Подвиг 19-річного солдата з Мутвиці

Два роки обдумую інформацію про подвиг 19-річного солдата з Мутвиці. Усе хотілося довідатися більше… Кілька днів тому достеменно дізналася про долю фронтовика від його племінниці – Надії Іванівни Корнійчук.

Коли в 1944 році оголосили про мобілізацію, її дідусь Корнійчук Никифор довго розмірковував, як бути із сином Домініком. Хлопцеві ще не було 18 років, він замолодий, аби йти на війну разом із батьком, але бути під час боїв поруч із сином і оберігати його – це кращий варіант, ніж відпустити потім його одного. «Все одно пізніше заберуть на війну», - розмірковував батько. Тому після довгих обговорень вирішили пішли на фронт удвох…

Мобілізовані в 1941...

Травень 2020... Травень 1945…

Своїм землякам, що цінують минуле, присвячую…

Минає 75 років від переможного Дня 1945. А скільки не знаного нами можна прочитати нині про дідів та прадідів, що приблизили ту Перемогу. Я довго шукала інформацію про свого дідуся, який був мобілізований на фронт ще в 1941 році. І марно… Мені відповідали, що на війну із Морочненського району забирали лише в 1944 році, коли звільнили район від німців. А моя сусідка Марія Яківна розповідала, що на фронт із нашого села Новосілля в 1941 році пішли ті, хто став активістом радянської влади…

Доля Лілії Тукальської-Нелюбович. Доля її пам’ятника, що в місті Пінськ

Рік 1897 видався для мутвицьких поміщиків Станіслава Тукальського-Нелюбовича та його дружини Анни з Корсаків дуже щасливим: 22 жовтня в них народилася донечка. Через 4 роки у неї з’явився братик Геронім. Саме він, Геронім, розповість у своїх рукописах про долю його сестри, котра прожила всього 13 років.

Рік 1911 був дуже трагічним для родини Тукальських-Нелюбовичів: приблизно за місяць із життя пішли й батько, і дочка…

Таким бачив Нобель Олександр Цинкаловський

Цей знімок належить Олександрові Миколайовичу Цинкаловському – знаному історикові, археологу, краєзнавцю, який присвятив все своє життя вивченню історичного минулого та культурної спадщини Волині. Вона знайдена в його історико-географічному словникові «Стара Волинь і Волинське Полісся».

Автор понад сорок років збирав матеріал для книги, обійшов і дослідив майже півтори тисячі населених пунктів, збирав стародруки, робив фотозйомки, проводив археологічні розкопки, описав понад 5600 об’єктів.

Микола Веремейчик – партизан-орденоносець

22 вересня – День партизанської слави. Наш зарічненський край називають партизанським краєм часів Другої світової війни. Моє нове дослідження присвячене цій даті.

У моєму рідному селі Новосілля нині не збереглося прізвища Веремейчик. А в метричних книгах Храпинської церкви 1861 року, які я досліджувала в Державному архіві Рівненської області, таких родин у нашому селі зустрічається кілька.

Як у Погості злодія по містечку водили…

Українцям добре відоме слово «віче» - загальні збори громадян міст Київської Русі, що збиралися для розгляду громадських справ. Чи збиралося віче в древньому Неблі, не доводилося читати. А от інформацію про копні суди на зарічненській землі можна відшукати у ХVІІІ томі Віленської археологічної комісії, що має назву «Акти про копні суди» (1891).

Тут згадується багато сіл нашого району: Погост, Іванчиці, Задовже, Омит, Прикладники, Видчовка (саме так записано), Дубрівськ, Морочне, Серники, Добчиці (Дубчиці).

Про середньовічний поліський звичай «шапку ставити»

Досліджуючи скаргу ноблян на пінських сільничих 1562 року, натрапила на вираз, значення якого пояснити не могла. Коли розбиралася ця скарга, міщанин Гринь Денисович доказував, що в нього Єврашка забрав пів тисячі його власної солі, яку він не для продажу тримав, шість грошей литовських.

Хаїм-єврей не погоджувався, що його посланець таке зробив. Тоді «Грицъ до вижа ихъ, который имъ ураду приданъ, ставилъ шапку». Дослівно перекласти не змогла. Мабуть, так чинити – «ставити шапку» - було дозволено тодішньою владою.