Чотири роки каторги за чоботи й кашкети. Наш міжнародний дослідницький тандем про повстання 1863 року

У Київському державному архіві з давнім грифом «Секретно» зберігається документ 1872 року із канцелярії Київського губернаторства - «Дело о дозволении дворянину Херувиму Плотницкому прибыть въ Киевскую губернію». Прохання на отримання цього документа отримала від організатора проєкту «Polesie» Юрека Ноздрина-Плотницького. І коли вже запит свій отримала, із зацікавленістю ознайомилася зі змістом. Стало цікаво, за що 64-річного чоловіка російська влада тоді відправила в заслання.

Відновлення Погостської Успенської церкви в ХІХ столітті

Погостська Успенська церква 

Дивним здається нині той факт, що церква в Погості перестала діяти через малочисельність парафіян. А було таке в історії містечка Погоста...

Статус містечка Погост отримав за грамотою короля Яна-Казимира, датованою 23 травнем 1653 року. 13 квітня 1672 року це право підтверджене грамотою короля Михайла Вишневецького, 12 січня 1792 року – грамотою короля Августа ІІ, у 1761 – грамотою короля Августа ІІІ. Імператор Олександр І 18 жовтня 1802 року подарував у спадок це містечко фельдмаршалу князю Рєпніну. 

Найдавніший спогад про колишню церкву Погоста вдалося відшукати в історичних документах 1531 року. У донесенні Івана Занковича Пінському старості Кирдеєвичу мовиться про те, що він плив до Пінська в одному човні із погостським священиком Мартином, мав скриньку із реєстрами, а потім ті документи пропали. Священник підтверджує слова Занковича. Отже, церква в 1531 році в Погості діяла.

Події XVII століття на зарічненській землі

Знайдено дуже мало інформації про події XVII століття на зарічненській землі. Пінський повіт, до якого входила наша територія, за часів Хмельниччини був важливим політичним та стратегічним центром, розташованим на межі Великого князівства Литовського та козацької України.

Про цей період історії ґрунтовно розповідає історик В’ячеслав Липинський (фрагменти праці подано без правок): «Вплив ґеоґрафічного положеня України на процес її державного життя не раз підкреслювався істориками України. Поділ України на дві полоси: окраїнну, північно-західну, покриту болотами, лісами й горами, та серединну і південно-східну, степову, нічим не захищену від Сходу, - був причиною того факту, що всі бурі з Півдня і Сходу вдаряли безпосередно в сам центр нашого державного життя. 

Церкви села Храпин: інформація з документів різних століть

Найдавніша знайдена згадка про церкву, яка мала бути перенесена в село Храпин, зафіксована в писцевій книзі Пінського старости Станіслава Хвальчевського, який разом із королівським ревізором Мельницьким та підкормчим Олексієм Чесновським за велінням королеви Бони проводив обміри земель у Пінському князівстві. У Храпині піддані королеви Бони були навесні 1555 року.

З історії Кутинської церкви: інформація з різних століть

Сучасна Кутинська церква

Найдавнішу згадку про Кутинську церкву знайдено в книзі польського професора Андрія Рахуби «Метрика литовська. Реєстри подимного Великого князівства литовського». Тут записано, які священники в ХVІІ столітті платили подимне. Серед інших названий священник Кутина Панкратій Іванович. Він володів одним димом. 

Про таємничу Покровську церкву ХVІІ століття в селі Задовже (нині Заозер’я)

Світлина Анатолія Кібука

Здавна кожне поліське село має своє храмове свято. У моєму рідному Новосіллі цей день називали «гости». Тут празникували на Вознесіння («Знесення») і Пречисту. Як і в Храпині, бо новосільці колись належали до Храпинської парафії. А в селі Храпин діяла Різдво-Богородицька (Пречистенська) церква. До цього, напевне, була Воскресенська…

А в сусідньому Задовжі святкують Покрову. І в Заозер’ї теж. Чому, часто ставила собі запитання, якщо ці села відносилися до Кутинської Михайлівської церкви?..

А оце днями мені зустрівся документ, який викликав подив. І, можливо, розкаже нам про існування ще однієї церкви на зарічненській землі…

Серницький монастир ХVІІ століття

Нове краєзнавче відкриття: Серницький монастир ХVІІ століття.

І як пошуки цієї інформації стали міжнародними…

За єдиним документом 1524 року – скаргою про володіння полем Горбаківщина між ігуменом Нобельського монастиря та боярином Антоном Андрійовичем – в історію містечка Нобель увійшов факт про існування чоловічого монастиря.

