У 1929 році нащадки Генріха Радзевича, учасника повстання 1863 року, звернулися в Пінську до представників тодішньої польської влади з проханням повернути їм землі їхнього предка, які належали нині до Локницької урядової дачі. Генріх Радзевич до 1863 року володів маєтком Морочно.
19 лютого 1929 року староста Пінського повіту надіслав до війта Морочненської гміни лист, у якому вимагав негайно особисто провести відповідні дії. Насамперед той мав встановити, «як сільський маєток Морочно, із якого правдоподібно була створена Локницька урядова лісова дача з площею приблизно 3241 десятина землі, нині цілком чи частково знаходиться у володінні Польської Держави».
Війтові необхідно було відшукати якісь підтверджувальні документи: якщо маєток Морочно (Локницька дача) частково чи повністю перейшов до рук приватних осіб, необхідно встановити, коли це сталося, до кого маєток відійшов, на основі яких документів і де ці документи знаходяться.
Пінський староста пропонував війтові при проведенні опитування вияснити, коли, на підставі чого і від кого маєток Морочно перейшов до Локницької дачі. Наприклад: конфіскація, вимушений викуп і т. д. Необхідно було звернутися за відповідною інформацією до надлісництва Вульки Річицької.
Ця інформація необхідна у зв’язку з тим, що спадкоємця Генріха Родзевича, учасника польського повстання 1863 року, подала судовий зиск проти Держави Польща й претендує на повернення вищезгаданого маєтку (Локницької дачі). Відповідну інформацію війтові слід було доставити невідкладно до 10 години ранку 27 лютого 1929 року.
26 лютого 1929 року війт гміни Морочне Малайчук надіслав повітовому старості відповідь: «Лист-відповідь у Староство Пінське. На вимогу від 13.02.1929 року уряд гміни доповідає, що, як виявлено, Локницька казенна лісова дача була утворена не з маєтку земського Морочно, але існувала ще перед повстанням 1863 року і кордони лісу державного існували вже на карті державного села Локниця, накресленого в 1852 році урядовим геодезистом та підписаного окружним нотаріусом.
На вказаній карті 1852 року, створеній за 11 років до повстання 1863 року, існують кордони села Локниці з наступними сусідами: 1) із землями Любинь Репецького, 2) із маєтком Храпин Ридзевського, 3) із державними лісами, 4) із землями церковними, 5) із маєтком Вулька Річицька Терлецької.
І на ньому однак не значиться прізвище Радзевича. Натомість на згаданій карті не вистачає кордону з маєтком Морочне, тому й не вказане непрізвище володаря цього маєтку.
Вищезгадана карта (план) знаходиться на збереженні в Локницькій церкві під наглядом солтиса села Локниця Федора Надієвця, який на першу вимогу пана старости доставить згадану карту особисто.
Шляхом бесіди з найстаршими за віком жителями села Локниця і Морочно встановлено, що в.н. Генріх Радзевич до повстання 1863 року володів маєтком Морочне та Сенчиці повністю, а також частиною Локниці з площею 1600 десятин підлісної землі.
Оскільки в 1863 році в. н. Генріх Радзевич був учасником повстання, уряд російський вище названі маєтки Морочне, Сенчиці й частину Локниці конфіскував. А самого Радзевича вислано на проживання в глибину Росії. Маєтки Морочно й Сенчиці перейшли в користування до приватної особи Данінштера. А належна Радзевичові земля Локниці була включена до прилягаючої і тоді вже існуючої Локницької урядової лісової дачі.
Із вище сказаного випливає, що Локницька урядова лісова дача із площею 3241 десятина землі дорівнює: 1) територія, належна Державній лісовій дачі до повстання 1863 року та 2) територія близько 1600 десятин землі, сконфіскованих у Генріха Радзевича та прилучених до тієї ж таки дачі.
Дані коли й на підставі чого маєтки Сенчиці й Морочне відійшли до Данінштерна, можна знайти в іпотечному відділі Пінського окружного суду.
Жодних даних і документів по цій справі у надлісництвах Біло-Телковицькому та Вульки Річицької немає.
У додатку прилучаю 2 протоколи бесіди з жителями сіл Локниця та Морочно, а також інформацію надлісництва Вульки Річицької».
Документ підписано війтом Малайчуком та секретарем гміни (запис нерозбірливий, тому встановити прізвище не вдалося). Жаль, що не збереглися додатки до цього документа.
Вікіпедія пише: «Слово «дача» спочатку означало земельну ділянку, яка давалася царем служивим людям. Термін «лісова дача», що з'явився в XVII столітті, зберіг первісний зміст слова - дача як позначення території.
Лісова дача - обмежена частина лісових угідь у Російській імперії , підпорядкована єдиному господарсько-технічному плану й прикріплена до будь-якого власника. Більшість лісових дач були державними (казенними). Для зручності господарювання лісові дачі ділилися приблизно на рівні частини прямокутної форми (квартали), які відокремлювалися просіками, використовувалися для вивезення заготовлених у лісі лісоматеріалів. Кордонами деяких кварталів могли бути струмки, яри тощо.
У 1782-1797 роки на більшій частині території Європейської півночі Росії проводилося Генеральне межування земель, що започаткувало виділення лісового фонду. У результаті держава закріпила за населенням зайняту ним землю і розділила лісову територію на селянські, казенно-селянські та казенні ліси або дачі. Казенно-селянські лісові дачі виділялися вузькою смугою на берегах річок і річок поблизу населених пунктів «із розрахунку по 15 десятин на ревізьку душу».
У 1826 Сенатом було затверджено «Положення про влаштування лісництв по губерніях Росії». По ньому біля всіх російських губерній створювалися лісництва, які, своєю чергою, поділялися на лісові дачі. Лісові дачі ділилися на таксаційні ділянки в залежності від якості деревини та продавалися з торгів на вирубку всім бажаючим. Одиницями управління були лісництва, що з однієї чи кількох лісових дач. Надалі зі зміною економічних умов деякі лісові дачі стали більшими за лісництво. Вони поділялися на відрізи - господарські частини, для яких і розроблялися плани господарювання».
Вияснити, коли виникла Локницька лісова держана дача не вдалося…
Немає коментарів:
Дописати коментар