Події XVII століття на зарічненській землі

Знайдено дуже мало інформації про події XVII століття на зарічненській землі. Пінський повіт, до якого входила наша територія, за часів Хмельниччини був важливим політичним та стратегічним центром, розташованим на межі Великого князівства Литовського та козацької України.

Про цей період історії ґрунтовно розповідає історик В’ячеслав Липинський (фрагменти праці подано без правок): «Вплив ґеоґрафічного положеня України на процес її державного життя не раз підкреслювався істориками України. Поділ України на дві полоси: окраїнну, північно-західну, покриту болотами, лісами й горами, та серединну і південно-східну, степову, нічим не захищену від Сходу, - був причиною того факту, що всі бурі з Півдня і Сходу вдаряли безпосередно в сам центр нашого державного життя. 

Вали, замки і городи, якими намагалась наша князівська держава оборонити свій центр од небезпеки степу, не видержували звичайно сильніщого напору східних кочових орд. Останні ознаки державного життя залишались після того тільки на краях держави - в оцьому північно-західному окраїнному півколі, що простяглось од Карпатських гір через Русь Червону й лісову Волинь, до північного болотистого Полісся. Ці наші північно-західні окраїни, цей резервуар української державної традиції, опинялись в залежности від чужих держав - од Москви або від Польщи.

Пинський повіт у половині XVII-го століття займав значну частину оцього північно-західного окраїнного півкола. Пинські лісові пущі і болота, мало привабливі для чужинців, захищали від них своїх мешканців, міцно привязаних до свого рідного краю, чарівну красу якого знають тільки ці, хто в ньому з покоління в покоління живучи, його вікову мову навчились розуміти.

В половині XVII століття пинський повіт був покритий дрібними селами, а при них старими шляхецькими дворами і двірками, в яких жили збіднілі нащадки колишніх володарів краю» [7]. Автор називає відомі роди цього краю, серед яких Вороничі, Нелюбовичі-Тукальські, Ширми, Орди, Гречини, Тенюки, Зеленські, Терлецькі.

«В першім році повстання повіт пинський був зайнятий військами козацькими та ріжними своєвільними ватагами, які між реґулярними військами козацькими вештались, - потім був відобраний литовським військом князя Януша Радзівілла. І одна і друга сторона при тім велику руїну повітові заподіяли» [7].

Пінськ початку ХХ століття. Фото з мережі

Історик Станіслав Чаропко досліджував хід Пінського повстання 1648 року. Він пише, що похід козаків Хмельницького на Полісся розпочався в другій половині липня. До Пінська був направлений загін Антона Небаби. Існує цікавий документ – «О бунте города Пинска и об усмирении оного в 1648», опублікований Мошинським. Багато дослідників, спираючись на нього, пишуть, що Пінське повстання тривало у вересні – жовтні. Станіслав Чаропко ж доказує, що це відбувалося у жовтні – листопаді [10].

25 жовтня у Пінську склалася небезпечна для шляхти та католиків ситуація. Вони масово почали тікати з міста [4]. А наступного дня в місті розпочалося повстання міщан. Пиняни-повстанці впустили повстанців у місто і навіть планували створити міщанський загін із 7 тисяч чоловік. Розпочалися погроми. Найбільше постраждали католики та євреї.

Наприкінці жовтня війська ВКЛ під керівництвом Григорія Мирського почали готуватися до придушення повстання в Пінську. Одночасно збиралася повітова хоругва шляхти під керівництвом Єльського. 5 листопада Єльський на чолі шляхти, не зустрічаючи супротиву, ввійшов у місто. Але там потрапив у заготовлену наперед пастку. Між повстанцями та шляхтичами розпочався запеклий бій [10]. Як це відбувалося, написано в документі, опублікованому Мошинським: «Повстанці боронилися, як могли: хто з рушницею, хто косами, хто киями, інші кидали каміння, поліна і що хто міг» [4]. Шляхетський загін залишив місто й відійшов до села Ставок.

Пінські повстанці, окрилені перемогою, зміцнили союз із козаками договором, згідно з яким козацький загін повинен був залишатися в Пінську до Різдва. Кожному козакові гарантувалося грошове та пайкове забезпечення, а цілому загонові гарантувалася виплата 10 тисяч злотих [4].