У 1664 році в Серниках теж існував монастир ордену Святого Василія. Про це свідчить знайдений недавно документ…

Усе розпочалося в той день, коли ми з Федором Володимировичем Полюховичем розглядали рукописний зошит Василя Федоровича Полюховича Серницького. У 1911 році архіваріус Віленського центрального архіву древніх актів на прохання жителя Серник провів ретельні пошуки інформації про це село. І зафіксував у рукописному зошиті знайдені документи.

Мій погляд упав на слово «монастир»...

Нові факти з історії Борового та Млинка

На FamilySearch почали поступати справи з Державного архіву Житомирської області. Зокрема, фонд 1, опис 74 - Волинська духовна консисторія: метричні книги та сповідальні відомості.

FamilySearch - це некомерційна організація та веб-сайт, що пропонує генеалогічні записи, навчання та програмне забезпечення. Нині й ми скористаємося цим веб-сайтом.

Про село Костюшковичі, про костел Костюшковичі та про дзвін костелу Костюшковичі

Мабуть, випадковостей не буває. Ця інформація чекала на вивчення. Давно…
Ми спілкувалися з керівницею Кухітсько-Вільського ліцею Людмилою Миронюк. Віднедавна  долучили її до міжнародного проєкту «RodRo». Пані Людмила допомагає нам уточнювати деякі деталі з історії роду Ордів, які здавна мали землі в Кухітській Волі.

І 21 березня надіслала мені цікаві світлини з текстом: «А ще гляньте, який у нас цікавий церковний дзвін: польський надпис і дата 1938 рік». Розглянула уважно фото, прочитала прізвища… Заінтригував мене цей дзвін…

Серницькі хутори

Хутір Могилка

Був період на Поліссі, коли його жителі масово переселялися на хутори. Тоді наші землі входили до Поліського воєводства (1921-1939) – адміністративно-територіальної одиниці Польської Республіки. Утворилося це воєводство після підписання в Ризі прелімінарної мирної угоди між Польщею, УРСР та РСФСР, якою визначалися державні кордони між державами. До складу Поліського воєводства II Речі Посполитої входив і Пінський повіт.

У ДАРО зберігається чимало документів Пінського повіту періоду II Речі Посполитої. Деякі з них розповідають про проведення в Польській Республіці аграрних реформ 1920 та 1925 років.

З історії маєтку Миколаєво

На різних давніх картах поблизу сіл Серники та Дібрівськ позначено поселення Миколаєво, Миколаєво Старе, Миколаєво Нове, Миколаєво Гольє. А поруч - річечка Миколаївка. Ось так вона нині виглядає.

Напевне, засновником цієї місцевості колись був якийсь Миколай. Як і село Дібрівськ, Миколаєво виникло на землях, котрі належали селу Серники.  Найдавніший знайдений документ про Миколаєво датований 1834 роком. Розглядаючи карту 1855 року, можна зробити висновок, що тоді панський маєток був на місці позначеного населеного пункту Миколаєво.

Таємниця назви села Павліново

Є нині в Кухітській Волі вулиця Павліново. Цю частину села ще називають хутором Павліново. А в давніх метричних книгах зберігаються записи про село Павліново.

Поштовхом для написання цього дослідження стала розмова з ініціатором генеалогічного проєкту «RodRo» Юреком Ноздриним-Плотницьким, котрий проживає у Відні. Серед іншого ми говорили про Кухітську Волю. І пан Юрек запитав мене, чи знаю я історію назви села Павліново. На жаль, не відала…

Храмове свято в Неньковичах 1 жовтня 1911 року

Сучасна Неньківська церква

У "Мінських єпархіальних відомостях" за 1911 рік вміщена замітка священника церкви села Острів Пінського повіту про храмове свято в селі Неньковичі Пінського повіту.

Найперше, що впадає в очі, це дата святкування Покрови - 1 жовтня. У цей день від села Острів до Ненькович було проведено хресний хід. 

Текст розповіді отця Любича подаємо дослівно: 

"Храмовой праздникъ въ селѣ Неньковичахъ, Пинскаго уѣзда.

Нове про родину Юрашкевичів

Погляньте на цю добротну хатину з Новосілля. Вона побудована ще з панського дерева Юхимом Юрашкевичем. За часів Другої Речі Посполитої, як кажуть наші земляки, - «за Польщі».  Михайло Якимович Марчук розповів, що в 30-х - на початку 40-х років ХХ століття в Новосіллі біля цієї хати росла одна-єдина на все село сортова яблуня.

Тут була й перша новосільська школа… Уявіть, із якою спокусою оті школярики споглядали на ту яблуню. Аби зберегти достиглі плоди своїм онукам, господарю приходилося під нею ночувати… Чому було так мало яблунь? Мабуть, через те, що за фруктові дерева тоді потрібно було платити податок…