Польський Корпус охорони пограниччя на Поліссі

Через наше село у вересні 1939 року пройшла не одна група польських жовнірів, які служили в Корпусі охорони пограниччя (КОП).

Це формування було створене польським урядом у 1924 році для захисту польських кордонів від агентів, які проникали з території Радянського Союзу. 

Адже через деякий час після підписання Ризького договору в 1921 році СССР розпочав кампанію по відмові від недавно визнаних польських кордонів і став заохочувати рейди зі своєї території у східні райони Польщі.
Члени КОП виконували ще одну функцію: стежили за діяльністю підпільних націоналістичних та комуністичних організацій. 

Для служби в КОП були спеціально підібрані юнаки із західних губерній. Існувало 6 бригад цього формування, п’ята бригада носила назву «Полісся». Кожен підрозділ мав свою ділянку кордону, який тягнувся на 2334 кілометри. У бригаді «Полісся» станом на 1939 рік було 3 піхотні батальйони та 1 кінний ескадрон. До кінця 1924 року члени КОП затримали біля 5000 осіб, які хотіли незаконно перейти кордон з Польщею. 

Із початком Другої світової війни в селах Полісся з’явилися листівки, які повідомляли про загальну мобілізацію. Багато жителів нашого району було мобілізовано до польського війська. 

У Польщі відчували, що скоро на поліські землі прийде Червона Армія. Розпорядженням від 30 серпня 1939 року КОП реорганізовують, очолює його генерал Вільгельм Орлик-Рюкерман. Тоді КОП налічував 1 бригаду – «Полісся» та 7 полків. Серед солдатів було багато резервістів, тобто тих, хто недавно прибув на службу. 

17 вересня Білоруський та Українські полки Червоної Армії чисельністю 750 тисяч чоловік перейшли польський кордон. Розпочалися бої на території Полісся. Філіали та підрозділи КОП зазнавали поразки одну за одною. 

У поляків розпочалися важкі часи: не вистачало боєприпасів, озброєння, їжі. У розпорядженні генерала Рюкермана було біля 8700 жовнірів та 300 офіцерів. Коли генерал відчув, що поразка неминуча, він звільнив польських солдатів від присяги, а добровольців вирішив згрупувати поблизу сіл Кухітська Воля – Кухче – Храпин – Морочне для організації прориву. Зібралося до 3 тисяч чоловік. Це був останній бій солдатів КОП. 

На наші землі прямував полк «Сарни», батальйони «Клецьк» та «Давидгородок». В історичній літературі детально розповідається про ці дні. Бригада КОП «Полісся» мала рухатися в напрямі Сенкевичі – Лунінець – Мости Волинські – Плотниця – Погост Зарічний. Батальйон «Давидгородок» мав прибути через Столін – Морочно, а полк КОП «Сарни» - від Сарн до Перекалля, а далі до Кухітської Волі.

Батальйони «Клецьк» та «Давидгородок», які 17 - 18 вересня вже марширували до місця збору, були атаковані із півночі та сходу радянськими воїнами, частина їх потрапила в полон. 

Вранці 19 вересня генерал Рюкерман переніс свій штаб у село Морочне. У ніч із 19 на 20 вересня батальйони «Клецьк» та «Людвиково» приїхали на товарному поїзді в район моста на річці Прип’ять і зранку вступили в бій у районі села Осова. Коли прийшли до села Вичівка, міст на річці Стублі був уже спалений. 

Розпочався марш поліськими дорогами. Пізно ввечері 20 вересня поляки були в Серниках, а 22 вересня – у Храпині. 20 вересня батальйон «Давидгородок» перейшов Стир біля Старих Коней і через Мутвицю, Морочне, Храпин прибув 22 вересня в Кухче. Скільки їх, цих чужинців, пройшло тоді нашими дорогами?!

Цікаві спогади учасників тих подій. Під час руху учасників КОП лісами, болотами їм потрібні були місцеві провідники. Після декількох десятків кілометрів провідника поляки міняли. Але знайти нового знавця місцевості було важко, тому що на пропозицію допомогти більшість селян відповідали, що не знають дороги. 

Розповідає Алекс Вельт: «Дні 20, 21 та 22 вересня 1939 року видалися похмурими. Марш членів КОП продовжувався і вдень, і вночі, на перепочинок давалося кілька годин. Від стомлюючої ходи коні почали здавати через 2 дні. Харчувалися консервами, варили каву в котлах. 

Під час руху по бездоріжжю Полісся резервісти обіцяли, що після війни повернуться сюди із сім’ями, аби показати, в яких важких умовах доводилося діяти. Під час перепочинку солдати падали на землю і засинали. Більшість із них за командою піднімалася напівсонними і в такому стані продовжували рух. 

Пам’ятаю, як проходячи повз першу роту, побачив страшну картину: старший сержант Булас палицею будив солдатів, які ніяк не реагували на крики, і навіть бив їх по обличчю. Ослабленість та втома стали причиною загибелі однієї із груп. Коли втомлені солдати заснули, їх у сні всіх перерізали. 

І все ж більшість тих, хто прямував на з’єднання з Рюкерманом, дійшли до заболоченої місцевості в районі Кухітська Воля – Кухче – Храпин – Морочне».

Зібравшись докупи, названі вище батальйони лісисто-болотистою місцевістю понад Прип’яттю відступили до Західного Бугу. Ось так поблизу нашого села закінчувалася історія польського Корпусу охорони пограниччя.