А вже 9 листопада спільні сили Мирського та пінської шляхти під керівництвом Єльського підійшли до Пінська й обстріляли його із 8 гармат. Пінський війт відправив у місто ультиматум про здачу міста. Дав одну годину на роздуми. Козаки й міщани відмовилися. Розпочався штурм міста, який тривав «із полудня цього понеділка до полуденного часу наступного дня, усю ніч і день». Коли шляхетські сили ввірвалися в місто, вони зустріли тут супротив міщан та козаків [10]. І змушені були штурмувати кожен дім, бо повстанці «міцно оборонялися в закритих будинках» [4].

9 листопада козаки спробували вирватися з міста, але можливі шляхи відходу контролювалися шляхетськими загонами. До 10 листопада місто було взяте, а повстання жорстоко придушено [8]. В «Історичному пам’ятникові про Пінськ» розповідається, що в ті дні над містом можна було бачити страшну комету у вигляді кривавого меча, лезом донизу [4].

25 листопада А. С. Радзівіл повідомляв: «Війська наші литовські відібрали в козаків Пінськ після 14 днів». Отже, хронологічні рамки Пінського повстання в межах 26 жовтня до 10 листопада 1648 року. Із повідомлення Г. Кунакова: «Пінськ розорив стражник литовський Р. Мирський і міщан забив більше 3000 чоловік, і жінок їхніх, і дітей». Канцлер ВКЛ А. Радзивіл оцінює тодішні демографічні втрати в Пінську в 14 тисяч чоловік «молодих і старих». Причому жорстокість у Пінську не була випадковою, а зумисною. Покарання Пінська стало прикладом для інших повстанських міст [10].

В «Актах про копні суди» зафіксовано 2 події, котрі відбувалися тоді на зарічненській землі. 11 квітня 1649 року на третьому копному суді в селі Хойно розглядалася справа здійснення грабежів маєтку цього села козаками й жителями навколишніх сіл, зокрема, Нобля, Невля та Жидча. 27 вересня 1649 року відбувся копний суд у селі Морочному, де слухали показання місцевих селян. Вони розповіли про велику шкоду, нанесену козаками в Пінську та Ноблі, про спалені будинки в Морочному й смерть від козаків пані Тишковської. Мова йшла про події у Вишенському лісі, де переховувалися пани-утікачі зі своїми скарбами [1].

Карта Пінського повіту 1797-1801 років

Події часів Хмельниччини на Поліссі описує й автор «Чорної ради» Пантелеймон Куліш. У Ноблі 1649 року два тижні стояло військо, направлене для придушення козацького повстання [6].

Знову звернемося до праці Липинського: «Дальша війна теж весь повіт пинський зачіпала, але особливо дався йому взнаки наїзд московський, під час якого в р. 1655 війська московські під проводом кн. Волконського спалили і розграбили Пинськ. По відступленю Москви залили пинський повіт війська польські. В таких умовинах становище місцевої шляхти, однаково як православної так і католицької, ставало розпачливим. Згадаймо до того, що не тільки місцеві православні і католицькі роди були поміж собою тісно споріднені, але нерідко в одній сімї одна частина держалась «східного благочестя» тоді, коли вже друга була «римської віри». Нещастя одного брата відбивалось зараз же на долі другого. І тому нічого дивного, що така чи инша політика, вибір такої иншої, кажучи по теперішньому, «орієнтації», обходив живо весь місцевий шляхецький загал, бо од наслідків тієї політики залежала у великій мірі його будуччина» [7].

Мова тут іде про російсько-польську війну 1654-1667 років. Це війна між Річчю Посполитою та Московською державою, яка розпочалася після укладення українсько-російського договору, одним із положень якого була воєнна допомога Москви Війську Запорозькому в його боротьбі проти Польщі. Активні бойові дії було припинено з підписанням між обома державами Андрусівського договору в 1667 році [3].

