Подібні історії дійсно шокуючі, але, як не дивно, трапляються частіше, ніж це прогнозують усілякі закони теорії ймовірностей. Наприклад, ми з батьком у вагоні поїзда Брест-Київ зустріли полковника, який в 1941 році у званні лейтенанта, намагаючись вийти з оточення з групкою солдатів, забрів у подвір'я мого дідуся й бабусі в Ноблі..
Бабуся не тільки нагодувала їх, а й дала їм кучу старої одежі, щоб переодяглися. Тоді ще ці солдати на гірці, де зараз знаходиться льох, палили якісь документи.
Моєму батькові тоді було дванадцять років, його братові Роману - дев'ять, і вони добре пам'ятали ту історію. А цей полковник їх теж добре запам'ятав.
А проявилася ця історія зі слів полковника, який розповідав її своєму попутнику, а ми з батьком якраз і нарвалися в купе під час цієї розповіді. І коли батько плавно, ненав'язливо, вставив декілька своїх ремарок, зрозумілих тільки для них двох, у купе був чи то шок, чи ефект вибухлої бомби - настільки вся ця реальність здавалась неймовірною.
А далі ми вчотирьох пили коньяк і ще щось, чим полковник нас щедро пригощав, і говорили, говорили, говорили... Жаль, тоді не було ні смартфонів, ні навіть простенького фотоапарата, щоб зафіксувати ту подію.
А з оточення вони тоді не вийшли - це й зрозуміло. Прибилися до якогось партизанського загону, пару зим перекантувалися по лісах, а при поверненні фронту вернулись в діючу армію.
А наш попутник - тодішній лейтенант - своє подальше життя пов'язав з армією, дослужився до полковника, але генералом не став.
Ото така неймовірна історія...
Доброго часу доби. Навіть не можу уявити Ваші емоції в ту!!!мить! Щиро рада за Вас! І так приємно,що є люди які цікавляться і дослідили своє родове дерево...ще й іншим добряче допомагають!!! Пишаємося Вами !!!
ВідповістиВидалити