понеділок, 12 лютого 2024 р.

Про «месчан боровенских албо рафаловских». І як утворювалися нові міста в ХVІІ столітті

КЦАДА, Актова книга № 2489, арк. 516—521, акт 152.

Так, далекі предки нинішніх жителів Борового були міщанами. Про це говорить документ 1647 року, котрий зберігається в Центральному державному історичному архіві України, що в місті Києві. Його зміст розкрию Вам дещо пізніше. А сьогодні про те, як же утворювалися колись ці міста. І наш Рафалів, звісно ж…

Готуючи це дослідження, ознайомилася із монографією сучасного історика Андрія Заяця про міста Волині. Так-от професор пише: «Міста в XVI – першій половині XVII століття виростали тут «як гриби після дощу». І маємо розрізняти два терміни: місто і містечко. Перефразовуючи відомий вислів, що дитина – це також людина, тільки маленька, можна сказати, що і мале місто – це також місто, тільки у зменшеному вигляді та з меншим набором притаманних йому функцій».

Цікаві свідчення відшукала в «Актах о заселеніи юго-западной Россіи» за 1905 рік. Створення нового поселення відбувалося приблизно так. Королю повідомлялося, що в певному повіті є пусте урочище, де слід було б заснувати містечко чи село. Після отримання дозволу проводилося заселення. Першим поселенцям доводилося навіть жили в землянках.

Причиною того, що інколи зразу засновувалося містечко, а не село, було те, що в містечку можна було організовувати торги, ярмарки, ринки, будувати шинки. Однією з вимог при заселенні було те, щоб люди ці не мали «худой славы», не були біглими селянами чи злочинцями, щоб нові поселенці займалися мирними промислами, «а не разгулом и легкою добычею в татарскихъ улусахъ».

І все ж, стверджують автори цього видання, найчастіше новими поселенцями таких міст були біглі селяни. Інших знайти практично було неможливо. Деколи й «отбросы гражданского общества Волыни и Литвы находили себе здесь приют». Історик Олег Баранович говорить про те, що в ХVІІ столітті був «брак людности». А прибутковість власника (сума чиншу, оренди та данин) залежала «од числа підданих». У своїй книзі «Залюднення України перед Хмельниччиною» Баранович подає такі дані: за подимним реєстром 1629 року, 2/3 кількості міст (74) мали до 300 будинків. Тобто містечка ці були невеликими.

Професор Андрій Заяць стверджує, що формально у містах могли оселятися лише особисто вільні люди. Але міст було багато, і наповнити їх лише вільними людьми було майже нереально. Надзвичайно рідко трапляються документи, які свідчать, що власники відпускали своїх підданих, даючи так звану «вольную». Зрештою, таке звільнення краще було б назвати викупом, оскільки без матеріального зиску для себе власник навряд чи відпустив би підданого.

Вже саме існування міста провокувало притік до нього нових мешканців. Особливо це стосувалося щойно локованих приватних міст, у привілеях яких досить часто новоприбулі отримували певну (зазвичай від 10 до 30) кількість років так званої «волі», упродовж якої вони не сплачували податків. Не гребували магнати у справі поповнення населення своїх міст і так званим «викоченням» – тобто викраденням, коли селян забирали силоміць. Особливо ремісників.

Цікаве й таке твердження: добре залюднена на середину XVII століття Волинь мала 125 міст, 111 із яких були приватними (89 відсотків). Містечко Рафалів теж було приватним, бо належало Рафалу Лєщинському, а згодом його нащадкам.

Хто ж вони, перші поселенці Рафалова? У документі 1647 року знаходимо прізвище Григорія Пінчука. Напевне, прибув до Рафи із Пінська чи з якось фільварку Пінського повіту. Жили тут Антон Веремевич, Тимоша Веленський, Макар Сенкович, Данило Неркович. А ше – дяк Гриць. Тобто можна припустити, що тоді в Рафалові була церква.

У місті мали проживати ремісники, оскільки тут мали розвиватися різні промисли. У документі 1647 року названо борівського мельника. Отож маємо підтвердження, що Мельники в Боровій – дуже давній рід. Це рід першопоселенців, засновників міста. А млинарство – споковічний промисел жителів цього села. Напевне, млин уже тоді стояв на місці сучасного села Млинок.

Кілька слів про інше новозбудоване містечко Рафала. Воно замість назви Любахів над Стирем (Lubachow nad Styrem) стало називатися Любахів або Андріїв («Lubachow alias Andrzejow»). Напевне, від імені сина Рафала – Андрія, який став його власником після батька.

Дуже цікаві прізвища мали андріївські «месчане». Читаючи їх, можемо уявити, які види ремесел розвивалися у волинських містечках XVII століття. Тут жили Янко Токар, Матвій Вартовик, Степан Млинар, Улас Кушнір, Мокій Коваленя, Тиміш Солодовник, Мартин Коморовець, Яким Мискович, Андрій Швець. Зустрічається прізвище Хвалчик. Так нагадує нинішнє Хвалько…

Автори усіх опрацьованих джерел стверджують, що в обов’язковому порядку в новостворених містечках оселялися євреї. Вони брали в оренду різні промисли. Жили вони й у Рафалові, що над річкою Борова. У ЦДІАК України збереглося кілька документів про євреїв цього містечка.

У праці Заяця зазначено, що торги та ярмарки були головними статтями прибутків міщан. Дні торгів у містах ставали святом для селян, оскільки в ці дні вони зазвичай звільнялися від панщини. Найчастіше у місцевих ремісників селяни і міщани округи купували або ремонтували взуття, одяг, сільськогосподарський реманент.

Війт Юць зі села Доросина свідчив, що разом із односельцями «был есми […] у Мосоры на день светого Михайла св(я)- та и бывши есмо у церкви и кгды было по Божей службе шли есмо на местечко, и што кому было потребно куповали, а потом шли есмо до корчми пива пити». ЦДІАК України. Ф. 25. Оп. 1. Спр. 172. Арк. 828 зв.

Отож першими поселенцями на території нинішнього села Борове могли бути вихідці з будь-яких територій Волині та Литви.

Джерела дослідження:

1. Архив Юго-Западной России / издаваемый временною комиссіею для разбора древних актов высочайше учрежденною при Кіевскомъ Военномъ, Подольскомъ и Волынскомъ Генерал-Губернаторе. Часть 7. Том 3: Акты о заселеніи Юга Россіи XVI-XVIII в.в.– Киев: Типографія Императорскаго Университета св. Владимира Акц. О-ва Н. Т. Корчак-Новицкаго, 1905.

2. Баранович О. Залюднення України перед Хмельниччиною. Ч. 1: Залюднення Волинського воєводства в першій половині XVII ст. – К.: Всеукраїнська академія наук. Комісія історично-географічна, 1931.

3. Заяць А. Міста Волині у XVI – першій половині XVII ст.: джерела поповнення міського населення / А. Є. Заяць // Український історичний журнал. - 2016. - № 1. - С. 50. - Режим доступу: http://resource.history.org.ua/publ/UIJ_

4. Заяць А. Міське суспільство Волині XVI – першої половини XVII ст.: монографія / А. Заяць. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2019.

5. Україна перед визвольною війною 1648–1654 рр. : 3бірка документів (1639–1648 рр.) / Відп. ред. М. Н. Петровський, К. Г. Гуслистий. АН УРСР. Інститут історії України; Управління державними архівами МВС УРСР; Центральний державний історичний архів УРСР. – К.: Вид-во АН УРСР, 1946.






Немає коментарів:

Дописати коментар