ГІ «Поліська Січ» відвідала с.Вичівка Зарічненського р-ну Рівненщини, де зустрілися з 88-річною жителькою цього села Ольгою Пилипівною Місюрою.
Ольга Пилипівна дала свою аполітичну оцінку подіям Другої Світової війни, а також розповіла подробиці про участь в тих подіях односельчан з родини Музичків, з якої походить Олександр Музичко, більш відомий як «Сашко Білий».
Ольга Пилипівна Місюра, в дівоцтві Стрільчук, народилася 27 липня 1927 року в селі Радчицьк, нині Столінський район Брестської області Республіки Білорусь. Батько Ольги Пилипівни був учасником Першої Світової війни, але вона не знає, У якому саме війську.
Сім’я батька була багатодітною і бідною, тому Пилип Стрільчук поїхав на заробітки в Аргентину. Повернувшись з Аргентини, купив собі бідненький хутір в болотистій місцевості Полісся, нині це село Бутове Зарічненського р-ну Рівненської області.
Саме там Ольга Пилипівна вперше почула про заможну родину Макара Музичка (напевне, прадіда «Сашка Білого»), яку всі поважали і якої боялись. Хоча, як стверджує Ольга Пилипівна, їй не відомо фактів, коли б родина Музичків когось образила.
Період окупації українського Полісся Польською Другою Річчю Посполитою Ольга Пилипівна пригадує як один з найтяжчих періодів соціально-економічного стану українських поліщуків.
Трохи краще характеризує 1939 - 41 роки, проте наголошує, що відразу почався «колгоспний» пограбунок українських заможних селян і вивезення українських господарників в холодні краї Російської Федерації та інші тоталітарні злочини.
Коли союзний Сталіну Гітлер напав на СРСР і почалась німецько-радянська війна, то жителі села Бутово помітили її лише восени 1941 року. Німців в селі практично не бачили до 1944 року, коли при відступі вони, з невідомих Ользі Пилипівні причин, спалили в с.Бутове десяток селянських хат. Але й до цього Ольга Пилипівна чула про злочини гітлерівських окупантів щодо єврейського населення сусідніх сіл.
Хоч, зі слів пані Ольги, «Волинська трагедія» не зачепила с. Бутове і найближчі села, проте цивільне населення жило в страху у 1942 - 44 рр. перед діяльністю «червоних партизанів», які не вступали в конфлікти з німцями, проте нещадно грабували і вбивали цивільне українське населення.
Боялись аполітичні селяни і «бандерівської» партизанки. Хоча фактів якоїсь їх злочинної діяльності Ольга Пилипівна привести не змогла, проте відзначила, що їй невідомо, щоб «червоні партизани» і «бандерівські» у їхньому селі між собою конфліктували, проте були випадки, коли страждали прихильники серед цивільного населення.
Одним з таких прикладів було вбивство одного з родичів Музичка, якого вислідили і вбили місцеві бандити з «червоних партизанів» за прихильність цієї родини до національно-визвольної боротьби українців.
Після зміни гітлерівсько-німецького на сталінсько-московського окупанта у 1944 році, родина Музичків, за підтримку національно-визвольного руху українців, була вислана до Сибіру. Саме тому Олександр Музичко («Сашко Білий») народився в Пермі Російської Федерації.
Серед інших земляків, які були причетні до «бандерівського» партизанського руху, Ольга Місюра згадала братів з с.Бутове Степана і Павла Яценків.
Павла Яценка Ольга Пилипівна відзначила як ОУНівського «агітатора». Варто відзначити, що видання «Книга Пам’яті і Слави Волині. Т. 15:Рівненська область, Зарічненський район» (ст.43) житель с.Бутове Яценко Павло Адамович 1919 р.н., згаданий як «Учасник національно-визвольних змагань 1941-55 рр. Член формувань ОУН-УПА, підрайоновий зверхник, пс. «Сокол». Загинув у боротьбі з московськими окупантами у квітні 1945 р.».
Також в цьому виданні по с.Бутове відзначено п’ять Музичків як учасників національно-визвольних змагань (Іван Миколайович, Марія, Оксенія, Тетяна Іванівна і Федора ст.41).
