 |
| Сучасна Кутинська церква |
Найдавнішу згадку про Кутинську церкву знайдено в книзі польського професора Андрія Рахуби «Метрика литовська. Реєстри подимного Великого князівства литовського». Тут записано, які священники в ХVІІ столітті платили подимне. Серед інших названий священник Кутина Панкратій Іванович. Він володів одним димом.
Є відомості про Кутинську церкву в «Журналі діяльності Юрія Булгака в 1729-1737 роках» («Dziennik czynności i kopiariusz Jerzego Bułhaka sekretarza osobistego Kornelego Stołpowickiego Lebieckiego archimandryty klasztoru supraskiego, biskupa włodzimiersko-brzeskiego»), написаного його секретарем. Із біографії пінського єпископа відомо, що він залишив у Пінську адміністратора, а сам замешкав у єпископському маєтку в Храпині. У «Журналі його діяльності» близько 1730 року в переліку церков Нобельського деканату названа й Кутинська церква (остання в спискові).
На сайті FamilySearch, який пропонує генеалогічні записи, розміщена метрична книга Кутинської церкви за 1827-1834 роки. Зберігається ця книга в Білоруському державному історичному архіві, що в місті Гродно. Щоправда, на титульній сторінці записано, що село Кутин Брестського повіту Гродненської губернії Литовської духовної консисторії.
Але це наш Кутин. У цьому можна переконатися, відкривши першу сторінку, де записані новонароджені 1827 року. П’ять перших дітей із Кутина, найперший – Прохір, батьки Степан та Ярина Хорошковичі. Шостий запис – хлопчик Степан, син Івана та Параски Вовків із села Задовже. Сьомий запис – хлопчик Матвій, син Кирила та Олени Цмовжевичів (згодом Смужевич) із Любиня. Усього в 1827 році в Кутинській церкві хрестили 11 дітей: 7 із Кутина, 9 із Задовжа й 2 з Любиня.
У 1828 році є цікавий запис про село Нове Задовже. Дівчинка Ганна народилася в родині Хвілончуків – Павла та Марії - із села Нове Задовже. У 1828 році в Кутинській парафії народилося 15 дітей.
У 1829 році є запис про народження дитини в селі Заозір’я: в Івана та Юстинії Шпаковських народився син Федір. Цікаво, що з 9 народжених у парафії в цьому році дітей четверо було з Любиня.
Батьків усіх новонароджених названо з «pracowitych» - селян, напевне. А от у 1830 році був хрещений хлопчик Іван із фільварку Глуша Задовжанська. Батьки – шляхетні Йосип та Юліанна Пашковські. Цікаво, що хрестила цю дитину панна Юлія Новіцька з дозволу любешівських Піарів.
У 1832 році народжується Цецилія у шляхетних Яна Кречетовича та Пелагеї Левицької (Кречетович). Левицький – то місцевий священник, Петро Кречетович – адміністратор Дольської церкви. Коли хрестили дівчинку Домну, яка народилася в родині Васюків із Любиня, то «до хреста святого її тримала» пані Магдалена, парафіянка костелу Любешівського. У 1833 році в Задовжі народилися близнята Андрій та Наум.
Весіль в ті роки в Кутинській парафії було дуже мало: у 1827 році – 4, у 1828 році – 9, у 1829 році – 9, у 1830 році – 4, у 1831 році – 3, у 1832 році – 8, у 1833 році – 4. Цікаво, що в 1827 році одружувався вдівець Елізар із Задовжа із вдовою з Нового Задовжа…
У 1829 році одружуєтьсмя Пилип Колесюкович із Задовжа, парафіянин Любешівського костелу. Одружувалися хлопці й дівчата одного села чи Кутина, Задовжа та Любиня. Були із сусідніх сіл Кухче, Вулька Річицька, містечка Нобель.
Поховань у 1827 році – 13, у 1828 році – 14, у 1829 році – 16, у 1830 році – 15, у 1831 році – 26, у 1832 році – 14, у 1833 році – 8, у 1834 – 9 чоловік. Були в парафії й довгожителі: у 1827 році померла Федора Цмужевичова з Кутина в 94 роки, а в 1828 Кирило Шукалевич із Задовжа – у 99 років.
