У 1919 році деякі зарічненські села були вщент спалені

Архівні джерела свідчать: поляки проводили тут каральні операції.

Донині дуже мало інформації про події початку ХХ століття на наших землях. Ось деякі загальновідомі історичні факти того часу. У роки Першої світової війни на Зарічненщині стояв фронт: на одній частині – російські війська, на іншій – німецькі. Велика війна завершилася на світанку 11 листопада 1918 року підписанням перемир'я між Антантою та Німецькою імперією. У роки цієї війни наші землі входили до складу Російської імперії. Тоді Пінськ був повітовим центром Мінської губернії.

Протестація священника Йосипа Савича на нобельських міщан

Серед документів НІАБ є скарга нобельського священника Миколаївської церкви Йосипа Савича. Вона надіслана орнанізаторами проєкту "Polesie".

Текст документу перекладено Олексієм Смольським. 

Дата і місце: 26 вересня 1664 року, Пінський замковий суд.

Тип документа: Судова скарга (протестація).

Позивач: Йосип Савич - священник Свято-Миколаївської церкви містечка Нобель.

Відповідачі: Міщани Нобеля, головним чином війт Кирило Стефанович, підвойський Степан Проневич, Федець Ходневич та їхні спільники.

Про що розповіли ревізькі казки Погосту Зарічного

Фрагмент карти Пінського повіту 1800 року 

Історія Погосту Зарічного ще досконало не вивчена. Ось нині з’явилися ревізькі казки містечка за 1834 рік. В одній із казок розповідається про міщан. Підписана квитанція цього документа міщанами Кіндратом Кидуном та Семеном Юхневичем. Тоді в Погості проживало 32 родини міщан (90 чоловіків і 95 жінок).

Репатріація зарічненців після Другої світової війни: долі людські

Картка остарбайтерки Чернякович Анни

З історичних джерел відомо, що у фашистській Німеччині восени 1941 року назріла криза робочої сили в промисловості та сільському господарстві. Тоді за ініціативою Германа Герінга була розроблена програма залучення до роботи на заводах і фермерських господарствах людей із захоплених Німеччиною територій Східної Європи. Першими такими працівниками стали військовополонені. 

Завезена з-за кордону робоча сила поділялась на декілька категорій за територіальним принципом, найнижчою з яких були «остарбайтери» — працівники зі сходу. Вони працювали 12 годин на добу 6 днів на тиждень, отримували близько 30% заробітної плати німецьких робітників, частина з якої йшла як оплата за харчування та житло. Вони були змушені носити спеціальний нагрудний знак з надписом «OST», що ідентифікував їх як приїжджих зі сходу, і в ряді випадків жити у спеціальних таборах під охороною. За спробу втечі остарбайтери каралися смертю або ув’язненням у концтаборі.

Репатріація зарічненців після Другої світової війни

Документи архівів таять багато сторінок нашої історії. У Державному архіві Рівненської області зберігаються справи наших земляків, які в роки Другої світової війни опинилися в різних країнах і мусили пройти репатріацію. Репатріація — це повернення на батьківщину з поновленням громадянських прав військовополонених та цивільних осіб, які під час війни опинилися за межами своєї країни та перебували тривалий час поза батьківщиною. 

У заголовках їхніх справ зазначено: «Управление МГБ (Міністерство державної безпеки) Ровенской области Заречнянский райотдел». І далі «Справа на репатріанта (прізвище, ім’я, по батькові), який проживав у селі (назва) Зарічнянського району Ровенської області». Справи ці дуже різні: одна вміщує до 40 сторінок, інша – усього 5. Раніше такі справи були засекречені, нині ж їхні електронні версії є у вільному доступі.

У пошуках земляків-однодумців із сіл Зарічненського району

                                                           

Спочатку про відзнаку за любов до Полісся. Саме із цими словами в мене асоціюється подія, яка відбулася 23 квітня в Рівненській обласній науковій бібліотеці. Це церемонія відзначення переможців конкурсу "Краща книга Рівненщини". Щороку читала про цей конкурс, але не вникала в деталі. Думала, що він для книг, які вийшли в поточному році…

Любинський хутір Карповичі

Родина Барабашів із хутора Любинь

Загадкове це село – Любинь. Ніяк не можу упорядкувати знайдені про нього матеріали, бо ще дуже багато незрозумілого. Назва Любинь згадується в писцевих книгах 16 століття: у писцевій книзі Хвальчевського серед урочищ дворища Олисеєвичі села Задовжа, а в писцевій книзі Войни – серед урочищ дворища Неліповщина цього ж села. Назва тоді звучала як «Любыни». Було тут і урочище Лядо на Любині.