Сумні сторінки зселення на Зарічненщині

 

Околиця Парської

Це слово ввійшло в мій лексикон недавно. Я чула про період переселення жителів хуторів у села, але не знала, що існував для цього явища дивний офіційний термін – «ЗСЕЛЕННЯ»… А за ним сльози й біди сотень родин…

За часів входження нашого краю до Російської імперії тут на початку ХХ століття впроваджувалася Столипінська реформа. Відбувався перехід селян до хутірського та відрубного землекористування. Він тривав у 1906-1911 роках і був спрямований на руйнування селянської общини (громади) та створення шару заможних селян-власників, які мали стати опорою для царської влади. Кожен домохазяїн мав законне право в будь-який час вимагати закріплення своєї частини общинної землі у приватну (особисту) власність.

Селянин міг вимагати виділення всіх своїх угідь до «одного місця» (у формі хутора чи відруба). Хутір — відокремлена земельна ділянка з перенесенням на неї садиби з села (селянин жив безпосередньо на своїй землі). Відруб — земельна ділянка, виділена селянину в одній масиві з залишенням садиби в межах села. До хуторів і відрубів перейшло близько 10,3% селянських господарств імперії.

Скільки зарічненських сіл перейшло тоді на хутірську та відрубну системи, невідомо. У НІАБ зберігаються кілька таких документів: «О переходе крестьян деревни Иванчицы Витчевской волости к хуторскому и отрубному землепользованию» й «О переходе крестьян деревни Бродницы Витчевской волости к хуторскому и отрубному землепользованию». Отож два наших села точно були переведені на хутірсько-відрубне господарювання. Багатонаших краян тоді їхало за океан, аби заробити гроші й придбати собі хутірець або землю на відруб.

У період входження наших земель до Другої Речі Посполитої теж створювалися умови для розвитку хутірських господарств. У липні 1925 року сейм Польщі прийняв «Закон про здійснення земельної реформи». Складовою частиною реформи було проведення так званої парцеляції, тобто продаж дрібними ділянками (парцеллами) частини поміщицької та державної землі, а також комасації (хуторизації) та ліквідації сервітутів. Середня ціна 1 га землі по парцеляції була 610-830 злотих.

Згідно з розпорядженням Ради Міністрів Польщі від 20 березня 1922 року, було створене Поліське окружне земельне управління. Воно займалося оформленням актів купівлі-продажу нерухомого майна, земельних ділянок, парцеляцією земельних ділянок, проведенням меліоративних робіт, ліквідацією сервітутів та обміном земельних ділянок.Десятки видань вміщують інформацію про аукціони з продажу комунальної нерухомості, розташованої в Пінському судовому окрузі. Знайдено оголошення про придбання ділянок землі в наших селах у польських газетах «Warszawianka», «Slowo», «Monitor Polski». Там вказувалося імена господарів, який продав і який придбав землю, номер ділянки. Якщо придбана земля не була вчасно оплачена, її забирали в нового власника.

Нарізання хуторів 

Число хуторів у селах росло. У метричних книгах Серницької церкви зафіксовано 88 різних хуторів. Багато таких хутірських назв польського періоду можна відшукати у виданні «Poleski Dziennik Wojewodzki» за 1935 рік. Тут вміщено інформацію «Podział gmin wiejskich województwa Рoleskiego na gromady» - «Поділ гмін сільських воєводства Поліського на громади».

Після Другої світової війни розпочався наступ на хутори. Були видані спеціальні постанови про ліквідація хуторської системи. Мешканців насильно змушували руйнувати власні домівки й переселятися у більші села до колгоспів. Метою було посилення контролю над селянами, прискорена колективізація та позбавлення підтримки підпілля ОУН і УПА, яке часто переховувалося на хуторах.

