Про млини зарічненської землі, про млинних справ майстрів та про Мельників: факти різних сторіч

Млин у Ноблі. Фото Обухівського 1938 року 

Як же цікаво вивчати давні документи!!! Кожен із них поокремо багато розповідає, а коли маєш можливість порівняти інформацію з різних джерел, це вже новий рівень дослідження!!! ПРЕЦІКАВИЙ!!!

Один раз у житті я бачила млин наяву в скансені (етнографічний музей під відкритим небом) Сарненського історико-етнографічного музею. А потім десятки разів читала про млини нашого зарічненського краю. У різних джерелах різних століть. Пора розповісти про них усім зацікавленим, а особливо тим, чиє прізвище – Мельник.

Уперше про мельника нашого краю прочитала в писцевій книзі ХVІ століття. Лаврин Война, обмірюючи застінки Нобля занотовує, що застінок мельника (15 моргів неродючої землі) знаходиться біля мельниці над річкою Прип’ять. Описуючи острови містечка, зазначає, що нaд річкою Любинем розташований острів мельникa. Отож напрошується висновок, що в Ноблі вже тоді був не один млин!

Підтвердження цій гіпотезі надає інформація із тарифу 1765 року. Тоді казенне містечко Нобель сплачувало кварту (четвертий гріш) на утримання війська. У ВКЛ діяло кварцяне військо - постійне наймане військо, створене для охорони державних кордонів. У тарифі 1765 року записано, що в Ноблі було 2 млини. Ось чому село біля Нобля не Млин, а МЛИНИ!!!

Якщо поглянути на карту початку ХХ століття, то можна побачити, що поблизу містечка Нобля було 2 поселення: Старий Млин, де проживало 7 родин, і Новий Млин, де жило 17 родин. Напевне, там були розташовані оті давні млини. А на початку ХХ століття в Ноблі компактно було розташовано 6 млинів, а трохи поодаль ще два.

Що цікаво: прізвища Мельник у Ноблі не зустрічала, а в сусідніх Кутині та Ноблі жили Мельничуки…

У ХVІІ столітті млин був у Боровій. Така інформація вміщена в документі Центрального державного історичного архіву України. Це «Заява воєводи Андрія Лещинського на шляхтича Веспасіана Беневського». Син засновника містечка Рафалів або Борова розповідає у своїй скарзі, що старшину містечка посадили у в’язниці. І щоб визволити його з тюрми, боровенські міщани мусили заплатити 20 золотих. Тоді мельник від себе - 29 злотих. А ще міщани віддали різного збіжжя із млина – 3 маци (міра об’єму збіжжя). Згодом місце, де був млин у Рафалові, стануть називати Млинок Боровий, а пізніше – Млинок.

У ХVІІІ столітті, згідно записів у тарифі 1765 року, були млини й у Дубрівську та Старих Конях. У Старих Конях серед записаних жителів Мельники не значаться. А от у Дубрівську таких сімей було аж три: Семена, Андрія та Михайла Мельників.

За часів ВКЛ Дубрівськ був королівським селом. У 1793 році наш край увійшов до Російської імперії. Тепер уже для впорядкування оподаткування складалися ревізькі казки. Нині доступна ревізька казка Дубрівська 1811 року. Тоді це село належало «помещице полковника войскъ российскихъ Гонораты Барновой Герздерфовой». Орендував маєток поміщик Адам Скірмунт, колишній підкормій. У 1811 році в Дубрівську вже жила 1 родина Мельників і 5 – Мельниковичів. Це, звісно ж, нащадки Мельників…

Про майстрів, які вправно будували млини, розповідає один із документів, які зберігаються в архіві Телецьких у Києві. Пише Ян Зкачек Козловський: «Будучи мельником, що провадить млини й робить греблі на річці Стир, я залучив до співпраці відомого річицького мельника (цехового ремісника) Миколая Наумовича, який збудував ледве не всі млини й греблі на річці Стир. А також на річці Піні під Пінськом». Спочатку Козловський платив Наумовичу за кожен збудований млин і греблю, а потім вони уклали угоду, що Наумович не буде брати плату за будівництво, а Козловський та його нащадки платитимуть йому та його нащадкам третю мірку від змеленого. Цим листом Козловський засвідчував, що Наумовичу та його нащадкам належить третина від змеленого так довго, як довго працюватимуть млини й греблі. Він також присягається, що його сини й нащадки його ніколи не чинитимуть кривди дітям і нащадкам Наумовича. Але діти Наумовича відповідно мають брати участь у забезпеченні млинів каменями та залізом. «Підписано на вічні часи», - зазначено в цьому документові.

Отож вправним майстром по будівництву млинів та гребель був Микола Наумович із Річиці.

В архіві Терлецьких є розповідь і про млин У Привітівці. 4 липня 1891 року поміщик Привітівки Петро Францович Терлецький та пінський міщанин Шлом Мешель та погост-зарічний міщанин Шималь Гоберштейн склали угоду, за якою міщанам було віддано в оренду з 1 січня 1892 року на 12 років сильно пошкоджений від пожежі водяний млин у селі Привітівці. Умови оренди: орендатори мають привести млин у робочий стан за свій кошт; поремонтувати жорно; усі плотини, греблі, мости, без яких не може існувати млин, орендатори мають виправити протягом зими 1891-1892 року; після оренди здати млин у задовільному плані; платити за оренду 350 рублів у рік; сплачувати також страхову суму. Крім млина, орендаторам здається жилий будинок, амбар для зберігання хліба без плати за них. Для ремонту мостів та плотин поміщик Терлецький зобов’язується надавати ліс. Помол зерна для потреб поміщика має здійснюватися безкоштовно. Орендатори не можуть продавати млин. Вони мають дотримуватися чистоти в млину, бути обережними з вогнем.

