Байки Федора Дудко

АВТО Й ДРАБИНЯК

(Байка)

Сміялось авто із селянського драбиняка:

— «Ну й віз ! Ну, і карета, ха-ха-ха !

То ж навіть на ставку он качки,

Вже не кажу, що хлопці рачки,

Тебе переженуть!»

Аж раптом — круть,

І авто догори ногами

Перевернулося в долину під горбами.

— Ку-ку!.. Ку-ку!.. —

Кує зозулька у ліску:

— Я всім люблю поворожити,

Кому й як довго в світи жити.

Отож вже авто — інвалід і не покотиться ніяк,

А літ із тридцять ще послужить людям драбиняк.

Усякому своя від Бога

Призначена в житті дорога,

Але щасливо й довго той на світі буде жити,

Хто свою працю скромно звик робити.

(«Наше Слово», 1942, № 33).

МУХА Й МИШКА

(Байка)

Попалась мишка в лапку дротяну.

Круть-верть, туди-сюди:

Ой лишенько, вже виходу нема з біди !

— «Ех, і роззява ж з тебе, бачу я, ну-ну ! — 

Кричить до мишки муха:

— Всі кажуть, що велика ти гризуха —

То ж дріт тепер гризи».

З очей у мишки впало дві сльози

На докір цей,

А муха, сміючись, крильцями задзвеніла,

Під стелю полетіла

І раптом лапками загрузла в клей.

- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -

Воно так завжди у житті буває:

Хто із чужої насміхається біди,

Той завсіди

В тяжку біду сам попадає.

«Наше Слово», 1942, № 33.

http://holos.at.ua/load/31_fedir_dudko/4-1-0-56