Хутір Свідень як острів Сирого Кореня (Доронін Наталія)

Історія хутора Свідень тісно пов’язана з історією села Мутвиця.  У середньовічних документах цей топонім зазначений як острів Свідень. Він мав ще й іншу назву – Сирого Кореня.

Найдавнішу згадку про цей топонім подає «Писцева книга Пінського та Клецького князівств», складена Пінським старостою Станіславом Хвальчевським.

Під час обміру поліських земель у 1554 році королівський підданий зазначає, що цей острів тримає Єжи Урбан.

21 листопада 1555 року королева Бона своєю грамотою підтверджує, що острів Сирого Кореня, на ім’я Свідень, 5 років має тримати пінський зем’янин Єжи Урбан. Острів цей лежав за річкою Струменем. Болотами, борами, сіножатями було виміряно 3 морги поля, інша земля, вказано в грамоті, поросла лісом.

Назва цього населеного пункту, пояснювала Віра Іванівна Савчук, походить від назви рослини – свидини. В 11-томному словнику української мови знайдено таке пояснення: «Свидина - рід рослин родини кизилових — кущ або деревце з синьо-чорними плодами, деревина якого йде на токарні та столярні вироби, а плоди — на виготовлення технічної олії». 

Віра Іванівна розповідала, що на Свідні росли великі дуби, які вирізали й відправляли до Пінська на шпали. У 1921 році це була лісничівка, де проживав лісник із сім’єю. Там стояв 1 будинок, де мешкало 5 чоловіків та 1 жінка. Всі вони були українці православного віросповідання.

У погосподарській книзі Маломорочнівської сільради відзначено, що в 1944 році на хуторі Свідень проживало вже 8 сімей. Серед них був поляк Крушевський Людвіг Францович, який згодом виїхав у Польщу. Його дружина – українка Марія Омелянівна. Поляк мав 3 дочок.

Серед господарів Свідня – Максимчук Матвій Степанович, Полівко Михайло Андрійович ( мав 2 сини й 3 дочки), Герман Дмитро Григорович (2 сини), Трушевич Дмитро Денисович (2 дочки, 2 сини), Герман Григорій Йосипович (2 сини й 4 внуків), Кужель Михайло (1 син, 1 дочка), Мовчун Катерина (4 сини, 2 дочки).

У 1944 році трьох чоловіків хутора було мобілізовано на війну: Полівка Михайла Андрійовича, Трушевича Дмитра Денисовича та сина Германа Григорія Йосиповича – Йосипа. 

Дороніна Любов Олександрівна, 1931 року народження, розповіла, що серед жителів Свідня був також лісник Домановський Олександр, якого разом із сім’єю вислали до Сибіру. Через кілька років вони повернулися додому. «Були босі й голі. Усе село, хто чим міг, допомагали обжитися на рідній землі, - сказала жінка при зустрічі. – А неподалік хутора жив лісник Груховський, у якого було четверо дітей. 

Під час війни на хутори часто навідувалися й партизани, і їхні вороги, аби здобути тут їжу. У лісах навколо хуторів було багато вовків. Вони часто приходили до хуторів. Бували випадки, що прибіжить вовк, схопить овечку на пасовищі, і ніхто його й не доганяє,бо знає, що це марна справа. Не раз діти плакали через такі втрати.

На хуторах уміли й веселитися. Усі весілля проводилися згідно поліських традицій. На престольні свята з’їжджалися родичі із далеких і близьких сіл. Усією родиною співали, скрізь було чути сміх. Тепер так не вміють веселитися. Потім людей почали зганяти в колгоспи. Хто не хотів, садили в «капезе» на тиждень або й більше. Жителів навколишніх зуторів заставили переселитися на хутір Пасіка».