Розглядаючи бюджет на 1925 рік, можна дізнатися, що на громадське здоров’я виділялося 6225 злотих: на запобігання хворобам – 200, на лікування дизентерії – 150, для сиріт повітового сиротинця – 1861, для гмінної амбулаторії – 3100, на утримання акушерки – 2350 злотих.
Вражаючі цифри названі ще в одному документові ДАРО – постанові прокуратури Морочнівського району «Про санітарний стан і боротьбу з епідемічними хворобами в районі» від 17 травня 1945 року.
Після перевірки більшості сіл району було встановлено, що на 31 тисячу жителів у районі діє 1 лікарня на 25 ліжок та 1 амбулаторія в центрі Зарічного. У 3 населених пунктах працюють фельдшерські пункти: у Кухітській Волі, Морочному та Ноблі. Деяким жителям доводиться діставатися за медичною допомогою за 60 кілометрів. Під час перевірки виявили 38 випадків захворювань тифом, 37 – грипом, 2 – дифтерією, 17 – цингою. Майже в кожного обстеженого селянина виявили воші.
Зрозуміло, що при відсутності медичного обслуговування, поліщуки зверталися до місцевих знахарів. У багатьох краєзнавчих виданнях про Полісся можна прочитати, що тут кожне село мало своїх шептух. Вони лікували травами, молитвами. Свідчення, які будуть подані нижче, зібрані від багатьох старожилів нашого села.
«Жив у селі помічник-цілитель Марчук Михайло Іванович. Навчався в польській школі, умів читати, писав дуже грамотно. Вів календар погоди, дуже рідко міг не вгадати прогноз на той чи інший день. Знав багато молитов: від болю в животі, від вивиху, рожі, уроків, порчі, від ночниць (коли малі діти не спали).
Якщо в когось був перелом кістки руки чи ноги, він брав тоненькі дощечки, обкладав ними ногу чи руку, обмотував матерією, і з часом кістка зросталася. Якщо помічав, що перелом ускладнений, посилав до лікарні. Нині в селі проживає його внук Шукалевич Микола Андрійович, який перейняв ці вміння і нині допомагає людям», - розповіла Антоніна Шукалевич.
Уміла «зупинити кров» Веремейчик Юхимія Іванівна. Знала вона, які поліські трави слід використовувати при різних хворобах. Її горище та комора завжди були завішені пучечками лікарських трав. На жаль, нікому своїх знань не передала.
Пам’ятають у селі цілительські властивості Юрашкевич Тетяни Григорівни. Вона знала багато молитов, «замовляла», «знімала вроки», ставила на місце опущений шлунок чи матку. Для цього їй слугував високий стіл, молитва та її вправні руки. Дотиком язика жінка лікувала очі, виймала порошинки. У неї завжди було заготовлено багато лікарських рослин, якими лікувала і своїх дітей та внуків, і тих, хто приходив за допомогою.
Жителька села Алла Станіславівна Марчук записала розповіді багатьох новосільських жінок, які донині допомагають жителям навколишніх сіл своїми молитвами.
Ось сповідь Куцевич (Марчук) Антоніни: «Я народилася 18 серпня 1925 року. Мати годувала нас сама, бо батько не повернувся з війни. А було нас п’ятеро: найстарша я, брат Микола, сестри Зося, Оля (померла в три роки) та найменший Григорій. Я вірувала в Бога ще з дитинства, по церквах ходила. Була на Йордані в Ноблі, у Бучині і навіть у Почаєві. Мене обирали в церковну двадцятку Кухченської церкви, бо завжди давала багато пожертв на церкву.
Вправно брала чорниці, здавала їх, а виручені гроші здавала на храм. Я знала багато грибних місць. Ходила за грибами, сушила їх, продавала й виручені кошти теж віддавала церкві. Багато молилася. Тепер часто питаю в Бога: може, за це він подарував мені стільки багато років життя, бо ж повмирали й усі мої однолітки, і друзі, і чоловік, і молодші брати й сестри, а я все живу.