Проживання поблизу води приносило нещастя в родини місцевих жителів. У 1830 році втопилося аж троє парафіян: 47-річний Захарко Пантік із Любиня у травні, 55-річна Олена Штахунова з Кутина та 30-річна Марина Миколайчикова з Любиня 25 липня. 12-річна Агафія із Задовжа втопилася в червні 1834 року.
У 1829 році помер Кіндрат Кухар із двору Задовже, у 1830 – шляхтянка Людовіка Карповичова, парафіянка піарів Любешівських. Зафіксовані смерті від сухот, від гарячки, від гнилої гарячки, «від великої хвороби», а в 1831 році - від холери. Першою помер від цієї інфекційної хвороби 32-річний Григорій Пантік із Любиня, потім 67-річна Олена Салівончикова із Задовжа. Усього в парафії від холери померло 9 чоловік, 8 із них – дорослі жителі села Задовже.
Ось так багато розповіла про Кутинську парафію одна метрична книга. Цікаво, що священник всіляко прикрашав свої записи...
Невідомо, до яких пір діяла церква в Кутині, але в 1878 році жителі сіл Любиня, Кутина та Задовжа звертаються до Духовної консисторії, аби їхні села приєднали до Храпинської парафії. Це прохання відхилили й залишили названі села в Локницькій парафії: «Опредѣленіемъ Духовной Консисторіи, состоявшимся и Его Преосвященствомъ утвержденнымъ 3 Февраля, ходатайство жителей деревень: Любина, Кутына и Задолжья, по новому росписанію приходовъ причисленныхъ къ Локницкой церкви, объ оставленіи ихъ по прежнему въ составѣ Храпинскаго прихода, по неосновательности, оставлено безъ удовлетворенія» (Минские епархиальные ведомости. 1878, выпуск № 3).
У 1906 році дозволено було знову відкрити церкву в Кутині: «Указомъ Святѣйшаго Синода отъ 25 Февраля 1906 г. за № 2342 дано знать, что согласно ходатайству Его «Преосвященства, Святѣйшій Синодъ опредѣлилъ: при церкви села Кутына, Пинскаго уѣзда, открыть самостоятельный приходъ съ причтомъ изъ священника и псаломщика и назначить на содержаніе причта новооткрываемаго прихода по пятисотъ тридцати рублей 40 коп. въ годъ, въ томъ числѣ священнику 408 руб. и псаломщику 122 руб. 40 коп., съ отнесеніемъ этого расхода, со дня назначенія причта, на счетъ кредита, ассигнуемаго изъ казны по пар. 6 ст. 1 фипансовой смѣты Святѣйшаго Синода» (Минские епархиальные ведомости. 1906, выпуск № 6).
Кутинську парафію заново відкрили в 1907 році.
А в 1911 році трапилася незвичайна подія: жителів Кутинської Михайлівської церкви на Престольне свято прийшли привітати сусіди – парафіяни Храпинської церкви. Як це відбувалося, розповідається в «Мінських єпархіальних відомостях» 1911 року за номером 24. Замітка має назву «Церковное торжество», автор її – Провінціал:
"Село Кутынъ - новооткрытый приходъ; пять лѣтъ всего лишь, какъ отъ существуетъ самостоятельно. Это небольшой приходъ; въ немъ наберется не болѣе тысячи душъ. Но церковь каждый праздничный день бываетъ полна народу и, благодаря старанію, нынѣшняго настоятеля о. Верниковскаго, имѣетъ весьма благолѣпный видъ.
 |
| Стара Кутинська церква |
Крестьяне всегда съ радостію соглашаются поддерживать благолѣпный видъ храма Божія и еще больше украсить его. Одного еще прихожане не могли сдѣлать - это построить болѣе приличную колокольню. Но стараніемъ о. Верниковскаго уже начинается сборъ пожертвованій на постройку новой колокольни и на пріобрѣтеніе новаго колокола. На это благое дѣло первую лепту внесъ мѣстный настоятель, пожертвовавъ сорокъ рублей; его же стараніемъ на пріобрѣтеніе новаго колокола получено изъ Америки отъ крестьянъ этого прихода 120 рублей. Недѣлю же назадъ крестьяне согласились на свои деньги построить колокольвю... Вотъ краткой очеркъ Кутынскаго прихода.