Що відбувалося в поліських селах під час російсько-польської війни, можна дізнатися з XXXIV тому «Актів Віленської археологічної комісії», що має назву «Акты относящиеся ко времени войны за Малороссию». Там зафіксовано, що місто Пінськ було спалене 4 липня 1660 року. Багато поліських сіл тоді теж було знищено. В «Актах» згадується скарга єпископа Пінського та Турівського Марціана Білозора від 24 вересня 1665 року про шкоду, вчинену його маєткам «москвою з козаками». Генерал Казимир Сачковський із панами Яном та Павлом Шпаковськими побували в селах Пінського єпископа: Морочному, Погості та інших – і переконалися, що там вчинена «незносна кривда». По селах владичих люди помирають із голоду, деякі залишили свої домівки, бо не мали що їсти. Вони свідчили про велике зубожіння у владичих селах. Запис із актової книги Пінського гродського суду за 1665 рік №13017 [2].

Інші події того часу зафіксовані в архівних документах. У фонді 1733, опис 1, справа 1 НІАБ вміщені документи 1660 року. Вони дуже багато розповідають про тодішні події в нашому краї. Наприклад, документ 111 – це «Універсал Василя Орди жителям Пінського повіту про збір у Століні 24 березня 1660 року під керівництвом Владислава Орди для оборони Заріцького тракту від неприятеля». Документ 112 – універсал того ж Василя Орди жителям Пінського повіту зібратися в Мотолі 25 березня. І теж для оборони Заріцького тракту. Отже, в історії нашого краю був такий вираз як Заріцький тракт. Такі збори в Пінському повіті відбувалися часто: 4 квітня – у Пінську, 10 квітня – у селі Плотниця [8].

У 1660 році видавалися накази різного характеру: лист гетьмана Великого князівства Руського Яна Виговського з наданням повноважень Самуелю Загорському на збір людей рицарського стану по всіх повітах; повідомлення інстигатора (головного прокурора в Королівстві Польському та Великому князівстві Литовському) Станіслава Вінцента Орди про заборону купцям Пінського повіту купувати збіжжя, коней та різні речі, оскільки вони можуть бути краденими; універсал великого гетьмана ВКЛ Павла Сапіги жителям Пінського повіту з попередженням не вербувати людей у військо без письмового дозволу [8].

У документі 223 зафіксовано перелік речей, забраних жовнірами хоругви князя Четвертинського у жителів містечка Городна та в селах Кигирівського війтівства 15-16 травня 1660 року. Цей документ опублікував на своєму сайті білоруський дослідник Валерій Кисіль. Там ми можемо прочитати, яких збитків було завдано селам Вичівка, Дубрівськ та Вовчиці, які входили до Кигирівського війтівства [5]. У документі 224 вміщена протестація Михайла Львовича, урядника Пінського старости Яна Млоцького, про вбивства, гвалтування жінок у містечку Городна та селах Кигирівського війтівства [8].

У документі 311 вміщена протестація пінських міщан про їхні втрати під час захоплення 4 липня 1660 року міста Пінськ. Вказувалося на жорстокість нападників: одну служницю було прив’язано до дерева й спалено. Документ 323 – маніфестація пінських євреїв про те, яких кривд було завдано євреям. Уважно вивчивши справи 1660 року, можна побачити, що 4 липня було здійснено напад на маєтки Криве Село та Велятичі Григорія Ласицького. 7 липня 1660 року московські війська з козаками напали на маєток Містковичі. Спалили й зруйнували його, захопили багато речей, човни, знищили в річці документи. Тоді було знищено документ королеви Бони на маєток Морочне [8].

13 липня 1660 року гетьман Павло Сапіга видав універсал про збір жителів Пінського повіту для протидії ворогові. А в універсалі Василя Альбрехта Орди жителям Пінського повіту було повідомлено, що 5 серпня 1660 року у селі Паршевичі мала збиратися шляхта з підданими, воєнним та кінним епікіруванням для протидії силам московського війська та козаків. Мова тут ішла про Загородський та Заріцький тракти [8].

За номером 351 вміщена скарга панів Серницьких про наїзд московського війська з козаками. 