Допомагати людям молитвами стала після того, як довго лежала по лікарнях. Там доводилося спілкуватися із старими жінками, котрі переказували молитви, які вони знали. Багато передав мені хрещений мого чоловіка із села Кутинок.
Кажуть, більше допомагають ті молитви, які людина запам’ятала, не записуючи. А я швидко все запам’ятовувала. А ще я ніколи в житті не вживала лайливих слів, не брала до рота спиртного. Можливо, ще й це сприяло тому, що мої молитви допомагають людям.
Знаю молитви від ляків, від уроків, від вітру, від висипки, для заспокоєння дітей. Допомагаю людям десь із 35 років. До цього часу до мене йдуть люди іх Кухче та Новосілля за поміччю. Найбільше просять помолитися за малих дітей, що погано сплять.
Був такий випадок. Я поїхала на весілля до онука в Одесу. І коли повернулася, то чоловік сказав, що приходило декілька чоловік із проханням пошептати. Люди кажуть, що від мене минає. І зараз я багато молюся: і до сходу сонця, і ввечері, і коли сонечко заходить.
Усіх, хто читатиме цю книгу, я навчу говорити молитву в дорогу: «Я за порог, за мною Господь Бог. За Богом небо и земля. Господи, спаси меня. Бог мой, я за тобой, а Бог за мной». Коли йдете до лісу, ще одна молитва допоможе уникнути зустрічі із гадюками, звіром: «Идёшь у путь, вспоминай Сима, Гарасима, апостола Клиёпу. Они тебя спасут от всяких зверей и человека злого».
А ось розповідь Марчук Марії Яківни: «Я народилася на Головосіка в 1932 році. Наша сім’я була дуже велика, але батько загинув на війні, а згодом померло аж п’ятеро моїх братів та сестер. Залишилися лише я з братом та сестрою.
Наша мама була неграмотною, навіть розписатися не вміла, але знала дуже багато молитов. Із дитинства стоїть переді мною така картина: мама стоїть перед образами і молиться. Довго молиться, майже цілу годину. Я слухала часто, але всього не запам’ятала. Жалкую, що не перейняла того, що мама знала.
До неї приходили люди за поміччю, вона своїми молитвами їм допомагала. А потім мене багато чому навчила свекруха, і молитву «Вірую» від неї перейняла. Роботи було багато, що й молитися не було коли. Попросила чоловіка Єфрема, щоб переписав мені цю молитву, бо я закінчила тільки 1 клас школи (така сирітська доля). Пожену корови пасти і вчу. Згодом брат Іван придбав «Молитвослов», і вже там я вивчила всі молитви, які побажала.
У 2000 році в мене дуже боліла голова. Я пішла на Різдво до церкви в Кухче, і коли опустили ікону над райськими воротами, дуже довго молилася. Читала всі молитви, які знала, а потім просила Бога своїми словами. І з того часу в мене перестала боліти голова.
Так як мені Господь допоміг, я теж допомагаю людям, як можу. Умію молитися «від рожі» (навчила свекруха), «від удару» (передала Марчук Антоніна, як помирала), «від дітей». Вважаю, що допомагаю не я, а Бог, тому ніякої подяки ні від кого не приймаю».
Розповіла Марія Яківна, як до неї у сні явився Ісус Христос. Він неначе плив на хмаринці, був не в одязі, а ніби перев’язаний рушниками. Наступного дня жінка пішла до церкви, купила «Молитвослов» і була дуже здивована, бо коли почала його гортати, то на останній сторінці побачила точно таку іконку Ісуса, яка являлася їй у сні. Він ніби розкинув руки, плив на хмаринці, а його одяг нагадував рушники. От і не вір після цього в чудеса!
