неділя, 19 червня 2016 р.

Мхинь – то «райська краса» (Ломазей В'ячеслав)


Майже все своє життя прожила на хуторі Мхинь бабуся Ярина. Разом із своїм чоловіком вона вигодувала 7 дітей. 

Про родинний хутір розповів її син Петро Гнатович Олешко, 1947 року народження. На хуторі Мхинь його дідусь Петро Олешко Ілляшевич, 1844 року народження, оселився вже після війни. У погосподарській книзі за 1944 рік вказано, що тоді він проживав із родиною в селі Мале Морочне. Мав 2 сини та 3 дочки.
Згодом на Мхині господарювали його сини Гнат із дружиною Іриною Іванівною та Микола із дружиною Ганною Петрівною. 

Тут ніколи не було електричного світла. Вечори проводили при лампі та каганці. Аби не відстати від однокласників, уроки діти вчили ще вдень. Був час, що на Мхині запалили електричну лампочку від генератора, але це тривало зовсім недовго.

Навколо хатини Олешків було багато родючої землі. Там рясно родила й картопля, і зернові, і городина. За часів існування колгоспу тут була розміщена велика колгоспна пасіка. Петро Гнатович згадує, що за день викачували по 4 бідони меду. Навколо була така краса, що Мхинь іноді називали райським куточком. 

Після смерті свого чоловіка Гната Ірина Іванівна не захотіла переїжджати до дітей у село й до 2000 року жила одна на хуторі. Це була єдина хутірська жителька кінця ХХ століття. Її часто навідували діти й онуки. А рідкі перехожі смакували смачною водою з її колодязя.

Немає коментарів:

Дописати коментар