Про кермаші 1926 року в Серниках та Вичівці

Тлумачний український словник трактує значення слова «кермаш» як ярмарок, храмове свято. Про те, що в ХVІ столітті був ярмарок у Ноблі, я вже якось розповідала.

Оце відшукала інформацію про кермаші початку ХХ століття. У Державному архіві Брестської області зберігається розпорядження Брестської торгово-ремісничої палати від 18 серпня 1928 року.

У ньому записано, що всі кермаші з містечка Серники переносяться в село Вичівку. Причина – наявність у містечку Серники великої кількості магазинів та лавок.

На фото хата із села Серники Рівненської області в музеї Пирогів.

Імовірна версія: пінський скарб 1804 року було знайдено поблизу Храпина...

 

До такого висновку прийшла, перечитуючи матеріали про Ридзевських на Генеалогический форум ВГД. Там пошуковець із Санкт-Петербурга розшукує інформацію про шляхтича Ридзевського, який у 1804 році підніс у подарунок імператорові Олександру І 20 золотих монет. Пізніше 12 із них потрапили до колекції Ермітажу. За це імператор подарував Ридзевському перстень.

Найцікавіші ось такі слова: «Знахідка була здійснена чи в самому Пінську, чи десь недалеко».

Зарічненці в російсько-японській війні 1904 -1905 років

У публікації Vladlen Maraiev HISTORIANS.IN.UA вміщена така інформація: «Тисячі солдатів, матросів і офіцерів українського походження вкрили себе славою в боях російсько-японської війни 1904–1905 років. Але в сучасній Україні їх практично не згадують. Даремно – адже це наші співвітчизники і наша історія. Досвід ветеранів російсько-японської став у нагоді в роки Української революції 1917–1921. Тож Росія не має жодного права присвоювати цю історію тільки собі».

Хресна хода від Ненькович до Локниці

Багато різних фактів із життя мого Полісся вміщено в журналі «Минские епархиальные ведомости». У грудневому номері 1910 року за числом 23 член Неньківського відділу православного братства псаломщик Семенчик опублікував цікаву розповідь про «небувалу» для тутешніх місць подію: у день храмового свята в Локниці, 14 вересня 1910 року (за старим стилем), проведено хресний хід.

Із самісінького ранку до церкви сходилися жителі Ненькович, аби взяти участь у хресному ході. Із села вийшло чоловік 60. Місцевий поміщик Нелюбович попросив, аби учасники ходи зупинилися біля його маєтку. І хоч він був католик, його працівники на чолі з управляючим Борманом зустріли ходу із хлібом-сіллю.

Десь у Ноблі похоронені останки представника відомого князівського роду Четвертинських

Десь у Ноблі похоронені останки представника відомого князівського роду Четвертинських, що походив від турово-пінських або волинських Рюриковичів

Цю інформацію я відшукала в дослідженні Олександра Грушевського. Там вміщена заява Івана Домановича від 22 серпня 1561 року (Домановичі мали землі в селах Комори, Прикладники й Морочне).

У заяві зазначено, що князь Лев Андрійович Четвертинський мав намір одружитися на дочці Івана Семеновича Катерині. Батько нареченої вже й подарунки майбутньому зятю подарував. А князь Лев захворів у маєтку Домановича Диковичах і... через тиждень, 19 серпня 1561 року, помер.

І НАЙЦІКАВІШЕ: «А тело дей того небожчика князя Лва з дому его тотъ же Богданъ Ордичъ взялъ и и до Нобля повезъ...»

Невідомо, ким доводився князю Четвертинському Богдан Ордич. У пінських писцевих книгах згадується міщанин Нобля Богдан Ордич. Жив він на окраїні міста, значить, оселився в Ноблі напередодні ревізії.

Богдан Ордич забрав у Диковичах від служника Стася й речі князя: його печатку, і гнідого коня із сідлом саф’яновим, і лук... Залишився у Домановича від князя лише кінь одноокий, шабля проста й сідло просте...

За цією заявою можна також дізнатися, який посаг мала на Поліссі наречена в ХVІ столітті, який договір складався між женихом та батьком нареченої...

На знайдених в Інтернеті світлинах герб роду Четвертинських та їхній родовід

Про поліських драбів ХVІ століття, про обладунки середньовічних поліських воїнів із сіл Зарічненщини

Із дитинства запам’ятала слово «драб»: часто чула його від своєї бабусі, коли та висловлювалася про когось бідного, нещасного. І лише на сьомому десятку свого життя дізналася про первинне значення цього слова, котре залишилося на Поліссі ще з часів середньовіччя. 

А дізнавшись про бідного воїна-драба, продовжила пошуки й дослідила всі три «пописи» (переписи) війська ВКЛ.

У 33 томі Литовської метрики, що має назву «Переписи войска литовскаго» вміщені результати перепису воїнів ВКЛ 1528, 1565 та 1567 років. Трішки передісторії.

У 1526 році великий князь литовський Сиґізмунд І уклав перемир’я з Москвою на десять років і спробував скористатися мирним часом для організації оборони.

Із метою дізнатися, хто і як має служити, на вальному сеймі 1 травня 1528 року постановив провести по всій державі «попис» земських маєтків. Було винесено постанову, що вся шляхта повинна з кожних восьми служб людей виставляти у військо (в поле) «пахолка на добромъ кони, во зброи, зъ древом, съ прапором, на которомъ бы былъ панцеръ, прылбица, мечъ або кордъ, сукня цвѣтная, павеза и остроги двѣ».

Фрагмент історії села Перекалля в книзі російського письменника Миколи Лєскова

У 1862 році під час подорожі Микола Лєсков побував у Пінську. Він «упивався» почутими тут історіями, бесідами з пінчуками. Свої замітки опублікував серією статей «З одного дорожнього щоденника». Серед цих заміток я відшукала історію, що трапилася в селі Перекалля, хоч назване воно там «Переполе»: