Які пісні почув російський письменник Андрій Дугінець у Морочному

Сучасні морочненські музики 

У романі "Стохід" письменник Андрій Дугінець часто використовує поліські пісні. Їх він почув, перебуваючи в селі Морочне.

Уперше звучить жартівлива пісня, хоч у ній відчувається сум бідняка:

І шумить, і гуде, 

Секвестратор іде.

І шумить, і гуде,

Довгоносий іде.

Ховай, мати, шмати,
Бо і ті він забере.

Ховай, Санька, вірьовочки,

Бо корову забере. 

Морочляни часто співають ніжні, ліричні пісні:

У полі береза, 

У полі кудрява.

Хто йде, не минає, 

Березу ламає.

У полі дубочок,

Зелений листочок.

Не бачила милого

Вже й другий деньочок.

Пливи, мій, віночку,

Шукай мою долю…

А ось улюблена пісня жінки-батрачки:

Було б тобі, рідна мати,

Цих брів не давати.

Було б тобі, рідна мати,

Щастя – долю дати...

Часто українська говірка переплітається в пісні з російською:

Милый у России, 

А я на Вкраїні.

Розроїлось серце 

На дві половини.

Раньше любилися,

Як горобці в стрісі,

Тепер розійшлися,

Як туман у лісі.

Біля будинку коменданта молодь співає пісню, яка народилася, напевне, в Картуз-Березі:

Голова ти моя нелегальна,

Сконфіскує тебе прокурор.

Твоя пам’ять зовсім не лояльна,

Тому є над тобою дозор.

А далі, це вже зрозуміло,

У нас поліція не з тих,

Раз! – і за грати посадили,

Ще й оглянутися не встиг.

Хіба не можна те не пам’ятати,

Як до карцеру завели,

Закували, періщили в п’яти,

Терпецину до носа лили.

Деякі з пісень, які виконують герої роману, нам уже невідомі. Але такі близькі слова:

Ой ти за горою, 

А я за другою, 

Чи ти, милий, тужиш, 

Як я за тобою?

Ой тужу, я тужу,

Щодня гірко плачу,

Що я тебе, моя мила, 

Цілий рік не бачу...