Як із Борового до Локниці вузькоколійку будували

Не чути в нашому краї звичного «ку-ку». Раніше працюєш на полі чи збираєш у лісі ягоди, а в певні години чуєш протяжні звуки «поїздка», котрий курсував нашими селами. Мабуть, не повернеться він на рейки, які ще чекають бути колись корисними…

Історія вузькоколійки Антонівка- Зарічне розпочалася в ХІХ столітті. Перечитала десятки статей, переглянула матеріали в групі «Антонівська вузькоколійка (Поліський трамвай)». Жоден ферроеквінолог так і не встановив дату початку будівництва цієї вузькоколійки.

Ферроеквінологами називають любителів та дослідників залізничного транспорту й потягів. Ця група чимось схожа на моїх читачів: вони слідкують за публікаціями з історії нашого краю, коментують окремі з них. У нас своя група шанувальників минувшини)))

Вік вузькоколійної залізниці встановили умовно за старими рейками, датованими ще 1895 роком. Достеменно відомо, що вузькоколійку прокладали для перевезення деревини.

Як відбувалося будівництво відрізка залізничної колії від Борової до Локниці, розповідає документ 1948 року. Інформація взята з постанови виконкому Зарічнянської райради депутатів трудящих та райкому КП(б)У від 13 березня 1948 року. Вона мала назву «Про підтримку ініціативи райкому комсомолу про відправку комсомольців та несоюзної молоді на будівництво залізничної дороги в районі від села Борова до села Локниця».

Несоюзна молодь - це історизм радянської епохи, який використовували в СРСР для означення молодих людей, які не перебували в лавах комсомолу (Всесоюзної ленінської комуністичної спілки молоді - ВЛКСМ).

Отож у 1948 року комсомольці села Привітівка закликали молодь району долучитися до будівництва нової гілки вузькоколійки. На засіданні в березні було прийнято рішення, аби щотижнево на це будівництво долучалося 5000 чоловік. При цьому була подана рознарядка на кожну сільську раду. Число осіб, які вони мали представити, напевне, залежало від числа жителів сільради.

Пункти прибуття на роботу по будівництву залізничної дороги розташовувалися в трьох місцях: у Чеховірі (сучасному Тиховижі), Острівську та в Озерах (на місцях колишніх партизанських таборів).

У Чеховір (у районі Острівська) в розпорядження капітана Данилкіна потрапляли жителі наступних сіл: Борова (300 чоловік), Кухоцька Воля І (190), Кухоцька Воля ІІ (155), Залізниця (297), Малі Телковичі (170), Бишляк (71), Великі Телковичі (131), Перекалля (137).

До Острівська в розпорядження старшого лейтенанта Хадзарагова поступали жителі сіл Острівськ (61 чоловік), Річиця (171), Судче (257), Бережна Воля (84), Привітівка (76), Дубрівськ (159), Задовже (98), Ново-Річиця (130), Вовчиці (86), Кутин (161), Храпин (124), Кухче (217), Велике Морочне (120).

В Озера в розпорядження капітана Ісмаїлова – жителі сіл Локниця (197 чоловік), Нобель (207), Сенчиці (76), Ніговищі (84), Омит (107), Прикладники (81), Дубчиці (62), Мутвиця (65), Коморе (109), Мале Морочне (84). Серед тих, хто мав прибути на будівництво, тут ще не вказані жителі Млинка - 120 чоловік та Білого – 164 чоловіки. Вони, напевне, жили дома й щоденно доїжджали чи приходили на роботу.

Кожного голову сільради уповноважували провести роз’яснювальну роботу серед жителів сільради, аби молодь підтримала почин молоді села Привітівки. Керівники сільських рад мали подбати, аби жителі їхніх сільрад прибули на місце роботи до 16 березня 1948 року. Жителям кожного із сіл вказувалося місце їхнього перебування.

Для організованого керівництва групами під час роботи необхідно було виділити з числа працівників «старших». Це мали бути або представники виконкому сільради, або із числа комсомольського активу.

Керівників райторгу Ткаченко та райспоживсоюзу Кучерявого зобов’зали відкрити до 16 березня 1948 року в селах Борова Чеховір (Тиховиж), Острівськ, у районі трьох озер та в Локниці чайні буфети для обслуговування людей, які працюватимуть на залізничній дорозі.

Ось яку інформацію про чайні буфети подає ШІ: «У минулому чайні та чайні буфети були популярними закладами при заїзних дворах, базарах чи вокзалах. Там подавали не лише чай із самоварів, а й просту їжу як альтернативу трактирам із міцним алкоголем. Сьогодні такі заклади як окремий тип не існують, хоча саму традицію продовжують сучасні чайні клуби та кафе».

А ще постановою 1948 року зобов’язували голів сільрад Борової, Новорічиці, Острівська та Локниці розмістити людей, котрі тут працюватимуть, на квартирах. А голів сільрад, які організовують працівників на будівництво дороги, забезпечити вихід людей із запасом продуктів харчування на 10 днів. А ще для роботи мати лопати, пили та сокири.

Редактора районної газети «Червона зірка» Білецького зобов’язали висвітлювати на сторінках газети хід робіт під час будівництва залізничної дороги в районі.

Підписаний цей документ головою виконкому райради депутатів трудящих Нестеренком та секретарем райкому КП(б)У Трофименком.

Так з’являлися нові кілометри вузькоколійки. До 1967 року потяг ходив тільки до станції Локниця. Вона знаходилася за 18 кілометрів до Зарічного. 4 листопада 1967 року перший пасажирський потяг прийшов у Зарічне. 

Регулярне пасажирське сполучення призупинене з 2020 року…