Теперь отнесемся къ 8 ноября. Рѣдкое событіе для крестьянъ с. Кутына день храмового ихъ праздника этого года. Это единственный, никогда небывалый еще высокоторжественный праздникъ, благодаря крестному ходу изъ сосѣдняго с. Храпина. Никто не ожидалъ этого торжества, такъ какъ объ этомъ было объявлено только за два для до праздника Арх. Михаила. 6 ноября послѣ литургіи свящ. Храпинской церкви о. Николай Глинскій объявилъ своимъ прихожанамъ, что 8 числа приглашаетъ ихъ совершить крестный ходъ въ с. Кутынъ. Слово настоятеля было принято съ большою радостью и всѣ съ готовностью согласились.
Въ 8 часовъ утра въ денъ храмового праздника въ Кутынской церкви началось всенощное бдѣніе, которое совершалось свящ. Желѣзницкой церкви о. Стефаномъ Онишкевичемъ. Торжественный выходь на литіи трехъ священниковъ - мѣстнаго о. Верниковскаго, о. Онишкевича и настоятеля Судченской церкви о. Василія Радзиминовича и совмѣстное ихъ пѣніе величанія произвели умилительное впечатлѣніе на прихожанъ, такъ какъ въ данной мѣстности подобнаго еще ничего не бывало. Но вотъ окончилось всенощное бдѣніе.
Дали знать, что приближается крестный ходъ изъ Храпинской церкви. Служителя и весь бывшій въ церкви народъ вышли съ крестнымъ ходомъ на встрѣчу Храпинскому: несмотря на дождь, всѣ отъ мала до старика съ торжественнымъ настроеніемъ слѣдовали за крестнымъ ходомъ, который направился вдоль села къ рѣчкѣ, возлѣ берега которой и стали ожидать Храпинскаго настоятеля, шедшаго во главѣ крестнаго хода.
 |
| Сучасний міст між Кутином та Храпином через річку Веселуху |
Скоро на противоположномъ берегу реки поверхъ верхушекъ молодого сосноваго лѣса замелькали хоругви, послышалось стройное пріятное пѣніе молебна св. Архистратигу Михаилу. Скоро показалось во всей своей торжественности шествіе крестнаго хода. Большая тьма народа окружала о. Глинскаго, за нимъ слѣдовалъ ученическій хоръ подъ управленіемъ Храпинскаго учителя г. Горячко. Вотъ крестный ходъ приблизился къ рѣчкѣ, и здѣсь всѣ стали медленно переправляться черезъ мостъ, построенный наканунѣ праздника изъ лодокъ, благодаря распоряженію настоятеля Кутынской церкви.
Какое торжественное настроеніе переживалъ каждый изъ участниковъ крестныхъ ходовъ, когда оба крестные хода соединились. Соединившись, ходы при пѣніи молебна Св. Арх. Михаилу хоромъ учениковъ Кутынскаго и Храпинскаго училища, направились вдоль села въ церковь... Трудно описать эту величественную картину!
Съ какою радостью крестьяне с. Кутына видѣли около своего храма до 2000 человѣкъ народу. Въ 11 часовъ началось служеніе соборомъ трехъ священниковъ литургіи, Пѣлъ чудно хоръ подъ управленіемъ Горячко. Послѣ чтенія евангелія о. Глинскимъ была сказана проповѣдь по случаю неурожая и голода въ восточныхъ губерніяхъ Россіи и призывъ крестьянъ откликнуться на горе своего ближняго. Каждый откликнулся на слово настоятеля и положилъ лепту отъ своего избытка въ тарелку, съ которой обошелъ о. Верниковскій.
Во время запричастнаго стиха о. Верниковскимъ сказано было прекрасное слово на тему "непрестанно молитесь". По окончаніи литургіи соединенный крестный ходъ вышелъ изъ храма для обхожденія вокругъ церкви, Дождь пересталъ и ласковое привѣтливое солнце выглянуло изъ-за тучъ и своими лучами засіяло на хоругвахъ и крестахъ. Какая чудная заключительная картина этого торжественнаго дня. Да, нескоро забудутъ Кутынскіе прихожане день своего храмового праздника.
Провинціалъ».
Ось така подія відбулася в Кутині 8 листопада 1911 року.
А історію Кутинської церкви ще вартує вивчити досконаліше...
Немає коментарів:
Дописати коментар