Куркульські господарства Зарічненщини 1947 року

Хутір Піщаниця 

На Поліссі не було поширеним в ужитку слово «куркуль». Принаймні, я в дитинстві його не чула. Заможних людей у нас називали «багатирами». І хоч селяни не використовували слово «куркуль» у повсякденному мовленні, в офіційних документах воно фігурувало.

Вивчаючи скарги післявоєнних років, дізналася, що такі списки куркулів складалися ще в 1939-1940 роках. Шоломіцький Антон із хутора Коник пише, що його господарство було занесене до куркульських ще в 1940 році. Жаль, архівних документів того часу не вдалося відшукати. Дивні речі тоді відбувалися. Жителька Мутвиці Корнійчук Єва в 1948 році вже повернулася додому «з виселки». Її з чоловіком виселили в 1939 році, бо вони тримали в Мутвиці бакалійну лавку. Жінка вимагала повернути забране житло, її прохання задовольнили. А от Апончук Ганні з Млинка відповіли: «Ваша сім’я в 1939 році була репресована, а все майно перейшло до держфонду. Після війни дім було передано під школу, тому повернути його не можна».

Земельні громади Зарічненщини

Був у житті нашого краю період, коли в селах організовувалися земельні громади. Ще до війни в багатьох селах Зарічненщини були створені колгоспи, після війни їх відновлювали. Але водночас у сільських радах проводилися засідання, на яких селян об’єднували у земельні громади.

Інформація з мережі. За постановою Раднаркому УРСР у травні 1945 року радянська влада почала масово створювати в селах західних областей України земельні громади. Формально вони об'єднували селян для допомоги безкінним господарствам, вдовам та інвалідам війни під час польових робіт. А ще - здійснювали облік безгосподарних, фондових земель та впорядковували використання пасовиськ.

Велика історія маленького села Новосілля

                               

Ота таємниця мого села, що було Левінчою й стало Новосіллям, не дає мені спокою. І вже давно. Коли вивчала документи ХVІ століття, упевнена була, що дворище Половинчичі, яке належало до села Кухче, - це моя Левонча. Сумнів був у тому, що дворище належало не до Храпина. А в доступних мені джерелах воно значилося власністю храпинського поміщика Ридзевського.

Вивчала нові й нові документи. Й ось мої достотні твердження з історії мого села. Багато інформації взято із писцевих книг ХVІ століття Хвальчевського та Войни. Половинчичі і при першій, і при другій помірі належали до села Кухче. Наявність кореня –лов- у назві цього дворища свідчить про те, що біля нього організовувалися лови.