У Державному архіві Рівненської області є справа «Документы о сселении жителей с хуторов в Березновском, Дубровицком, Корецком, Козинском, Рокитновском, Здолбуновском, Заречнянском, Сарненском районах (схемы, экономические характеристики хуторов, списки)» (фонді Р-204). Вона складена ще в 1949 році. Там перелік хуторів нашого краю, жителі яких мали переселитися в села. Вказано, скільки будинків на хуторі, скільки жителів там проживає, яка відстань від хутора до села, куди будуть зселятися хуторяни.

Найбільше хуторів (20 ) тоді було в селі Залізниці, яке відносилося до Зарічнянського району. Цікаво написано про Великі Телковичі: «Тут біля 70 дворів, які розкидані по різних місцях. Назви ці хутори не мають». Майже така ж інформація про село Ніговищі: «У Ніговицькій сільраді є 75 дворів, які розкидані по кругу від села на 8 км. Усього в них населення 311 чоловік. Назв ці хутори не мають». Навколо села Любин хутори названі Любинські: у 17 будинках, які були розкидані навколо села, проживало 78 жителів.

У 5 хуторах,яких мали зселити, діяли в 1949 році школи. Це Радове та Вісово Кухченської сільради, Парська – Муравинської сільради, Павліново Кухоцьковільської сільради й Дяково Залізницької сільради.

А всього зселенню підлягало 43 хутори в 30 сільрадах. Це 985 дворів, у яких проживало 4494 жителі. Про зарічненські села, які тоді відносилися до Висоцького району, інформації немає.

Ось яка інформація документа про зселення в Зарічнянському районі по селах (у дужках вказано число дворів та жителів у них).

Борова - Річки (9 дворів, 48 жителів), Сосновка (7-30), Любинь (14-73), Дробишин (9-51), Тараж (4-13).

Вовчиці – Дубровиця (4-22), Канава (9-53), Селище (8-47), Корне (6-35).

Дубрівськ – Миколаєво Гольє (6-30).

Дубчиці – Сховище (4-12), Кобиллє (3-11), Закобиллє (10-42).

Задовже – Глуша (2-6).

Заріччя – Піщаниця (3-15).

Кутин - Кутинок (12-61), Плянта (1-4), Овечечка (9-53), Осинка (3-19), Остров (3-17), Попелово (1-4), Іваново (1-5), Жирин (6-32), Зарічний (4-16), Застінок (3-10).

Кухче - Радовлє (11- 62), Вальнище (8-51), Падейнече (2-11), Вербовиця (2-8), Перехрестє (4-13), Вісово (9-57), Поляниця (2-8), Заболоттє (1-5), Остроганець (7-52), Майдан (4-21).

Кухоцька Воля І - Павліново (11-46, Ждань (14-83), Кутні (7-41), Бірки (4-11), Щикури (2-7), Любки (3-11), Загір’є (2-9), Радугово (2-9), ..огчач (9-58).

Кухоцька Воля ІІ - Пашковка (19-72 жителі), Посторони (2-9), Бутримське (1-4).

Локниця - Заріка (5-24), Дубина (2-7), Піщаниця (2-8), Лип’я (2-7), Поповка (3-8), Гори (5-19), Гряда (2-9), Дерті (3-14), Орел (8-52), Градовка (7-45 ), Лисуха (12-45), …пишков (14-71), …апотин (6-29).

Млинок – Оріхово (6-37), Осовиця (3-14), ..уваково (4-17).

Морочне Велике - Іванчі (4-15), Подруденнє (11-37), Забужжя (3-8), Глини (4-13), Соколов (1-7), Подгоринець (2-7), Подсляково (4-15), Подмістє (2-8).

Морочне Мале - Снітово (6-37), Свідно (7-39), Коловрот (1-8), Сельце (3-16), Пасіка (3-19), Гумнище (2-11), Дубище (7-52), Замлиння (8-33), Уголець (8-51), Веретики (2-11), Осуха (2-9), Забріддя (4-12).

Мороченський хутір

Муравин- Коловорот (5-28), Дуброва (5-23), Парська (17-84).