Протікає в нашому краї річка Млинок (Неділька). Вона розпочинається біля хутора Озери, тече всього 13 верст серед дрімучих непрохідних боліт. А назву свою отримала від млина, який стояв у селі Локниця на правому березі річки. Але греблю прийшлося знищити, бо річка інколи затоплювала все село й навколишні села. Сліди цієї греблі розглядав у Локниці Павло Тутковський - один з основоположників географії й географії України. Він на початку ХХ століття побував у багатьох селах нашого району.

На картах початку ХХ століття можна побачити до десятка вітряних млинів у зарічненських селах. Наприклад, у Локниці їх було шість, у моєму рідному Новосіллі – чотири.

Цікаву інформацію про заняття поліщуків подає довідник «1929. Проєкт польського бізнес-довідника». Майже в кожному селі були вітряки, млини (вітряні, парові, водні): у Кухчі вітряки тримали Харковець Л., Соломко І., у Заозір’ї – Філончук І. та Бас Г., у Коморах – Кібук, у Дібрівську - Шмід, у Муравині – Ліберман, у Ноблі - Ходневич О., Ходневич П., Гриневич М., Войнилович А. У Локниці діяло аж 10 вітряків. Окремо зазначені господарі млинів: Мельник П., Омельчук А., Гаврилюк С. та Рижий (Кухітська Воля), Плотнік (Задовже), Любінер (Локниця), Пашкович А., Шоломіцький М. (Морочне), Лозіцький А., Сачковський І. (Муравин), Репецький П., Савич Г., (Нобель), Орда В. (Перекалля), Йоніц П., Конік П. (Серники), Павлович Я. (Вичівка). Лісопилки (тартаки) тримали Левін І., Мишковська Ю., Шоломіцький М. (Морочне).

Про Павла Репецького та його млин можна прочитати в мережі: «У Національному музеї народної архітектури та побуту експонується 18 вітряків із різних регіонів України. В експозиції «Полісся» Національного музею народної архітектури та побуту України є вітряк із села Морочне. Побудований він у 1948 році Павлом Андрійовичом Репецьким (Павлюком по- вуличному).

Морочнівський млин у Пирогово

Будували його всім селом уже після війни, тож доброї деревини знайти було годі. Розповідають, що для млина люди порубали навіть вільхи в себе на межах.

У цього вітряка окрема історія. На місці, де він стояв, раніше був точнісінько такий млин, але в роки війни він згорів. Дід Павлюк зі своїми синами збудував новий. Він не один рік виручав морочлян і жителів навколишніх сіл, перемелюючи зерно на борошно.

Опис вітряка Сергієм Верговським: «Шатровий, двоповерховий, зрубний, чотирикрилий. Звужений доверху корпус зведено на дубових стоянах (стовпцях) з вільхи, у зруб восьмериком. Каркасний поворотний верх має шальований фартух, двосхилий дах на кроквах, критий драницею. Жорна на другому поверсі, зв’язані з колесом вала кованим веретеном з «баклушею».

Павло Репецький побудував не один млин. У книзі Петра Бережного «Короткий історичний нарис села Велике Морочне» є такі слова: «Неперевершеними спеціалістами з будівництва вітряних млинів, зернових віялок, молотилок, крупорушок вважалися Репецький Павло зі своїми синами Никонором та Петром. Всі вітряки, які були побудовані в навколишніх селах, - це їхня робота».

Отаку інформацію про зарічненські млини вдалося відшукати...

Використані джерела:

1. Бережний П. Короткий історичний нарис села Велике Морочне. - Львів: редакційно-видавничий центр НЛТУ України, 2014.

2. Wojtowstwo Kihirowskie Powiatu Pińskiego. Taryfa kwarty powiatu pinskiego 1765 roku, LVIA F.11.2.

3. Музей народної архітектури та побуту України, 1969 // Звід пам’яток історії та культури України: Київ: Енциклопедичне видання. Кн.1, ч.2.: М-С. – К.: Голов. ред. Зводу пам’яток історії та культури при вид-ві “Українська енциклопедія” ім.М.Бажана, 2003.

4. Писцовая книга бывшего Пинского староства, составленная по повелению короля Сигизмунда Августа в 1561-1566 годах пинским и кобринским старостою Лаврином Войною. Ч. 2. - Вильна: Тип. А. И. Зака, 1874.

5. Ревижская сказка 1811 года месяца сентября 19 дня Минской губерніи Пинского уезда села Дубровска.

6. Україна перед визвольною війною 1648–1654 рр. : 3бірка документів (1639–1648 рр.) / Відп. ред. М. Н. Петровський, К. Г. Гуслистий. АН УРСР. Інститут історії України; Управління державними архівами МВС УРСР; Центральний державний історичний архів УРСР. – К.: Вид-во АН УРСР, 1946.

7. The 1929 Polish Business Directory Project. Jewish Records Indexing - Poland in cooperation with JewishGen. URL: https://jri-poland.org/bizdir/start.htm. \

8. Терлецькі – поміщики Правобережної України. 1540 – 1919. ЦДІАУ. Ф. 2216, оп. 1, спр. 29.

9. Тутковский, П.А. Геологический очерк Минской губернии: по данным науч. лит. и собств. иссл. с геологич. карт.: в 2 вып. – Киев: Тип. 2-й Киевской артели, 1915.