А в с.Вичівка аж дев’ять осіб з прізвищем Музичко (Адам Дмитрович, Анастасія Дмитрівна, Анастасія Степанівна, Василь Макарович, Василь Степанович «сотенний», Ганна Василівна, Григорій Петрович, Микола і Надія, ст.50-51). Всього в обох селах було по чотири десятки жителів, пов’язаних з національно-визвольним рухом українців на Поліссі.
«Літопис УПА. Нова серія, том 14: УПА і запілля на ПЗУЗ 1943-1945. Нові документи» також містить згадки про національно-визвольні змагання в цих селах. Згідно з документами, опублікованими в цьому збірнику, в с.ВичівкаЗарічненського р-ну Рівненщини перебував довгий час постій загону ім.Колодзінського групи УПА «Заграва», про що свідчить «Наказ ч.10», виданий командиром УПА «Лайдакою» від 8 жовтня 1943 року: «1. Наказую загонові змінити місце постою і перенестися до села Вичівки. 2. Командири мусять звернути більшу увагу на своїх козаків і притримуватися більш військових правил, головне – вартівна служба. 3. На місці постою не вільно випозичати в цивільних людей таких речей, як ложки, миски і т.д… » (ст. 144). В пункті 7 цього ж наказу №10 йдеться про покарання козаків «Комара – за привласнення черевиків і піджака. Машура – за привлащення рукавиць. Биця – за привлащення штанів. Черпака – за привлащення піджака. Все здобуте на акції, покарані упімненням».
«Хроніка загону ім.Колодзінського від 24 січня 1944 року, укладена «Канадою» та іншими політвиховниками» (ст. 162-217), розповідає: «Частина, яку очолив к-р Лайдака, вирушила на північ в напрямі Пиняки. Затримуємося коло болота Морочно, в трикутнику Річиця (нині с.Вербівка – прим. ГІ-ПС) – Бутове – Деревня (Дзєравная – нині Бєларусь – прим. ГІ-ПС). Тут проходить спокійно кілька днів від 25 до 30 січня. Святкуємо в лісі День Крут» (ст. 179).
А в хроніці від 2 серпня 1944 року, цього ж загону ОУН-УПА ім. Колодзінського зазначено: «І так дня 2.VIII вечором, перешли через велике болото до Бутове, взяли харчів, здобули кілька пар взуття та інших військових річей і вернулися назад на постій під с. Річицю (нині с.Вербівка Дубровицького р-ну Рівненщині на кордоні з Білорусією – прим. ПС, ст. 203)».
Як бачимо, в ті часи українське військо, коли «здобувало» якісь речі, то мало свідоме поліське населення, не завжди віддавало їх з почуття патріотизму, а скорше із страху, як виходить з розповіді Ольги Пилипівни Місюри.
Від 26 серпня 1944 року зазначено: «Військо вирушило на північ, мало кілька боїв під Городною (Гарадная – нині Білорусь) і під Бутовом.
У боях козацтво поводилося геройсько. Згинуло кілька козаків, але червоних також масу натовкли» (ст. 205). В документі «Спис павших в боях козаків» від 27 жовтня 1944 року, цього ж 14 тому Літопису УПА повідомлено (ст. 369), що козак-кулеметник Корсунського загону УПА на псевдо «Наган» загинув під с. Бутове24 серпня 1944 р.
Ця ж інформація повторюється в іншому звіті цього видання «Золотій книзі Героїв Корсунського загону» (ст. 378), а також зазначено, що під цим же селом Бутове «трагічно загинув» в листопаді 1944 року козак на псевдо «Давун» (ст. 379).
Під кінець розповіді 88-річна Ольга Пилипівна дорікнула сучасній молоді за їх нарікання на погане життя. Адже, з її слів, в часи Другої Світової війни було набагато складніше навіть в тилах, тому треба цінувати те, що є, і дбати про допомогу українському війську на Сході, яке боронить Україну від путінсько-московської окупації
Посилання на джерело: http://poliskasich.org.ua/?p=557
Немає коментарів:
Дописати коментар