Мутвиця – Осуха (4-17).

Неньковичі – Комаровка (4-17).

Хутори поблизу Нобля мали переселити в Нобель та Дідівку. У Нобель – Млини (14 дворів - 68 жителів), Лучон (2-8), Битень (5-24), Переволока (3-10), Котера (4-17), Подятеля (8-60), Перетока (3-11), Заборок (2-8). У Дідівку – Радовель (5 дворів - 21 житель), Стовпець (12 - 43), Подчисте (2-10), Нивки (14-49).

Нова Річиця - Гоще (2-7), Жигаловка (3-11), Ножик (3-14), Дуброва (3-10), Колода (2-10).

Острівськ - Вовча Гора (2-10), Озера (2-8).

Павліків хутір в Острівську

Перекалля - Гори (22-109), Заній (7-38), Гоще (4-12), Колисце (2-9),Медвежа (6-50).

Привітівка - Коник (7-48).

Прикладники - Кокучи (3-10), Яблунька (7-26),Шнури (12-43), Гумнище (4-15), Кругляки (3-12).

Річиця – Старий Двір (12-63).

Сенчиці - Люботин (8-37), Дуброжин (3-11), Шиниковець (5-26), Подотриччя (6-28).

Із щемом у душі читається історія родини Оленіча Івана Прокоповича з Кухоцької Волі. Такі документи зберігаються в ДАРО. Іван Прокопович проживав із дружиною та 7 дітьми на хуторі Ждань. Вступив до колгоспу. А його примушували залишити хутір і переселитися в Кухоцьку Волю. І коли він вдруге відмовився, 4 липня 1956 року на хутір приїхали робітники колгоспної будівельної бригади. Вони викинули все хатнє майно, розібрали будинок і перевезли його в село. Там сім’ї Івана Прокоповича виділили ділянку для будівництва. Але щоб розпочати таке будівництво, потрібні були кошти, яких родина Оленічів не мала. Довгий час їм довелося жити під відкритим небом, у землянці, аж доки син не побудував бліндаж.

І коли на районному рівні розбиралася скарга Оленіча І. П., то пояснення було таке: «23 лютого 1956 року на сесії Кухоцьковільської сільради було прийняте рішення про зселення «хуторчан» хутора Ждань у село Кухоцька Воля. Усім відвели присадибні ділянки. Перед цим із хутора Ждань в Кухоцьку Вол переселилися три сім’ї: Оленіч М. В., Квачук А. Г. та Гайчук А. Г. Родина Оленіча І. П. преселятися не захотіла. 4 липня 1956 року будівельники колгоспу ім. Кірова акуратно розібрали дім і перевезли на відведену в Кухоцькій Волі ділянку. Розібране дерево довгий час пролежало під відкритим небом і стало непридатним для будівництва. Сім’я побудувала там землянку, а потім – бліндаж».

Сім’я зверталася зі скаргами до Верховної Ради УРСР, до Ради Міністрів УРСР, до прокуратури. Скарги на незаконне зселення писав і чоловік - інвалід ІІІ групи, і його дружина Євдокія Сергіївна – мати-героїня. В одній зі скарг Євдокія Оленіч написала: «Довідки надати не можу, оскільки написала лист особисто товаришу Хрущову». Скарги перевірялися, але ніяка допомога родині не надавалася. Виконком Рівненської обласної ради повідомляв у своїй відповіді, що зазначені у скаргах факти не відповідають дійсності. І все ж колгосп відпустив сім’ї Оленіч 6 кубічних метрів лісоматеріалів і зобов’язався надати допомогу в будівництві. Але із наданого лісу Іван Оленіч збудував невеличку хатину на старій садибі в Ждані…

Так міцно трималися хуторяни за свої обійстя. Деякі хутори зникли назавжди. Деякі стали доволі великими селами. Ждань, наприклад, має нині до 40 будинків, де проживає біля 160 чоловік…