері, її громадянському й материнському подвигові.

Від матері Граховський узяв особливу філософію життя: жити – значить творити добро. «Людина при народженні запрограмована на добре, світле», - навчала вона сина. І доброта, і світло, і щедрість душі, які виникають із його творів, – усе від Матері. 

Ось що розповідає дочка Сергія Граховського Тетяна: «Бабуся була малописьменна, але мудра, добра й дуже працьовита жінка. Син став сенсом її життя: йому - уся любов, весь клопіт.

Світло материнського серця яскравіше від тисячі ламп. Біль від її передчасної втрати не зникав у серці батька все його життя. 

І як же жорстоко повелася із Граховським доля: після війни він навіть не зміг знайти могили неньки. Про це розповідає в поезії «Разом із матір’ю».