Жителька села Анчук Олена розпитала про цілительські здібності своєї бабусі Борисюк Єви Степанівни, 1933 року народження. Молитви, які вона знає, перейняла від своєї матері Ганни. Колись її дід та баба дуже допомагали людям, от і вона пішла їхньою дорогою.
Знає баба Єва молитви «від вітру», «від удару», «від переляку», «від уроків», від болю зубів, від чорної хвороби, «відводить живіт». Перш ніж читати ту чи іншу молитву, промовляє «Отче наш». Вперше проговорила вона такі слова, щоб допомогти власним дітям. А зараз приходять до неї люди з багатьох сіл, просять допомоги і старі, і молоді.
Читачам цієї книги Єва Степанівна пропонує ознайомитися з деякими її молитвами. Молитва «від вітру»: «Дванадцять вітрів, дванадцять апостолів, вітер осінній, вітер зимовий, вітер весняний, по костях не ходи, кості не ломи, жили не тягни, личка не марнуй. Йди на ліс, на пущу, марно пропади, прийди, рабі Божій (ім’я) вітер одніми». Молитва «від удару»: «Божая Мати по коморі ходить, ключами дзвонить, рабі Божій (ім’я) від удару говорить».
До Анастасії Вакуліч теж їдуть та йдуть жителі навколишніх сіл, бо вміє вона багато чого: допомагає жінкам, коли мають «жіночі» хвороби, заспокоює неспокійних дітей, читає молитви від багатьох інших хвороб.
Допомагає знайти загублені або вкрадені речі. А розпочалося це в 60-х роках ХХ століття, коли в дівчину влучила блискавка. Її закопали в землю, це допомогло зняти розряд. І з тих пір дівчина відчула в собі дар допомогати людям. Щедро ділиться своїми вміннями з тими, хто просить.
Серед новосільських випускників чимало медсестер, а Валентина Іполітівна Філончук (Левчук) однією з перших у селі закінчила медичне училище в Костополі. Працювала в Кутинській дільничій лікарні. І все своє життя рятувала односельчан. Була для них і аптекарем, бо приносила необхідні ліки, і маніпуляційною медсестрою, бо робила хворим ін'єкції, і просто сестрою милосердя.
У кожній хаті села сотні разів надавала вона першу невідкладну допомогу. Часто змушена була ставити діагноз, бо односельці вірили її досвіду. А якою Людиною була вона! Щира, приємна в розмові, безвідмовна в будь-яку годину доби.
Згадує її колега Ольга Філончук (Вакуліч): «Деякий час ми разом ходили на роботу в Кутин. Якось узимку йшли через замети. Я першою прокладала дорогу, а вона, слабенька і мала зростом, ступала в мої сліди. Сама дуже хворіла: мала важкі хвороби легень та хребта, але це не впливало на виконання професійних обов’язків.
У лікарні була найвідповідальнішою медсестрою. Померла у зовсім молодому віці, залишивши сиротами троє дітей, яких ще треба було піднімати на ноги. Це сталося в рідній лікарні. Як не рятували, як не просили жити – нічого не допомогло. Валентина Іполітівна білила хату і попала під протяги. Хворі легені не витримали».
Село не залишилося без медичної допомоги. Тепер уже Ольга Олексіївна почала приходити на допомогу хворим. І дорослі, і малі в селі так і називають її: «наша медичка», «наша Оля», «Олексіївна». Після закінчення Харківського медучилища вона довгий час працювала старшою медсестрою Кутинської дільничої лікарні.
А дома, у Новосіллі, доводилося й пологи приймати, і життя вмираючому після автомобільної аварії рятувати, і вночі бігти до хворої дитини. І нині не закриваються двері до її будинку. Медпукт аж у Кухчі, не всі можуть здолати такий шлях пішки, от і йдуть до Олексіївни. «Медичний працівник – це не професія, а спосіб життя», - сказала Ольга Олесіївна під час розмови.
Отакі вони, рятівниці наших односельчан!
Немає коментарів:
Дописати коментар