У ній іде мова про те, що під час нападу село було спалене, були вбиті їхні брати з жіками й дітьми, названі їхні імена. А ще були знищені численні документи. Ось фрагменти маніфестації жителів Серник: «Я, Левко Онишкевич, я, Мартин Григорович, я, Василь Йосипович, Полюховичі Серницькі, зем’яни повіту Пінського, від себе й від імені наших братів і родичів оповідаємо про великі кривди. У 1660 році в різні місяці й дні «москва з козаками» здійснювали напади на міста й замки. І в Пінському повіті вони спалили місто Пінськ і різні інші містечка та села його королівської милості, людей убивали. 

І на наше село часто нападали й спалили. І наших братів панів Серницьких Ждана Андрійовича, Івана Богдановича, Михна Михновича, Кіндрата Грицевича, Богдана Андрійовича, Івана Кияловича, Яна Генерала, Петра Олександровича, Федора Філовича Серницьких та інших. Також дружин і дітей наших посікли на смерть. Позабирали огулом усю худобу. Знищили різні документи: привілеї королів, заслужені воєнні квіти, пописи поборові та подимні, записи на вічисте користування землею та майном, купчі, заставні, листи на інше [8]. Із цього запису можна зрозуміти, що московські війська з козаками не раз бували в Серниках. І наробили вони в селі багато лиха.

7 липня 1660 року московські війська з козаками зробили наїзд на маєток та двір Неньковичі. Вони там утопили війта, знищили чимало документів. Про це писав у своїй маніфестації пан Костянтин Защинський та його дружина Зофія. Цей запис вміщений у документі за номером 357 [8].

А в документі 366 записана маніфестація пані Марини Андріївни Непранович про спалення московськими військами з козаками 8 липня 1660 року її маєтку та села Іванчиці. Забрано з двору золото, срібло, мідь, коні, худобу. Знищено багато документів, зокрема й запис Павла Івановича Годебського пану Андрієві Непрановичові на село Бронниця 1638 року [8].

Зустрічаються серед документів НІАБ й досить дивні. Наприклад, у документі 393 записана «конфесата» (допит) козацького «язика» - підданого пана підсудка зі Століна. Він добровільно признався, що проводив до Пінська московських жовнірів із козаками, а звідти добичу возив човнами до Турова. Тут згадуються прізвища столінських міщан, які виробляли пиво й горілку для козаків. Іде мова про «нездійснене» весілля козака з дочкою столінського війта [8].

Цікавий запис 467: протестація пана Лукаша Єльського про напад 12 вересня 1660 року пана Сохацького з підданими маєтку Дубровиця на його підданих з маєтку Золота Дубровиця. Можливо, Золота Дубровиця – нині село Золоте біля Дубровиці??? [8].

А 20 вересня 1660 року гетьман ВКЛ Павло Ян Сапега видає універсал війську про оборону Пінського повіту не тільки «від непрятеля, але й від своїх військових загонів» (документ 469) [8].

Ось такі важкі часи переживав наш край…

Використані джерела:

1. Акты Виленской археографической комиссии: Том XVIII. Акты о Копных судах. – Вильна: Тип. А.Г. Сытина, 1891.

2. Акты Виленской археографической комиссии: Том XXXIV. Акты относящиеся ко времени войны за Малороссию. – Вильна: Эл.-Тип. «Русский Почин», 1909.

3. Галушка А. РОСІЙСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА 1654–1667. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Rosijsko_polska_1654 (останній перегляд: 30.05.2025)

4. Исторический памятник о Пинске. О бунте города Пинска и об усмирении оного в 1648 г. / пер. с пол. Н. Янковского; [публикатор Мошинский]. - М. : Унив. тип., 1847.

5. Кісель В. Акт рэестру шкод у Кігіраўскім войтаўстве, паробленых кароннаю харугваю. 1660. URL: https://horodno.blogspot.com/2014/10/1660-akt-rejestru-skod.html#more.

6. Кулиш П. А. Отпадение Малороссии от Польши (1340-1654): [в 3 т.] / П. А. Кулиш. - Москва : Унив. тип., 1888 - 1889.

7. Липинський В. Україна на переломі, 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім століттю. - Відень; Київ: Вид. «Дніпросоюз», 1920.

8. НІАБ. Ф. 1777. Оп. 1. Спр. 1.

9. Чаропка С. Пінскае паўстанне 1648 г. - Известия Гомельского государственного университета имени Ф. Скорины. – 2011, № 5 (68).